Отець д-р Василь Лаба, головний капелан Дивізії Галичина

“У своїй історії український народ зазнав багато кривди від народів, які з ним були споріднені і з ним сусідували, які годувалися з його чорнозему, яких він охороняв від азійських орд, яким він ніс культуру на темну північ. ...Українець знає, як болить кривда і він нікому не заподіє кривди. ...На сьогоднішньому світі постає українське національне військо, знову повертаються Січові Стрільці, нитку української національної армії, яку так нагло було перерізано, знову зав’язано. ...При Божій помочі й охороні в сьогоднішній боротьбі за наші ідеали і святощі, за віру і свободу ...продай свій одяг і купи собі меч.”

Отець митрат Василь Лаба,
священик УГКЦ, крилошанин, доктор богослов’я, польовий духовний УГА, очільник відділу душпастирства Військової Управи Галичини, головний капелан дивізії “Галичина” і 1 УД УНА у званні штурмбанфюрера (майора), капелан куреня "Леви" УПА; дійсний член НТШ, професор Богословської Академії у Львові, ректор Української Духовної Семінарії в Гіршберґу і Кулемборґу, ректор Українського Kaтoлицького Університету ім. св. Климентія в Римі.
* 1 вересня 1887 - † 10 листопада 1978

Народився в селі Берштеві, повіт Бібрка, в селянській родині. Закінчив Українську Академічну ґімназію у Львові, студіював теологію в університетах Львова, Інсбрука та Відня (1908—1914), отримав ступінь доктора богословія (24 липня 1914). Рукоположений 14 жовтня 1912 року.

У роки Першої світової війни служив капеланом 36-го Коломийського стрілецького полку австрійської армії, що брав участь у боях на Італійському фронті. На початку листопада 1918 разом з полком потрапив у полон. Після повернення до Галичини став (на початку 1919) польовим духівником в Українській Галицькій армії, а після смерти о. М. Їжака (у грудні 1919) зайняв посаду начального капелана УГА з титулом генерального вікарія для українців-католиків у Кам’янці-Подільському.

Від 1920 (після припинення існування УГА) був спочатку доцентом, згодом звичайним професором Греко-католицької духовної семінарії (від 1928 – Греко-католицької богословської академії) у Львові й був соборним крилошанином митрополичої капітули УГКЦ (від 1927 року). Пластовий капелан 2 пластової округи.
Написав і видав "Біблійну герменевтику" (1929), 3-томну "Патрологію" (1931, 1932, 1934), друкувався в богословських часописах. Викладав у Львівській Академічній гімназії.
Був дійсним членом Наукового товариства ім. Шевченка у Львові.

Під час Другої світової війни організував і очолив польове духовенство Української Стрілецької Дивізії «Галичина» - був членом Військової Управи Галичини, очільником відділу душпастирства ВУ, генеральним вікарієм українських військових частин і начальним духівником Дивізії "Галичина", мав звання ваффен-штурмбанфюрера (майора).

Головний капелан Дивізії о. д-р Лаба відправляє польову Богослужбу в Гайделяґрі

28 квітня 1943, після закінчення урочистого засідання з нагоди проголошення створення дивізії "Галичина", у храмі св. Юра відбулося урочисте богослужіння. Його відправив архієпископ Йосиф Сліпий. Опісля тривалу проповідь виголосив о. д-р Лаба. У ній, зокрема, мовилося: "Після того, як продзвеніли великодні дзвони, як прогомоніли воскресні пісні, ми знову вертаємося до тієї церковної пісні, яка каже: "Сей день, єго же сотвори Господь, возрадуємося і возвеселімся в онь". Чому ж маємо радіти в цей такий важкий воєнний час? Бо …ми одержуємо змогу створити стрілецьку дивізію. А це воскресення Української Галицької армії, це нав'язування до нашої військової традиції".
Д-р. о. Лаба також “віддав відповідно “подяку” кому слід було, за “радісну вістку”, що “німецький уряд за згодою фюрера німецького народу дозволив галицьким українцям створити свою власну добровольчу дивізію.” ... “Будемо вдячні німецькому народові”, - говорив о. Лаба. Далі він підкреслював, що “у своїй історії український народ зазнав багато кривди від народів, які з ним були споріднені і з ним сусідували, які годувалися з його чорнозему, яких він охороняв від азійських орд, яким він ніс культуру на темну північ. ...Українець знає, як болить кривда і він нікому не заподіє кривди.” Не міг він поминути самозрозумілої традиції та бажання українського народу: “На сьогоднішньому світі постає українське національне військо, знову повертаються Січові Стрільці, нитку української національної армії, яку так нагло було перерізано, знову зав’язано. ...При Божій помочі й охороні в сьогоднішній боротьбі за наші ідеали і святощі, за віру і свободу ...продай свій одяг і купи собі меч...”

Ту проповідь уряд Отто Вехтера, ґруппенфюрера, губернатора Галичини, записав на дві пластинки й післав до Берліну, мабуть, тримаючися засади, що вищі власті мусять знати про всі подробиці. Пластинки якось не дійшли до адресата, і за ними почалися великі розшуки, якби за якимись секретними інформаціями з ставки Червоної Армії. Все це рекордовано в листах і звітах. Врешті їх знайшли й переложили на німецьку мову.

Сам Ґоттльоб Берґер, оберґруппенфюрер, начальник головного управління СС, був рецензентом проповіді й йому були напевно ясні алюзії до “кривди українського народу”, “охорони перед азійськими ордами”, вислову, якого німці дуже часто вживали у своїй пропаґанді, та пов’язання до минулих історичних подій, української національної армії. Тому він скла Гіммлерові короткий звіт: “...У ній [проповіді] є деякі небезпечні звороти. Але ми вирвемо зуба!”

Після того Берґер повідомив митрополита Шептицького, щоб він приїхав до його квартири - “на рвання зуба”.
Частково спаралізований митрополит не міг їхати в таку дорогу, тому від доручив о. Лабі його заступити перед Берґером. Високого росту, аскетичного вигляду, завжди ввічливий в поведінці, професор Богословської академії у Львові, автор наукових і релігійних книжок, як “Біблійна германевтика”, “Патрологія”, о. д-о Лаба, який знав десять мов, сидів у напруження в почекальні всевладного СС-оберґруппенфюрера Берґера, не знаючи в якій справі він виступатиме в головній квартирі СС.

Непевність о. Лаби зауважив Берґер, звідомлюючи Гіммлерові, що він хвилювався, бо думав, що “райхсфюрер шкодував, що допустив в дивізії священиків. Він щиро обіцяв, що доложить всіх зусиль, щоб цей есперимент вийшов на добро галицькій дивізії. Знаючи, що о. Лаба служив капеляном гірських стрільців “Коломия” в австрійській армії, Берґер згадав у своєму звіті, що о. Лаба був відважним вояком в австрійській армії та нагороджений найвищею медалею другого степеня.

Берґер в розмові з о. Лабою, в чемній формі вказав на його завдання [керівника Відділу духовної опіки Військової Управи], особливо підкреслюючи, яку “велику ласку зробив для дивізії райхсфюрер, дозволяючи їй мати своїх священиків.”
Таке трактування проповіді о. д-ра Лаби свідчить, до якої міри існувала недовіра німців.

Отець д-р Василь Лаба під час свята Різдва у Дивізії

О. Лаба відвідував частини в Франції, і опис о. Данила Ковалюка, священика Української Дивізії, доповнює його характеристику:

“Перед виїздом відбувся прощальний вечір у найкращій залі в ПО. Було там коло 50 старшин і два командири. Ми представили о. митрата [Лабу] нашим старшинам, але в них не було ніякого захоплення. Ніхто з них не знав, що цей чоловік мав колосальне знання, це була ходяча енциклопедія, людина небувалої доброти і високої чесноти. Почалася вечеря, яка протягнулася до ранку. ... Серед веселого настрою почалися тости. Отець Голойда заповів промову о. Лаби. Всі насторожилися. Промова була щодо змісту і мови така красна, що всі попередники не могли йому дорівнятися. Німці вже тепер набралися респекту перед нашим о. митратом. Один з промовців зацитував слова якогось поета, а о. Лаба його поправив. Це не було до вподоби старшинам, щоб слов’янин знав краще їхню мову й літературу.”

По війні о. Д-р Лаба жив на еміґрації. Від 1945 до 1950 року був ректором у духовній семінарії в Гіршберґу в Зах. Німеччині та Кулемберку в Голляндії. Його наукова праця далі продовжувалася, коли він приїхав у 1950 році до Канади й став душпастирем при катедрі св. Йосафата в Едмонтоні і генеральним вікарієм едмонтонської єпархії. Добрий проповідник, він їздив по парафіях провінції Альберти з місіями, реколекціями і проповідями. Винагороду від вірних він звичайно відступав місцевому парохові, кажучи: “Я є під цю пору сотрудником заступника сотрудника”.
Був провідним діячем світського товариства "Братство українців-католиків" у Канаді.

Від 1964 року він був проректором Українського католицького університету ім. св. Климентія в Римі й деканом богословського факультету; був дійсним членом НТШ. Написав на еміґрації “Книгу об’явлень св. Апостола Івана, Євангельські окрушини, Священичі духовні вправи” та багато статтей, рецензій, наукових розвідок.
Належав до вузького кола осіб, наближених до кардинала Йосифа Сліпого, останній високо цінував о. д-ра Лабу як душпастиря й теолога.

Помер на 90 році життя. 16 листопада 1978 року його поховано на цвинтарі St Michael's в Едмонтоні, сектор 9, блок 100, могила 29.

Джерело: монографія Романа Колісника “Військова Управа та Українська Дивізія Галичина”. 1990, Канада