Може, я не про те... Та й промовець із мене невправний: я не звик до трибун, не купую квитків у партер... А сюди на галерку, скажу вам, щотижня, як в пральню, свою душу несу... Але я не про те, не про те. Я в пустелі канал прокладав, болота я облазив, а торік повернувсь до Дніпра. Не життя без Дніпра! Я, звичайно, не Гамлет. Але, видається, й не Блазень. Як, питаєте, гра? Як на мене, не зовсім це гра, це - таке, ніби повз, а затим полетів! Це навала! Це як бігти босоніж у першій траві за село!.. Це, мов спогад, болить... Пам'ятаю, як батька ховали, - я заледве поспів з літака... а якраз зацвіло, і над ямою вишні цвіли... Розумієте, вишні - над могилою!.. Біле над чорним... Життя непросте... Чорне з білим зійшлося!.. Жінки шепотіли; "Всевишній"... а синок мій сміявся, мале ж. Але знов не про те, про Майстрів говорили... А Майстер - не чин, не посада, він - найтонша душа... і найгрубші, мабуть, мозолі... Ех, якби написати! Якби ж то я зміг написати про добро і про зло... і про вічну правдивість землі. І про те, як боїшся: а раптом прожив надаремно? І про вишню самотню, що тисячу років цвіте... І про той Ельсінор, що біліє в осінніх деревах... І про довгу дорогу... Пробачте, я знов не про те.
