"О несподівані надії / І сподівання без надій!.." Надії Світличній

Надія Світлична

* 8 листопада 1936, село Половинкине, Старобільщина — † 8 серпня 2006, місто Матаван, штат Нью-Джерсі

Надії Світличній

Gold Krone
Бурштинова рожо,
золота короно,
ти мені ворожиш
на розлуку скору.

В сні лиш сином снити:
мамо моя, нене...
Світку у сповитку,
пуп'янку зелений.

Там моя світличка,
там яри хрещаті,
там яри хрещаті,
нас надія кличе
золотом вінчатись.

Так стоїть нам в роді,
так для нас ворожить
княжа нагорода -
бурштинова рожа.

Ігор Калинець
З циклу "Полум'яні посли. Листівки з трояндами для жінок-політв'язнів"

Надії Світличній

1
Лебедина пісня

У світі пошесті і змору,
Німотності і глухоти,
Де мудрі муштрою мінти
Лінчують душі без розбору,
Там пісня, витвір висоти,
Свободи й пружного простору
Шугнула вільним птахом вгору,
У вир! У небо! У світи!
Ривком відчаєного тіла
Роковано залебеділа
В святій готовності офір,
Та браконьєрським залпом з неба
Підтята — легендарний лебідь,—
Упала на тюремний двір.

2
Надії

Что же мне делать, певцу и первенцу,
В мире, где наичернейший — сер!
М. Цвєтаєва

О несподівані надії
І сподівання без надій!..
Хай скелі безрухом тверді,
Хай глупа ніч і світ не дніє,
Хай давить панцир холодів,
Хай стогін «Хто тут що тут вдіє?»
І чорним крепом — безнадія,
І маразматика падінь,—
Замри, розпачення бездонне,
Перед терпучістю мадонни,
Що сіє на глухий пустир,
А сходи рвуть бетон і кремінь —
До сонця-світла! — щоб Яремі
Насущним хлібом прорости.
1974

Іван Світличний

Надія Світлична народилася 8 листопада 1936 року. 41 рік тому, саме на свої уродини, вона, вирвавшись із есесеру, який позбавив її волі на чотири роки, дісталася з дітьми Америки.

Н. СВІТЛИЧНА ЗВОРУШЕНА СТАВЛЕННЯМ УКРАЇНЦІВ, СПОДІВАЄТЬСЯ СКОРОГО ПЕРЕЇЗДУ ДО ЗСА
“Свобода”, 31 жовтня 1978

Рим. - „Я дуже зворушена увагою і надзвичайно теплим ставленням, що їх мені приділяють тут мої брати і сестри - українці", — заявила Надія Світлична під кінець минулого тижня у телефонічній розмові з редакцією „Свободи". Як відомо, Н. Світлична прилетіла літаком до Риму в четвер, 12-го жовтня ц.р. з синами Яремою, 9 років, та Іваном, 4 місяці. Вони пepебувають в обителі свв. Cepгія і Вакха, яка є під опікою Блаженнішого Патріярха Йосифа, очікуючи на кінцеве полагодження формальностей у зв'язку зі заплянованим переїздом до ЗСА на постійний побут. Н. Світлична замешкає тимчасово у Філядельфії в українській родині, яка допомогла їй виїхати з СССР.
У короткій телефонічній розмові з редакцією “Cвободи”, яка сконтактувалась з нею у четвер, 26-го жовтня, Н. Світлична кількакратно підкреслювала “особливу увагу", яку їй присвячують українці, що її дуже зворушує і часто-густо „викликає незручність". Її відвідують українці з різних країн Західньої Европи і в результаті в неї “затрачується почуття будь-яких кордонів".
„Мені здається, що єдиний кордон - це поміж Заходом і Совєтським Союзом", сказала Світлична.
У середу, 25-го жовтня, Світличну з дітьми прийняв на офіційній авдієнції Блаженніший Патріярх Йосиф, який „дуже тепло віднісся до мене". На його обличчі була помітна втома, сказала Світлична, правдоподібно з уваги на останні події у Ватикані, тобто смерть Папи Павла VI, опісля передчасна смерть Папи Івана Павла І вибір Папи Івана Павла ІІ. Тому Світлична старалася не перевантажувати Блаженнішого своїми турботами.
Точна дата приїзду до ЗСА Н.Світличній була ще невідома, одначе висловила сподівання, що всі формальності вдасться полагодити до тижня-двох. У заключних словах розмови, вона ще раз подякувала за увагу та закликала допомогти іншим українським політв'язням виїхати з СССР. Їх є відносно багато і вони чекають на визови, сказала Н.Світлична.

„ХОЧУ ВІРИТИ, ЩО ВІТАЄТЕ НЕ МЕНЕ, А ЧАСТКУ УКРАЇНИ В МОЇЙ ОСОБІ" - ЗАЯВИЛА НАДІЯ СВІТЛИЧНА, ПРИБУВШИ ДО ЗСА

“Свобода”, 10 листопада 1978

Ню Йорк. - „Я хочу вірити, що вітаєте не мене, а частку України в моїй особі і тих, які ще більше натерпілись і терплять по сьогоднішній день", — відповіла Надія Світлична зворушеним голосом на теплі привіти провідних діячів української громади в ЗСА, які зустрічали її на летовищі Кеннеді тут у вечірніх годинах у середу, 8-го листопада, не цілу годину після того, як літак лінії ,,Аль Італія" привіз її з Риму.
„Символічним і знаменним" назвала Світлична цей день, в якому вже на вільній, привітній землі Вашінґтона вона започаткувала 43-ій рік свого життя. У цей новий етап на тернистому життєвому шляху цієї першої української жінки-політв'язня, якій вдалося виїхати з СССР на постійний побут в ЗСА, ввели присутні „Многолітствієм”, китицями квітів і дарунками. Врадувана і зворушена привітами і запопадливістю братів-украінців у вільному світі, Світлична не приховувала „жалю, з яким приходилось розлучатись із батьківщиною. Ці з вас, які залишили рідні землі, розуміть це, тимбільше, що це сталося не з моєї волі". Вона висловила вдячність „всім за сильні старання", пригадуючи, що листа тих, які чекають визову — “невичерпна". Вона назвала пойменно Стефанію Шабатуру, з якою, вона поділяла недолю концтаборів, Віталія Калиниченка, Івана Кандибу і Йосипа Терелю. Із братом, Іваном Світличним їй вдалося говорити телефонічно: він тепер в засланні на Алтаї, працює сторожем, фізично ослаблений, але морально сильний, заявила з притиском Світлична, прирікаючи, що й надалі робитиме заходи в справі звільнення його і друзів. „Але зі заслання не випускають, особливо українців".
Не зважаючи на помітне перевтомлення після подорожі з Риму, Світлична радо відповідала на запити представників української і англомовної преси і терпеливо позувала зі синами Яремою, 9 років, і шістьмісячним Іваном на руках для фотографів і телевізійних камер під час npecoвої конференції, яку влаштувала Централя УККА, а опісля під час привітів представників української громади. В імені УККА, Світличну і її синів привітала пані Ярослава Рубель, запрошуючи її при тому прибути на Третій Конґрес СКВУ. Пані Рубель зокрема вітала Світличну від усіх молодечих організацій, які працюють в системі УККА, а опісля ще й пластунки Оленка і Лариса Певні піднесли їй китиці рож. До привітів пізніше приєдналися молоді сумівки під проводом голови СУМА, інж. Мирослава Шмігеля.
Генерал Петро Григоренко вітав Світличну від „тих, що там, від Київської групи". Стверджуючи, що “ми не бачилися в Совєтському Союзі", бо „коли Надя була на волі, то я був у тюрмі, а коли я вийшов, то її ув'язнили", ген. Григоренко заявив, що „коли ми тут, то будемо спільно працювати для батьківщини". В заключному слові ген. Григоренко висловив признання і подяку п-ву Софії і Титові Теврикам із Філядельфії, які допомогли Світличній виїхати з СССР і пepeїхати до ЗСА. Від СКВУ короткий привіт передала пані Ковальська, рівнож запрошуючи Світличну “бути нашою гостею на Tpeтьому Світовому Конґресі Вільних Українців".
Після пресконференції, на яку прибули кореспонденти телевізійних станцій ЕнБіСі та ЕйБіСі й peпopтери пресових аґенств і місцевих щоденників, понад десяток представників українських громадських організацій вітали Світличну, висловлюючи запевнення допомоги. Від УНСоюзу Світличну привітав головний предсідник д-р І. Флис. Відповіді Світличної кореспондентам американської преси на англійську мову перекладала пані Любов Волинець.

Залишаючи летовище в товаристві родини Гевриків, в домі яких вона пepeбуватиме якийсь час, Надія Світлична сказала, шо вона хоче „спершу прийти до себе, передумати всі ці свіжі вражіння, розглянутися, а опісля братися до діяльности, до праці".

Знимку Надії-школярки опублікував Музей історії Києва/Музей истории Киева/Museum of Kyiv history