понеділок, 23 листопада 2020 р.

Майдан. Як більшість із тих, хто приніс туди квіти, змогла проголосувати за зелень?!

 



Ефект "Гівнобородька"
Сьогодні відзначається державне свято, яке в мене так і не знайшло саме такого визначення. Свято, на мій погляд, це щось інше. Але це, звісно, чисто суб'єктивне сприйняття як події, так і його назви. Про Майдан як явище написано вже багато, але тут хочеться повернутися у той день, коли Янукович уже змився до країни своїх господарів, хоча гроші полетіли до Дубаю.
У той день прийшло усвідомлення, що все безповоротно змінилося. Тоді ще ніхто не знав, що в той самий час Москва почала захоплення Криму й дуже скоро почнеться війна на Донбасі. У той момент ніхто з нас ще не міг знати всього, що ми знаємо тепер, ми намагалися усвідомити нову реальність.
До слова, в ті дні ми намагалися зрозуміти, як у 21 столітті у центрі столиці европейської держави відбулися масові вбивства, які були, по суті, позасудовими стратами. Адже вогонь на поразку вівся проти беззбройних людей, які навіть не штурмували режимного об'єкту чи чогось такого. Розстріл відбувався просто посеред однієї з центральних вулиць і, що ще дикіше, - стріляли від «Жовтневого палацу», вниз - по центральній площі Києва і всієї України, де була маса цивільних осіб.
У той момент це просто не вкладалося в голові тому, що ми ще собі не уявляли, що то була лише увертюра до кривавої драми, яка вже прийшла в рух, і що такий-от розстріл виявиться не найжахливішим епізодом війни з росією ні за числом загиблих, ні за способом, яким росіяни прийшли нас вбивати.
А в той момент люди, як ті, хто брав участь у Майдані, так і ті, хто дивився на все те по телевізору, приїхали на місце подій, які щойно закінчилися, щоби просто побачити все своїми очима. Маса людей, які просто йшли й дивилися, в основному - мовчки. Ні в кого не було відчуття свята. Втім, перегляньте оце відео https://www.youtube.com/watch?v=pCkgapWfUik&feature=emb_logo. З мене такий собі видеограф, та вже як вийшло.
Тоді в людей, як і знову тепер, із грошима було зовсім не дуже, а у зв'язку із втечею влади перспективи були настільки туманні, що важко було уявити, що буде завтра з роботою, заробітком і всім іншим. Але! Просто подивіться, скільки кольорів. І вони ж, ті квіти, тоді не копійки коштували, бо я сам їх туди приніс оберемок.
І нині, майже через сім років після тих подій, просто цікаво, як більшість людей, яких ви бачите в кадрі, змогли проголосувати за зелень. Це ж як треба було дозволити деформувати свої мізки, щоб іграшковий Гівнобородько замінив там оте, що вони бачили на власні очі?!
Коротше, це - не свято, а радше - реквієм і нагадування всім про те, що досягнутого ТАКОЮ ціною не можна профукати і програти, а тим паче – програти бродячому шапіто, натовпові безталанних кловнів, без роду, племені й рідної землі. Купці паяців, яка влаштувала стриптиз на могилах героїв.
Хоча, ті квіти треба було побачити, щоб зрозуміти: таке, в принципі, може статися, якщо роззявляти рукавицю й вимикати мізки, аби хтось інший за тебе думав. Це треба зрозуміти і зробити висновок: отакого, як ми бачимо зараз, більше ніколи не повинно бути.
“Лінія оборони”