Світлій пам’яті Володимира Івасюка
І стоятиму оддалік
окрай твойого неба,
щоби не впала і тінь сльози
моєї
на тебе.
І стоятиму з дива німа
окрай твоєї пісні,
щоби не стало від слів моїх
крилонькам її
тісно.
І стоятиму цілий вік
окрай твоєї долі,
ох, жайворононьку золотий,
українського
поля.
Галина Тарасюк
...Вікторові Morozovу назавжди запам’ятався такий момент із творчої співпраці з Володимиром Івасюком. Це було у Львові у 1973 році, в Аптечному управлінні, тому що ансамбль «Арніка» був самодіяльним при львівському Аптекоуправлінні, і там було фортепіяно в залі. Влодко був уже широко відомим композитором, Віктор же тільки починав компонувати власні пісні. І ось одного разу Івасюк раптом запропонував написати пісню разом! Він сказав: «Вікторе, напишімо разом якусь пісню!» Для Морозова це стало великою несподіванкою. Вони справді сіли за інструмент й почали вигадувати різні музичні фрази — Івасюк починав, а Морозов намагався додати щось своє. Зрозуміло, що з цього експерименту нічого не вийшло, хоч у самого Влодка з цих початкових музичних фраз згодом визріла пісня «Кленовий вогонь» https://www.youtube.com/watch?v=bOUCa5pwZwY. Віктор довго не міг зрозуміти, навіщо Івасюкові це все було потрібно. Й тільки значно пізніше, вже після загибелі Володимира, збагнув, що таким чином Влодко м’яко, ніби між іншим, допоміг йому відчути впевненість у своїх силах. Адже якщо Івасюк, маститий композитор, закликав до співпраці його, початківця, значить, його творчість також чогось варта. Через усе своє життя Віктор проніс глибоку вдячність за такий блискучий педагогічний прийом.
Знимка з архіву Чернівецького меморіяльного музею В. Івасюка
* * *
Я — велетень з блакитними очима,
І крила хмар у мене за плечима.
Я — велетень, у мене на долоні
Гуляють люди і пасуться коні.
І ти гуляєш в полі, де колосся,
Не знаючи, що то моє волосся.
Пливеш через палаюче озерце,
А те озерце, люба, — моє серце.
Я — велетень з блакитними очима,
І крила хмар у мене за плечима.
Я — велетень, у мене на долоні
Гуляють люди і пасуться коні.
І ти гуляєш в полі, де колосся,
Не знаючи, що то моє волосся.
Пливеш через палаюче озерце,
А те озерце, люба, — моє серце.
Юрій Рибчинський - Володимирові Івасюкові
ЖІНКИ В ЖИТТІ ВОЛОДИМИРА ІВАСЮКА
Його першим коханням була Людмила Шкуркіна. Вона, як і Влодко Івасюк, жила у Кіцмані. Разом вони ходили до музичної школи. Людмила була солісткою створеного ним ансамблю “Буковинка”. Дружба переросла у кохання. І хоча згодом їхні дороги розійшлися – Людмила вступила до Київського театрального інституту, Івасюки переїхали до Чернівців, – теплі стосунки вони підтримували завжди. Та й заміж Людмила вийшла вже після смерти Івасюка. Збереглося багато знимок дівчини, що їх зробив сам Івасюк. Нині Людмила Шкуркіна – заслужена артистка України, живе у Севастополі [цей текст опубліковано 2009 року].
Свою студентську любов Івасюк зустрів у стінах Чернівецького медінституту. Марія Соколовська навчалася в одній групі із Влодком і виступала з ним в інститутському ансамблі. На курсі всі знали, що Івасюк був у неї закоханий і що “Червона рута” https://www.youtube.com/watch?v=PKGHZELKjGo присвячувалася саме Марії. Документального підтвердження цього немає, проте, як згадує Соколовська, перший варіянт пісні він показав їй ще у 1968 році (твір було завершено у 1970-му). Одразу після того, як пісня прозвучала, Івасюк переписав слова “Рути” у зошит і додав: “Мусі від Влодка”. Одна французька делеґація за цей автограф пропонувала пані Марії три тисячі доларів.
- Молодість сама по собі прекрасна, але незрівнянна ні з чим, коли поруч людина, котра тебе розуміє і підтримує у всьому, - пригадує нині лікар Марія Соколовська-Марчук. - Зі Влодком ми були поруч увесь день: зранку – заняття, увечері - репетиції ансамблю. Пізніше мені розповіли, що Івасюк був закоханий у мене, але сам він не зізнавався. Мабуть, йому легше було про все сказати у піснях. Через багато років я прочитала рядки його пісні “Елеґія для Марії” https://www.youtube.com/watch?v=_85Gia1UTVY і лише тоді зрозуміла всю глибину його почуттів до мене. Свого старшого сина я назвала на честь Влодка. Часто мені сниться один і той же сон: Влодко у своїм синім костюмі стоїть на якійсь горі, а я йду до нього. А якось він привидівся на вулиці…
13 вересня 1970 року “Червона рута” вперше прозвучала на телебаченні. Володимир Івасюк виконав її разом з Оленою Кузнецовою (нині вона - педагог з вокалу) https://www.youtube.com/watch?reload=9&v=U4PLWC9ibnk. Кажуть, між ними теж була симпатія. Сестра Івасюка Галина пригадує запис пісні у телестудії: “Вони стояли одне перед одним і, ледь заплющивши очі, співали, немов у якомусь забутті”.
Серед пісень Івасюка - небагато творів, написаних для конкретних жінок. Наприклад, “Пісня буде поміж нас” https://www.youtube.com/watch?v=X6fY-ne_e2M присвячена письменниці і журналістці Галині Тарасюк.
А судячи зі змісту “Елеґії для Галі” https://www.youtube.com/watch?v=96HOD7BjK6s, ймовірно, що і цей твір міг бути присвячений їй. Нині Галина працює у газеті “Літературна Україна”. Про свої взаємини з Івасюком вона писала: “Не знаю, як можна назвати наші стосунки з Влодком, але це було щось таке чисте, ніжне і гарне, як маків цвіт, на який і тінь не впала. Нічого подібного у моєму житті не було”.
Свого адресата має і популярний нині хіт Івасюка “Я піду в далекі гори” – Ніну Щербакову. У власноруч виготовленому альбомі Влодко написав пісню “Мила моя” (така перша назва) і подарував дівчині. (Ніна Щербакова-Гречковська нині працює звукорежисером на Чернівецькому телебаченні і з журналістами катеґорично відмовляється спілкуватися). В альбомі Володимир Івасюк написав: “Ця пісня була придумана під впливом якогось неясного образу, хоча і відчував, що цей образ повинен існувати в реальності. Під час запису я почав усвідомлювати, що цей туман почав набирати конкретної форми і перетворюватися в тебе, Ніно. Я зрозумів, що пісня ця написана немовби під твоїм впливом і по праву повинна бути і твоєю”.
“Багато людей і до сьогодні цікавляться, чи Володимира Івасюка і Софію Ротару пов’язували тільки творчі стосунки, - розповідає “ВЗ” колишній директор Чернівецького меморіяльного музею Володимира Івасюка Парасковія Нечаєва, яка багато років досліджувала його творчість. - Але відомо, що між ними були лише мистецькі взаємини. Бо коли Івасюк і Ротару познайомилися, Софія вже була заміжня. А вперше Івасюк почув Софію Ротару наприкінці 60-х на одному із чернівецьких концертів, де вона виконувала “Степом, степом” Пашкевича. Творча співпраця між ними розпочалася у 1971 році. Під час інтерв’ю Івасюка запитали, для кого пише свої пісні: ”Я просто пишу пісню. Але інколи вже на самому початку відчуваю, хто буде її виконувати. Найчастіше це - Софія Ротару”. Співачка завжди була для Івасюка зразком відданої дружини. Взагалі, Влодко мріяв мати таку ж сім’ю, як в його батьків. Пан Михайло, батько, настільки гарно ставився до своєї дружини, що ніколи не називав її інакше, як “Софієчкою” або “Софійкою”.
У львівський період у житті Володимира Івасюка з’явилася актриса оперного театру Тетяна Жукова. У книжці Івана Лепші “Життя і смерть Володимира Івасюка” http://www.ivasyuk.org.ua/download/book/Lepsha_I-Zhyttya_i_smert_Volodymyra_Ivasyuka.pdf можна прочитати висловлювання цієї жінки, де вона зізнається, що любила Влодка, і він любив її. Але з того ж видання стає зрозуміло, що батьки Івасюка чомусь не сприймали Тетяну…
Свою студентську любов Івасюк зустрів у стінах Чернівецького медінституту. Марія Соколовська навчалася в одній групі із Влодком і виступала з ним в інститутському ансамблі. На курсі всі знали, що Івасюк був у неї закоханий і що “Червона рута” https://www.youtube.com/watch?v=PKGHZELKjGo присвячувалася саме Марії. Документального підтвердження цього немає, проте, як згадує Соколовська, перший варіянт пісні він показав їй ще у 1968 році (твір було завершено у 1970-му). Одразу після того, як пісня прозвучала, Івасюк переписав слова “Рути” у зошит і додав: “Мусі від Влодка”. Одна французька делеґація за цей автограф пропонувала пані Марії три тисячі доларів.
- Молодість сама по собі прекрасна, але незрівнянна ні з чим, коли поруч людина, котра тебе розуміє і підтримує у всьому, - пригадує нині лікар Марія Соколовська-Марчук. - Зі Влодком ми були поруч увесь день: зранку – заняття, увечері - репетиції ансамблю. Пізніше мені розповіли, що Івасюк був закоханий у мене, але сам він не зізнавався. Мабуть, йому легше було про все сказати у піснях. Через багато років я прочитала рядки його пісні “Елеґія для Марії” https://www.youtube.com/watch?v=_85Gia1UTVY і лише тоді зрозуміла всю глибину його почуттів до мене. Свого старшого сина я назвала на честь Влодка. Часто мені сниться один і той же сон: Влодко у своїм синім костюмі стоїть на якійсь горі, а я йду до нього. А якось він привидівся на вулиці…
13 вересня 1970 року “Червона рута” вперше прозвучала на телебаченні. Володимир Івасюк виконав її разом з Оленою Кузнецовою (нині вона - педагог з вокалу) https://www.youtube.com/watch?reload=9&v=U4PLWC9ibnk. Кажуть, між ними теж була симпатія. Сестра Івасюка Галина пригадує запис пісні у телестудії: “Вони стояли одне перед одним і, ледь заплющивши очі, співали, немов у якомусь забутті”.
Серед пісень Івасюка - небагато творів, написаних для конкретних жінок. Наприклад, “Пісня буде поміж нас” https://www.youtube.com/watch?v=X6fY-ne_e2M присвячена письменниці і журналістці Галині Тарасюк.
А судячи зі змісту “Елеґії для Галі” https://www.youtube.com/watch?v=96HOD7BjK6s, ймовірно, що і цей твір міг бути присвячений їй. Нині Галина працює у газеті “Літературна Україна”. Про свої взаємини з Івасюком вона писала: “Не знаю, як можна назвати наші стосунки з Влодком, але це було щось таке чисте, ніжне і гарне, як маків цвіт, на який і тінь не впала. Нічого подібного у моєму житті не було”.
Свого адресата має і популярний нині хіт Івасюка “Я піду в далекі гори” – Ніну Щербакову. У власноруч виготовленому альбомі Влодко написав пісню “Мила моя” (така перша назва) і подарував дівчині. (Ніна Щербакова-Гречковська нині працює звукорежисером на Чернівецькому телебаченні і з журналістами катеґорично відмовляється спілкуватися). В альбомі Володимир Івасюк написав: “Ця пісня була придумана під впливом якогось неясного образу, хоча і відчував, що цей образ повинен існувати в реальності. Під час запису я почав усвідомлювати, що цей туман почав набирати конкретної форми і перетворюватися в тебе, Ніно. Я зрозумів, що пісня ця написана немовби під твоїм впливом і по праву повинна бути і твоєю”.
“Багато людей і до сьогодні цікавляться, чи Володимира Івасюка і Софію Ротару пов’язували тільки творчі стосунки, - розповідає “ВЗ” колишній директор Чернівецького меморіяльного музею Володимира Івасюка Парасковія Нечаєва, яка багато років досліджувала його творчість. - Але відомо, що між ними були лише мистецькі взаємини. Бо коли Івасюк і Ротару познайомилися, Софія вже була заміжня. А вперше Івасюк почув Софію Ротару наприкінці 60-х на одному із чернівецьких концертів, де вона виконувала “Степом, степом” Пашкевича. Творча співпраця між ними розпочалася у 1971 році. Під час інтерв’ю Івасюка запитали, для кого пише свої пісні: ”Я просто пишу пісню. Але інколи вже на самому початку відчуваю, хто буде її виконувати. Найчастіше це - Софія Ротару”. Співачка завжди була для Івасюка зразком відданої дружини. Взагалі, Влодко мріяв мати таку ж сім’ю, як в його батьків. Пан Михайло, батько, настільки гарно ставився до своєї дружини, що ніколи не називав її інакше, як “Софієчкою” або “Софійкою”.
У львівський період у житті Володимира Івасюка з’явилася актриса оперного театру Тетяна Жукова. У книжці Івана Лепші “Життя і смерть Володимира Івасюка” http://www.ivasyuk.org.ua/download/book/Lepsha_I-Zhyttya_i_smert_Volodymyra_Ivasyuka.pdf можна прочитати висловлювання цієї жінки, де вона зізнається, що любила Влодка, і він любив її. Але з того ж видання стає зрозуміло, що батьки Івасюка чомусь не сприймали Тетяну…
"Високий замок"
Баляда про Володимира Івасюка
Голгота українських муз
Там, де зійшлися хрест і пісня,
Хоч, може, здатися комусь,
Що ці поняття несумісні.
Тому що в пошуках творця
Ми не відкрили новий вимір,
Як нам колись пообіцяв
Старий хреститель Володимир.
Мабуть, апостол і вівчар
Передбачав над нами сонними
Орденоносних яничар
Із батогами телефонними.
І захищали, мов шолом,
Чутки, що час вділяв нам дрібкою,
Про Володимира з хрестом
І Володимира зі скрипкою.
Церкви вокзалів і дворів,
Консерваторні зали скверів
Навчали нас подвійній грі,
Де завжди вигравала скверна.
За небажання донести
Життя нагадувало круто,
Що від версти і до версти
У два ряди залізна рута,
Червона від даремних спроб
Прорвати коло зачароване,
А нам хоч мить почуть було б
Відверте, не відредаговане.
Всемилостивійшим перстом
Чи загратованою шибкою...
Напевне, той, що із хрестом,
Благословив того, зі скрипкою.
Точились одностайні дні,
Не існувало слова "гласність",
Вслухаючись в його пісні,
Ми з часом доросли до власних.
І вибирались з манівців
Ватагами і поодинці,
Коли Ротару з Чернівців
Співала ще по-українськи.
І далі будуть захищать нас
Від потворної мізерії,
Від неуміння помічать усіх
Бажаючих імперії,
Ті самі істини прості,
Тисячу літ тому народжені,
Про перемогу на хресті
В ім'я мелодії відродження!
Олег Покальчук
Частина світлин - з публікації "Родина Володимира Івасюка оприлюднила маловідомі фото композитора" http://lviv1256.com/history/rodyna-volodymyra-ivasiuka-opryliudnyla-malovidomi-foto-kompozytora/
