Chain gang. Фотошарж - з нижченаведеної статті. Навіяно, мабуть, недавніми Трамповими помилуваннями й широко обговорюваною можливістю того, що Трамп помилує самого себе. 😉
У четвер, коли до голосування Колеґії електорів залишалося чотири дні, генеральний прокурор Техасу Кен Пакстон подав до Верховного суду США позов із вимогою скасувати результати голосування в чотирьох штатах - Джорджії, Мічиґані, Пенсільванії та Вісконсіні на тій підставі, що, мовляв, виборчі процедури у цих штатах (читай голосування по пошті — опція, якою через епідемію розсудливо скористалися значне число виборців) якось зачіпають права виборців Техаса, де більшість людей проголосували на дільницях. Цей позов підтримали генпрокурори-республіканці ще 17 штатів, понад 100 конґресменів-республіканців та особисто пан Трамп, який назвав його “великим позовом” - “the big one”. Він, очевидно, був певен, що Верховний суд, до складу якого він за кілька тижнів до виборів увів “свою” суддю Amy Coney Barrett - спеціяльно на такий випадок, стане на його бік. Проте вчора Верховний суд відхилив позов Техаса.
Заголовки у сьогоднішній New York Times:
- “Верховний суд відхиляє позов Техаса щодо скасування результатів виборів.
Ухвала Суду фактично поклала край будь-яким сподіванням, що президент Трамп виграє в судах те, що він програв на виборчих дільницях.”
- “Позов Техасу оспорював виборчі процедури у Джорджії, Мічиґані, Пенсільванії та Вісконсіні. Правники назвали цей позов нонсенсом майже повсюдно.”
- "Незмивна пляма": як Республіканська партія спробувала зруйнувати стовп демократії.
Відмова Верховного суду підкоритися президентові Трампові — це одночасно й різкий докір республіканським лідерам, які поставили свої інтереси понад інтереси країни."
Що залишається Трампові?
Правильно: ultima ratio, останній засіб - підкуп.
Вже шестеро з американських електорів звернулися до генерального прокурора США Вільяма Барра із заявами про спроби їх підкупити.
Скільки електорів промовчали і скільки з них узяли гроші - дізнаємося позавтра. 
Раніше повідомлялося про спроби залякати декого з електорів - їм та їхнім родинам погрожували смертю.
Історична паралель: Трамп і МакКарті.
ПРОТОТИП ДЛЯ ТРАМПА
"Лінія оборони"
Трамп не виглядає якимось харизматичним лідером і не виявляє могутнього інтелекту. Такому собі середнякові, який намацав свою гру, вдалося піднятися на самий верх, де стала зрозумілою його обмеженість. Загалом, тут у себе ми бачимо те ж саме. Але це змушує думати, що такі люди не здатні грати свою власну гру. Вони обов'язково будуть когось копіювати.
Приміром, Путін по черзі намагається грати роль то Сталіна, то Гітлера, копіюючи в них прийоми зовнішньої та внутрішньої політики, манери поведінки тощо. І ось щось невловимо знайоме проскакувало й у виконанні Трампа, а особливо - після 3 листопада чи, радше, після того дня, коли Байден обійшов його у ключових штатах. Трамп ухопився за теорію змови, перебираючи її варіянти в різних конфіґураціях, і досі не відходить саме від цієї конструкції.
Але вчора на очі авторові потрапили статті у двох виданнях: европейському «Політико» та американському «Вашинґтон пост»: автори статтей мають приблизно таке саме відчуття й вийшли на ту саму аналогію поведінкових моделей Трампа. Деякі речі були відомі давно, а дещо автори статтей підняли з нафталіну історії.
Справді, Трамп нині майже цілком копіює долю сумнозвісного сенатора Джозефа МакКарті (Joseph McCarthy), автора того самого «полювання на відьом», що про нього Трамп згадував під час розслідування Мюллера і згодом - під час невдалого імпічменту.
Джозеф МакКарті
Просто нагадаємо, що МакКарті став сенатором практично таким же чином, як і Трамп - президентом. Він підбився під прапори республіканців і під їхньою франшизою потрапив до Сенату, а вже там він влаштував «антикомуністичний похід». Причому, тоді він не мав Твіттера й Фейсбуку, але тим не менш, через пресу став “викривати” верхівку влади, яка нібито продалася комуністам, - аж до того, що він запідозрив у пособництві комуністам ЦРУ, армію і навіть президента Трумена.
Це притім, що, як ми вже зараз знаємо напевне, в період “викриттів” МакКарті, коли він сипав звинуваченнями в пособництві комуністам направо й наліво, США кілька разів були за кілька годин від застосування ядерної зброї, спочатку проти Північної Кореї, а потім - проти совкових баз, звідки здійснювалося постачання корейських комуністів і де базувалася авіяція, яка працювала на цьому театрі воєнних дій.
Між іншим, лише збіг деяких обставин привели до скасування саме ядерного удару по військових базах совка на Далекому Сході і по аеродромах під Владивостоком - американці відбомбилися звичайними боєприпасами, знищивши понад сотню бойових літаків. Причім, президент дав на це добро, ЦРУ видало цілевказівки, а ВВС практично здійснили наліт, але МакКарті рив і під них.
І ось що цікаво: подібно Трампові, своєю звинувачувальною реторикою МакКарті домігся поділу суспільства приблизно у такій самій пропорції, як це зробив Трамп. Принаймні, він сам стверджував, що опитування населення США показали приблизно 50-відсоткову підтримку його дій. При цьому, люди відгукнулися на його заклики вичистити правлячий клас від підсобників комуністів.
Мітинґ прихильників сенатора МакКарті, 1950-ті роки.
І Трамп жонглював приблизно тією ж самою реторикою. Щоправда, про комуністів вже так не розкажеш, як за часів совка, але, коли його прокотили на виборах, він тут же згадав про комуністів Венесуели і звинуватив Мадуро в тому, що той нібито профінансував фальсифікацію виборів. Загалом, як і очікувалося, Трамп не показує нічого нового і, на жаль, населення США - теж нічого нового не показало.
Після засудження Макарті і його вигнання з політичних сфер, якийсь час його й далі підтримували до третини населення США. Отже, найпохмурішу ксенофобську муть цілком можна сколихнути і у США. І тільки значно пізніше і з великими труднощами, республіканська партія прийшла до притомного стану й почалала асоціюватися не з МакКарті, а з Баррі Ґолдвотером (Barry Goldwater) і Рональдом Рейґаном (Ronald Reagan), але Трамп усе це знову змив в унітаз і продемонстрував світові вже не роги маккартизму, а чуб трампізму.
Як пише «Вашинґтон пост», дух маккартизму так цілком і не розвіявся, і якась Енн Коултер 2003 року випустила книжку під назвою «Зрада»**, де описала всю епопею з МакКарті як битву Нібелунґів з комуністичною змовою, котру битву він програв, а відтак із горя спився до смерти. Цілком можливо, що нинішній президент простудіював цю книжку від палітурки до палітурки, але видання стверджує, що свого часу наставником Трампа був такий собі Рой Кон (Roy Cohn), адвокат МакКарті, який довго й публічно заявляв про те, що сенатор МакКарті став жертвою жахливої змови*.
Рой Кон
Дональд Трамп і його адвокат Рой Кон, 1983 р.
Вони познайомилися на вечірці багатих знаменитостей в Мангеттенськім барі Le Club, де молодий ще Трамп сам підійшов до знаменитого адвоката і спитав його, як би він порадив його будівельній компанії відповідати на звинувачення департаменту юстиції в дискримінації чорних робітників. Кон відповів: «Скажи, нехай вони котяться в пекло» і взявся за цю справу. Дуже скоро Кон почав вести всі гучні справи Трампа і, безумовно, багато чого розповідав про МакКарті.
І щоб було зрозуміло, звідки в Трампа ця бикувата манера спілкування, то це Кон дав йому таку настанову: «атакувати, контратакувати й ніколи не вибачатися». Тобто, Кон йому прищепив принцип максимального тиску - той самий, що його Трамп намагався застосувати проти Ірану або Північної Кореї і який не спрацював. Саме звідти йде його «мистецтво переговорів». Цього Трампа навчив досвідчений адвокат, і таким випустив його на велику дорогу.
Як тепер усі знають, саме це Трамп і робить усе життя і, зауважимо, - ніколи не вибачається. В нього завжди хтось винен. У нього був добрий наставник, і Трамп увібрав його науку ще на старті своєї кар'єри. Дух маккартизму втілився в ньому, і, якби не його неробство, то Америка вже сьогодні жила би під диктатурою.
Але в усьому цьому є важливий момент, якого Трампові вже не здолати. Його слабкість - в його силі. Те, що принесло йому успіх одного разу, вже не здатне спрацювати ще раз тому, що життя не стоїть на місці й кожна дія тягне за собою протидію. Якщо ти не здатен змінюватися відповідно до обставин чи, простіше кажучи, щоразу демонструвати нову силу, то тебе зловлять саме на тім, що ти вважаєш своєю сильною стороною.
Саме тому в нього немає яскравих перемог на зовнішньополітичному фронті. Всі, починаючи від Сі, Ина й Путіна й закінчуючи Меркель і Макроном, зловили його на його ж лінійності й невмінні застосовувати різні тактики. А його небажання змінюватися принесло йому славу обмеженої й нерозумної людини, з якою не варто мати справу.
Коротше, трампізм не вимкнеться, як лампочка вимикачем. Піднята Трампом чи Путіном, як і колись Гітлером, муть осідатиме досить довго, і її треба буде осаджувати, але сам Трамп уже вдруге в ту саму річку не ввійде. І, до речі, щойно осяде чад, самі топ-республіканці це зрозуміють.
Проте Штати мають зараз змогу застосувати радикальні ліки. Маккартизм лікували легкими засобами тому, що, крім явних маніпуляцій та брехні, за МакКарті не числиться особливих подвигів, а от за Трампом їх стільки, що тільки рахуй. Тому його треба виводити на чисту воду методично й публічно, аби публіка побачила, за що вона здатна голосувати. Це будуть гіркі, але потрібні ліки. Втім, вибирати американцям.
Джерело: “Лінія оборони” https://defence-line.org/2020/12/prototip-dlya-trampa-chast-3/
________________
* The Original Donald Trump. The New York Establishment will ignore unscrupulous acts to serve its interests — just look how it treated Roy Cohn, onetime lawyer to the president. (Справжній Дональд Трамп. Дбаючи про свої інтереси, Нью-Йоркський істеблішмент іґноруватиме недобросовісні вчинки — подивіться лишень, як він повівся з Роєм Коном, колишнім адвокатом президента.) https://nymag.com/intelligencer/2018/04/frank-rich-roy-cohn-the-original-donald-trump.html
** Ann Coulter. "Treason: Liberal Treachery from the Cold War to the War on Terrorism". 2003.
