Нас перетворють на суспільство, що програло війну

Олексій Арестович

На тлі повернення полонених загубилася одна маленька, але принципова деталь:
на наших позиціях у районі Станиці Луганської зняли українські державні прапори, «щоб не дратувати ту сторону».
Військові кажуть - за прямим розпорядженням ОП.
Знаєте, як людина стає хабарником?
Вона бере сто гривень і каже: Це вперше і востаннє.
Потім він бере ще, й то ж востаннє.
Потім ще. І ще, і вже не може зупинитися.
Відмова від опору на війні - це, як учив нас Черчилль, є завжди дорога до сорому.
Але спочатку все виглядає маленькою, розумною поступкою.
Вперше і востаннє.
Зняття прапорів, що їх ставили, оплачуючи установку десятками життів, це не те, щоби вже зовсім ганьба.
Але це вже - дорога ганьби.
Росіяни - імперці.
Вони вміють планувати й домагатися свого.
Вони розуміють значення символів.
Вони розрахували все так, що навіть літак з їхніми полоненими сів раніше, ніж наш у Борисполі.
Ми хуторяни. Ми не вміємо. Не вміємо тому, що не надаємо значення.
Однак, можна бути хуторянином і рухатися до вдосконалення.
А можна рухатися до закріплення хуторянства.
Знаєте, як країна фінляндизується і стає «Малоросією»?
Вона знімає прапори й каже:
- Це мудра, далекоглядна поступка. Уперше і востаннє.

Цікаво, як ми поступово набуваємо характерних ознак суспільства, що програло війну.
Одна з перших таких ознак - шизофренія у наративах.
Сьогодні, в День військової розвідки України, посадові особи, вітали розвідників, які «...не шкодуючи власного життя відстоювали незалежність України», а напередодні, ті ж самі посадові особи наказували зняти державні прапори, що їх ті розвідники, ціною життя, встановлювали.
Далі, така шизофренія буде лише наростати.
Її вже добре видно в темниках від ОП, і Зе-ботів, щодо обміну полонених, видачі Цемаха, Роттердаму + тощо.
Важко бути лідерами нації, яка вповноважила тебе припинити боротися.
Тут популізмом НЕ обійдешся, доводиться робити шизофренію державною політикою.
Особливо, щодо військових і ветеранів:
- ви, звісно, герої, але 3/4 того, що ви взяли кров'ю, ми здамо.
Просимо розписатися.
Класична технологія - створення коґнітивного дисонансу в голові, від якого людина не знає, куди подітися.
І погоджується багато на що, аби цей дисонанс припинити.
Потім на вулицях з’явиться безліч військових, які звільнилися з армії, що наполовину програла.
Вони будуть злими й нервовими «невдахами».
Поступово їх марґиналізують.
Бути військовим в Україні знову стане соромно.
Депопуляризація армії й війни.
Через етап - різке ослаблення Збройних Сил.
На наступному витку, якщо росіяни не дурні, вони запустять наратив:
- Росія зупинила громадянську війну в братській сусідній країні ціною життя російських солдатів.
А там, можна й Путіна на Нобелівську премію миру висувати.
Через кілька років:
- або новий військовий виток, або просто позначаться результати роботи, через інформаційне поле, економіку і дипломатію.
А ми вже будемо остаточно теплими.
Якісний сценарій.
Все-таки вміють у Москві планувати.
Школа.

Людям, які намагаються зрозуміти, що взагалі відбувається, треба зрозуміти одну дуже просту річ.
«Малоросія» (або по-науковому, фінляндизація України) - це, в першу чергу, не підступна стратеґія Кремля у змові із Заходом.
«Малоросія» (або, по науковому, фінляндизація України) - це колективний вибір більшости українського народу.
І це потрібно дуже добре зрозуміти.
Ми маємо справу (і є частиною) народу, який добровільно протягом усього-навсього тридцяти років (мить у житті народу):
- відмовився від імперської спадщини;
- відмовився від ядерної зброї;
- відмовився від результатів революції 2004 року;
- відмовився від доведення революції 2014-го року до логічного завершення;
- відмовився від опору в Криму;
- відмовився від опору на Донбасі в 2019-му.
Наявність малої кількості буйних (козаків) проблеми, як бачимо, не вирішує.
Зрозумівши цю просту істину, ви зможете правильно зосередити зусилля: зусилля розуміння і/або - зусилля дії.
Єдиний вихід для нас - ламати парадиґму нації непротивленців.
Й нічим меншим тут не обійдешся.

Mason Lemberg:

Так тепер виглядає міст у Станиці Луганській.
Тому що узеленського хотіли зійтися посередині.
Поки що не на середині Дніпра.
Поки що.