четвер, 5 вересня 2019 р.

До 30-х роковин відходу Жоржа Сіменона



"Виявляючи слабкості у великих людей і їхні маленькі підлості, починаєш менше соромитися себе."
"Існує тільки одна мораль - та, за допомогою якої сильні поневолюють слабких."
Жорж Жозеф Крістіян Сіменон
* 13 лютого 1903, Льєж — † 4 вересня 1989, Лозанна 

1931 рік, ще без люльки
1933 року Жорж Сіменон перебував в Одесі, зупинявся в готелі Лондонському і вмів позбавлятися "опіки" НКВД, шукаючи правду про голод в Україні...
Була весна. В Одесі 30-літній Сіменон пробув вісім днів. Ґідесу, приставлену до нього Інтуристом, звали Соня. З Одеси він поїхав до Грузії й додому повернувся морем - з Батума через Босфор із зупинкою в Стамбулі.
Під враженням від своєї поїздки він написав роман-трилер Les Gens d'en face - "Люди на протилежному боці". Дія відбувається в Батумі, головні герої - турецький консул в цьому портовому місті, Аділ бей, і його молода секретарка-перекладачка Соня. Роман був написаний протягом літа і публікувався у тижневику Annals, у сімох його числах, у вересні-жовтні 1933-го.
Одночасно Сіменон публікує у пресі звіт під заголовком Peuples qui ont faim - "Голодні народи". Схоже, НКВД не вдалося приховати від нього факту Голодомору...
1995 року роман був екранізований для бельґійського телебачення. А 2002 року, до 100-х уродин Сіменона, бельґійське телебачення здійснило документальне розслідування ґенези роману і подорожі Сіменона до Одеси. Зйомки провадилися в місті, так би мовити, по слідах письменника, причому в документальнім фільмі були використані рапорти спостереження за ним совєтських спецслужб з архівів СБУ.




Одеські знимки з альбому "Одеса від Жоржа Сіменона, 1933". Письменник багато назнимкував:  https://www.facebook.com/pg/YourOdessaTourGuide/photos/?tab=album&album_id=414833921862941



Жорж Сіменон
ХТО УБИВ ЛУЇ?
Назва ориґіналу: Maigret et l'homme du banc
Переклав Анатоль Перепадя
Розділ перший
Жовті черевики
Для Меґре 19 листопада запам'яталося ось чим: того дня випадали іменини братової, окрім того, то був понеділок, а на Ке дез Орфевр 1 панує переконання, що вбивства рідко трапляються в понеділки, зрештою, то було перше того року СЛІДСТВО, яке відкривало зимовий сезон.
Всю неділю сіялася холодна мжичка. Дахи і бруківка були масно чорні. Жовтава мла, здавалося, тислася крізь щілини вікон. Пані Меґре навіть не витримала і сказала:
— Треба законопатити вікна.
Щоосені, вже принаймні п'ять років, Меґре обіцяв це зробити найближчої неділі.
— Краще одягнув би тепле пальто,— сказала дружина.
— А де воно?
— Зараз принесу.
О пів на дев'яту ранку в покої ще горіло світло. Пальто Меґре тхнуло нафталіном.
Коли задзвонив телефон, у бюро не було ні Люкаса, ні Жан-в'є, ані малого Лапуента. Відповів Сантоні, корсіканець, новак у бригаді, який перед цим десять років працював у команді, шо наглядала за гральними домами, а далі — в моральній поліції.
— Це інспектор Неве з третьої округи, пане шеф. Питає, чи може з паном розмовляти. Здається, в нього якась пильна справа.
Меґре схопив трубку.
— Що нового, голубе?
— Телефоную з ресторану на бульварі Сен-Мартен. Знайдено чоловіка, забитого ножем.
— На бульварі?
— Ні. Не зовсім. Нібито в глухому завулку.
Неве, детектив досвідчений, відгадав одразу думку Меґре. Різанина, надто в людному районі, випадок не дуже цікавий. Нерідко билися пияки або зводили порахунки іспанці чи африканці.
— Діло, здається мені, дивне. Може, було б краще, аби ви сюди приїхали. Це між великим ювелірним магазином і крамницею зі штучними квітами.
— їду.
Вперше комісар брав з собою Сантоні. В чорній малолітражці П. Ж.2 він почував себе ніяково у повівах парфумів, якими напахтився його товариш.
Низенький на зріст інспектор Сантоні носив взуття на високих підборах, мастив волосся брильянтином, а —на середньому пальці в нього сидів великий жовтий діамант, без сумніву, фальшивий.
Постаті перехожих чорніли в пітьмі вулиць. На тротуарі бульвару Сен-Мартен зібралося чоловік з тридцять, яких два поліцаї в пелеринах утримували на належній відстані. Дверцята автомобіля відчинив Неве.
— Я попросив лікаря, щоб він зачекав вас.
То був час, коли на цій людній околиці Великих Бульварів панував найбільший рух. Великий освітлений годинник над ювелірним магазином показував двадцять хвилин на шосту.
Поміж двома крамницями — кінець глухого завулка, такого вузького, що його можна й не помітити. То були, власне, лише суточки між двома мурами, зовсім не освітлені, і вели вони, мабуть, на якесь подвір'я.
Неве показував Меґре дорогу. За три-чотири кроки вони наткнулися в завулку на кількох людей, що стояли в темряві. Лише зблизька можна було розпізнати їхні обличчя.
На землі, під розмоклим од вогкості муром, лежав чоловік; одна рука його була підібгана під себе, друга, з побілілою долонею, майже загородила весь прохід. [...]



Жорж Сіменон
МЕҐРЕ І ПРИВІД

Коли в кабінеті Меґре нарешті погасло світло, повернуло вже на другу годину ночі. Комісар підвівся й, протерши очі з розширеними від утоми зіницями, штовхнув двері інспекторської, де чатували Ляпуент і Бопфіс. - Добраніч, хлоп'ята,- буркнув він і вийшов до просторого коридора.
Проходячи повз прибиральниць, що вже підмітали підлогу, Меґре махнув їм на прощання рукою. Як і завжди в цю пору, по коридору гуляв протяг, а сходи, якими він спускався в супроводі Жанв'є, були мокрі й слизькі.
Була вже середина листопада. Зранку йшов дощ. Прокинувшись о восьмій годині, комісар того дня так і не вийшов із свого жарко натопленого кабінету, а тепер, переходячи через двір, мерзлякувато підняв комір пальта.
- Де тебе висадити?
Викликане телефоном таксі вже чекало на нього перед головним входом управління.
- Біля першої-ліпшої станції метро, патроне.
Дощ лив як із відра, суцільними цівками, що розбризкувалися вдаряючи у тротуар. Біля станції Шатлє машина зупинилася і інспектор зійшов.
- Добраніч, патроне.
- Добраніч, Жанв'є.
У їхньому житті вже можна було б налічити сотні подібних моментів, і щоразу, прощаючись після вдалого розслідування, обидва відчували однакове, трохи похмуре вдоволення.
За кілька хвилин Меґре вже піднімався сходами до своєї квартири на бульварі РішарЛєнуар. Знайшовши в кишені ключа, він обережно відімкнув двері і майже відразу почув, як повернулась у ліжку пані Меґре.
- Це ти?
Сотні - якщо не тисячі - разів, коли він повертався додому серед ночі, вона сонним голосом проказувала цю фразу, потім так само навпомацки запалювала нічника на тумбочці біля ліжка й уставала в самій сорочці, щоб глянути на чоловіка й дізнатись, у якому він настрої.
- Все скінчилось?
- Еге ж.
- Молодик нарешті заговорив? Меґре кивнув.
- А ти не голодний? Може, я щось приготую?
Він повісив на звичне місце свого мокрого плаща і розв'язав краватку.
- У холодильнику є пиво?
Кілька хвилин тому він мало не зупинив машину біля відчиненої пивнички, щоб хильнути кухлик.
- Те, що ти думав?
Загалом банальна справа, коли можна назвати банальною справу, від якої залежить доля кількох людей. Газетярі вигадали сенсаційний заголовок: «Бандити на мотоциклах».
Якось серед білого дня перед ювелірною крамницею на вулиці Рени зупинилося два мотоцикли. З першого зійшло двоє добродіїв, з другого - один і, зав'язавши обличчя червоними нашийними хустками, кинулись до крамниці. За хвилину всі троє вибігли звідти з пістолетами в руках, прихопивши кілька годинників та коштовних прикрас з вітрини й прилавка.
[…]