«Я благаю вас! Ніколи, ніколи не втрачайте надії, не майте сумнівів, ніколи не втомлюйтеся і ніколи не сумуйте. Не бійтеся.»
Іван Павло ІІ,
у миру Кароль Юзеф Войтила,
перший в історії Папа-слов'янин, поет, поліглот, актор, драматург, педагог, філософ історії, містик. Святий. Наполовину українець.
* 18 травня 1920 — † 2 квітня 2005
Далекі узбережжя тиші
беруть початок
ледве ступиш за поріг.
Туди не перепурхнеш наче птах.
Ти мусиш стати
і вдивлятися
щоразу глибше й глибше
аж станеш неспроможним
відхилити душу
від дна.
Там поглядів
вже жодна зелень
не наситить,
не повернуться ув’язнені очі.
А ти вважав, тебе життя сховає
від Життя того,
яке перехилилося в глибини.
Із нурту цього – щоб ти знав – немає вороття.
Охоплений він таємничою красою
в і ч н о с т і !
Тривати і тривати. Не переривати
відльотів тіням, а лише тривати
щораз ясніше і простіше.
Тим часом, все ще поступаєшся Комусь,
хто вже надходить звідти,
дверцята хатки причиняє за собою –
а йдучи лагідно притишує свій крок
цією тишею вражаючи найглибше.
Кароль Войтила
* * *
Це друг. Постійно повертаєшся в думках
до того зимового ранку.
Вже стільки років вірив ти
і знав напевно,
але ніяк тобі із подиву не вийти.
Над лампою похилений,
у снопі світла, що зав’язаний у висі,
свого обличчя не підносячи, бо нащо –
не знаєш ти, чи там,
там вдалині побачений,
чи тут ось, в глибині заплющених очей.
Там є. А тут нема нічого
крім дрижання,
лише віднайдені із ницості слова –
ах, залишається тобі
ще частка
цього здивування,
що буде цілим змістом вічності.
Переклав Євген Ґолибард*
Dalekie wybrzeża ciszy zaczynają się tuż za progiem
Nie przefruniesz tamtędy jak ptak.
Musisz stanąć i patrzeć coraz głębiej i głębiej,
aż nie zdołasz już odchylić duszy od dna.
Tam już spojrzeń żadna zieleń nie nasyci,
nie powrócą oczy uwięzione.
Myślałeś, że cię życie ukryje przed tamtym Życiem
w głębiny przechylonym.
Z nurtu tego ? to wiedz ? że nie ma powrotu.
Objęty tajemniczym pięknem wieczności!
Trwać i trwać. Nie przerywać odlotów
cieniom, tylko trwać
coraz jaśniej i prościej.
Tymczasem wciąż ustępujesz przed Kimś, co stamtąd nadchodzi
zamykając za sobą cicho drzwi izdebki maleńkiej ?
a idąc krok łagodzi
- i tą ciszą trafia najgłębiej.
Karol Wojtyła
* * *
To Przyjaciel. Ciągle wracasz pamięcią
do tego poranka zimą.
Tyle lat już wierzyłeś, wiedziałeś na pewno,
a jednak nie możesz wyjść z podziwu.
Pochylony nad lampą, w snopie światła wysoko związanym,
nie podnosząc swej twarzy, bo po co -
- i już nie wiesz, czy tam, tam daleko widziany,
czy tu w głębi zamkniętych oczu -
Jest tam. A tutaj nie ma nic prócz drżenia,
oprócz słów odszukanych z nicości -
ach, zostaje ci jeszcze cząstka tego zdziwienia,
które będzie całą treścią wieczności.
Більше поезій Кароля Войтили - тут:
Najpopularniejsze wiersze Karola Wojtyły
* Більше перекладів Євгена Ґолибарда - тут:
"Поет Кароль Войтила друкувався і під власним іменем, і під псевдонімами Andrzej Jawień, A.J., Stanisław Andrzej Gruda, Piotr Jasień. Прискіпливий погляд літературного критика не підшукає в цих поезіях якихось певних рис, за якими б можна було віднести Кароля Войтилу до тих чи тих митців, до тієї чи іншої школи. Кароль Войтила — поет осібний, і, хоч твори його й належать літературі, в літературі вони теж займають осібне місце. Пов’язане це не тільки з постаттю автора. Поет Кароль Войтила стверджує у своїх творах віру, надію і любов.
Шукає Бога і шукає Людину. Розмірковує про життя і смерть, "наближення поверхні до дна", мріє про воскресіння. Поезія Кароля Войтили — це народження сповідей і народження майбутніх проповідей. Наче б передбачаючи свою непросту життєву місію, поет —майбутній Папа - готує глибоке філософське підґрунтя у слові. Опираючись на необхідність духовних цінностей, він шукає істину, починає "розрізняти окремі профілі", сумнівається в собі, але твердо вірить, що Христос веде його непомильною дорогою."