Dana Yarovaya
ТИ ВЖЕ НІКОЛИ НЕ ВІДМИЄШСЯ ВІД ЦІЄЇ СТРАШНОЇ ЗЕЛЕНОЇ ГАНЬБИ
Ні, ні, ні, хлопці.
Таке можна провернути тільки один раз.
Це як з грибами - всі їстівні, лише деякі один раз.
Це як в бізнесі. Можна один раз когось кинути, і про це знатиме вся галузь, в якій ти працюєш.
Це як в першому класі на лінійці обіср..тися, й до 11 класу тобі це згадуватимуть.
Це як приклеєне погоняло в дитинстві через невдале прізвище, за яким тебе ідентифікуватимуть до смерти.
Це як перший секс із не дуже гарною людиною, коли й секс - гімно, й партнер - гімно, бо розповів про це в подробицях усьому районові.
Це як наколка Мікі Мауса на дупі, яку ти зробив по п'яні в молодості і якої не можна вивести.
Це як перднути смердючо й гучно на важливій зустрічі вартістю кілька мільйонів, і делеґація контраґента з головним підписантом дивляться на тебе дещо здивовано. А потім твоя компанія носить у світі гучну назву «пердун LTD», і на черговій вечірці тебе поплескуватимуть по плечі й жартуватимуть до кінця твоєї роботи у певній компанії.
Ні. Ще рік тому я сама виправдовувала двох людей, в яких була впевнена, й казала, що вони гідні люди й вони не скурвляться. Не стануть поганими. А якщо партія почне робити щось, що не відповідає їхній системі цінностей, вони підуть самі з партії. Я передбачала, що вони зможуть щось змінити. Про що я дуже шкодую вже понад рік і звинувачую себе в тім, що так і не розібралася в цих людях. Хоч і не тільки в цих.
Я часто грішу тим, що видаю кредит довіри людям, виходячи з принципу «всі люди гарні, за рідким винятком».
Ні. Не цього разу. Півтора року тому ще можна було. Хоча й не було потрібно.
А зараз.
Зараз ти йдеш до людей, які такого гімна накрутили за останній час, що ти дивуєшся, як можна було стільки навернути за такий короткий проміжок часу.
Ти йдеш до людей, які здають інтереси України.
Ти йдеш до людей, які плювали на свою армію, на тебе, на мене, на всіх.
На свої ж силові структури, на родичів загиблих на Майдані, на хлопця, що вмирав, так і не дочекавшись допомоги.
На медиків, які 7-й місяць, не маючи практично нічого, борються з ковідом на чистому ентузіязмі, бо оплатою праці те, що їм платить держава, назвати й зарплатою навіть не можна.
Ти йдеш у партію, яка проголосувала за законопроєкт, що повністю нівелював антикорупційний рух.
Двоє людей, що пішли ще півтора року тому до СН, яких, я гадала, знаю, як себе, нині поводяться так, що мені від сорому, що я їх знала, стає важко дихати.
Ти йдеш усвідомлено в те, що потім буде згадуватися, як найганебніший період української історії. Навіть яник вже нервово курить у кутку.
Ти йдеш
сам
усвідомлено,
не під дулом пістолета.
Твоїх дітей не тримають у заручниках.
Ти
сам
усвідомлено
губиш
свої
Ім'я та репутацію.
І стрибаєш з обриву.
І повір, ніколи ти вже не відмиєшся від цього страшної зеленої ганьби.
І якщо перефразувати Ніцше, «якщо довго дивитися в зелену ж..пу, то зелена ж..па почне дивитися в тебе».
Ти зробив це сам. Не скаржся потім.
P.S. Пост написано після вивчення першої десятки СН на найближчі місцеві вибори (в Києві - ред.).
Кращого за текст Дани Ярової коментаря до оцих двох постів Олексія Арестовича не придумаєш: https://www.facebook.com/alexey.arestovich/posts/3660066924057361, https://www.facebook.com/alexey.arestovich/posts/3663514183712635.
До питання хто такі "білі пальта". 
Хоча пальтечко на Арестовичеві радше бруднозелене, бо написане ним - підлість.
