Нові боги, нові борги...

Наталка Поклад

* * *
Нові боги, нові борги,
а вороги – незмінні...
О, як побільшало могил
на рідній Україні!

Побільшало печалі, хоч
ми сподівались раю.
«Тіха украінская ночь...»
І кожна хата – скраю.

І знову – вересень на біс,
вітрів пекучі строфи, –
і наш дурненький оптимізм
за крок до катастрофи.

2006

* * *
Маленькі екзальтовані поетки,
які кричать про віру та любов,
і слід – немов відбиток трафаретки,
і птах, що в тайну осені зайшов;
і ця пахуча, ця багряна хвиля,
й тремтячий ореол софійських бань,
і серця тиша – як найвища милість,
коли позаду гіркота ридань;
і жовтий лист – по той бік рубікону,
і днів стрімка, холодна течія,
і промінь, що висвітлює ікону,
аби її вже не минула я…

* * *
За списками ти – Чечельницька.
Тебе поважає історик.
Твоя перешита спідниця
іще ні про що не говорить.

Ти тільки різкіша, ніж інші,
коли треба стати «за правду»…
В тобі вже брунькуються вірші,
та ти весняного обряду
ще хмелем захмелена. Й серця
стихія не знає припону.
Ламається, але не гнеться
твій дух вогняного закону.
Зухвала? гордлива? чи сильна,
що вибір зробила і – знає?
Доба була нестерильна
і не воздавала раєм.

Розвіяно, стерто і змито
ті обриси, контури, тіні.
Зосталось тепло, як мито
душі у цвітінні.