"Мистець а його жінка
Я не знала більш гармонійного подружжя. Не знала більш підходящої жінки для артиста, як була пані Нуся Новаківська. Але теж тяжко найти другого такого чоловіка, як був Новаківський.
По скінченню малярської академії в Кракові, Новаківський виїхав до Моґіли, під краківського села, щоби там у сільській тиші працювати над собою, відшукати своє «я» у мистецькій праці. Там замешкав у вдови-ґуральки Пальмовської, яка мала 9-літню донечку.
Перший раз, коли побачив її, стояла під деревом, руки сплетені, задивлена в небо. Дві золоті коси оповили довкола голову наче авреоля, в лиці стільки тихої радости… Ця з’ява полонила мистця. Здавалося йому, що бачить святий образ, символ чогось великого. Зацікавила його. Мала Нуся була дуже ніжної вдачі, вражлива на красу і незвичайного доброго серця.
Не раз стояла годинами і придивлялася до мистцеві та його праці. Між мистцем а малою Нусею завязалася приязнь. З часом стала вона його вірною і повною посвяти дружиною. Та заки це сталося, богато мусіла витерпіти наруг та прикростей, що досягали теж його.
Коли померла її мати і вона стала сиротою без родини (батьки її були зайшлі з гір), постановив він заступити їй усе, що вона стратила. Зі свого завдання вивязався вповні. Дійсно умів бути для неї усім!
Незвичайно тонкий у почуваннях високо оцінював жертву, яку принесла молода, гарна дівчина виходячи за нього заміж. Він же не міг їй нічого дати, нічого обіцяти, крім артистичних злиднів і тяжкої боротьби о існування. Та вона пішла за ним віддана йому цілою душею.
За це був їй усе вдячний. Оточував її батьківською опікою і відносився до неї мов до коханої доні. Вмів злучити в собі батьківську любов і найніжніші почування коханого чоловіка. Вмів зійти до уровеня духа своєї вихованки-дружини і двигав її на крилах мистецтва у свої світи. Вона вірила в нього безмежно, був для неї всім і була дуже щаслива. При найбільших не достатках матеріальних він усе перш за все думав про неї. Передумував, чим би справити їй приємність, чим би винагородити цю молодість, яку проводила вона у не достатку при постелі хорої, хоч як дорогої людини.
Автопортрет з дружиною. 1910
Була йому натхненням, музою, розрадою у тяжких життєвих моментах. Йому, хорій людині, яка нікуди не виходила довгі роки, вона творила цілий зовнішній світ. Чим була для нього, це висказав у своїх образах. Вона-ж сама й виглядала наче витята з образа.
Хто не знає прекрасного образу, де жінка схилена над труною, а біля неї сильний мужчина, який має двигнути жінку і почати нове життя. Або «Моя муза» – на якому вона у зеленій хустці, така жива зі своє таємничою усмішкою, або при піянні, чи знову як збирається «в куми»… Чи між квітами ясна і сонячна.
Та – мала Нуся не дотримала довгого товариства своєму приятелеви. Відійшла від нього [1925 р.] тоді, коли він її ще дуже потребував.
Минуло 10 літ, і ось тепер, коли вчасна осінь почала вже розкладати палітру з фарбами і почала намічувати свої сюжети – він відійшов по свойому повному тяжкої боротьби життю, щоби спочити біля неї, яка була йому за життя остоєю і спочинком»."
Ольга Олександра Дучимінська, 10.ІХ.1935
Репродукції портретів Анни-Марії пензля О.Новаківського - тут:
1923 рік
Ярослав Новаківський (1920-1982),
старший син О.Новаківського, архітект. Народився у Львові. Навчався у Львівській політехніці за спеціяльністю «архітектура». З 1950 працював у інституті «Діпроміст» (нині «Містопроєкт»). Основоположник та керівник містобудівельної майстерні (1961-1982). Заслужений архітект України. Головний художник м.Львова (1964-1975), член правління Львівської спілки архітектів. Ініціятор та співавтор проєкту створення парку-заповідника Шевченківський гай у Львові та Львівського державного історико-архітектурного заповідника.
Ждан-Олекса Новаківський (1922-1993),
молодший син мистця. Після смерти батьків, ним опікувався Митрополит Андрей Шептицький, протягом семи років мешкав у Митрополичих Палатах. У 1940 закінчив Першу Академічну гімназію. 1941 почав студії у Львівському медичному інституті, в 1945 виїхав до Станиславова, де 1949 закінчив медичний інститут.
У 1950 висланий на Сибір. Два роки працював на заготівлі лісу, фельдшером, згодом - лікарем.
1960 повернувся до Львова з дружиною Леонтиною Чеховською-Новаківською та доньками Ольгою та Оксаною. Працював лікарем швидкої допомоги, дільничим лікарем.
Брав активну участь у спортивному житті України як хокеїст та футболіст спортивного товариства «Україна», згодом - як член Ради футбольного клубу «Карпати».
Олекса Новаківський з дружиною Анною-Марією, синами Ярославом та Жданом-Олексою, та учнями Мистецької школи. 1923 р.
Ждан-Андрій Новаківський (1947 - 2001),
внук Маестро, син Ярослава, архітект-реставратор. Закінчив Львівську політехніку за спеціяльністю "архітектура". Працював в Українському спеціяльному науково-реставраційному виробничому управлінні (УСНРВУ). Його перші кроки як архітекта-реставратора були під керівництвом Ігора Старосольського та Івана Могитича. Вже в 1970 році він став начальником науково-дослідних реставраційних відділів Львівської міжобласної спеціяльної науково-реставраційної майстерні УСНРВУ, відтак, у 1980 році - головним архітектом її проєктів.
Ждан-Андрій Новаківський - автор та керівник низки проєктів реставрації, більшість з яких була реалізована, зокрема:
- реставрація дерев'яних церков у селах: Гусний, Буківець, Ізки, Торунь Закарпатської области; Потелич Львівської области (1969-1973);
- реставрація Скиту Манявського Івано-Франківської области (1969-1980);
- реставрація збережених фраґментів львівських оборонних споруд XV- XVII ст. (1982);
- реконструкція ансамблю Бернардинського монастиря (1972–1973) з реставрацією прясла оборонного муру (1973), Глинянської вежі (1973- 1975), пристінних приміщень (1973-1975);
- реставрація монастиря Кармеліток черевичкових з костелом Стрітення Господнього;
- реставрація Міського арсеналу з пристосуванням під Музей зброї (1973-1980);
- реставрація монастиря Кармелітів босих (1974-1976);
- реставрація монастиря Домініканів (1975-1980), костелу Марії Сніжної (1978);
- реставрація костелу Св. Єлизавети та монастиря Бенедиктинок (1980);
- реставрація ансамблю Вірменського собору (1981-1984)
та багато інших.
http://ukrainka.org.ua/node/6635
Митрополит А. Шептицький з учнями Мистецької школи О. Новаківського на Святоюрській горі. Сидять: О. Козакевич, О. Новаківський з синами Ярославом і Жданом-Олексою (на передньому плані), Митрополит А. Шептицький, В. Пещанський, С. Рудакевич. Стоять: Р. Чорній, Д. Дунаєвський, М. Мороз, Г. Смольський, О. Плешкан, С. Гординський, В. Дядинюк, В. Іванюх. Фото 1926 р.
Ольга Новаківська,
внучка Олекси Новаківського, донька Ждана-Олекси та Леонтини Новаківських. Народилася на Сибіру. Закінчила Львівську Політехніку, факультет архітектури. З 1972 працює у ДП «Містопроєкт» провідним архітектом. Член Спілки архітектів України. Активна громадська діячка, член Спілки політв'язнів та «Просвіти». Засновниця Фонду Олекси Новаківського.
Оксана Новаківська-Соленко,
внучка Олекси Новаківського, молодша донька Ждана-Олекси та Леонтини Новаківських. Народилася на Сибіру. Закінчила Львівський медінститут, факультет стоматології. Працює стоматологом дитячої поліклініки. Діти Іванка та Ярослав.
Іванка Новаківська-Соленко,
правнучка Олекси Новаківського. Закінчила Львівську національну академію мистецтв, факультет історії та теорії мистецтва, маґістр мистецтвознавства та ЛНУ ім.І.Франка, правничий факультет. Працювала юристом Галицької райадміністрації, арт-директоркою ґалереї «Арткапітал» у Києві.
Працює у Львівській національній ґалереї мистецтв молодшим науковим співробітником відділу европейського мистецтва XIX- XXI ст. Членкиня ІСОМ. Багато співпрацює з представниками музеїв, державних, громадських установ та організацій Львова, Києва, а також з представниками ЗМІ з питань реалізації культурно-мистецьких проєктів.
.
Більше родинних світлин Маестро та його синів і репродукції портретів Ждана-Олекси та Ярослава пензля їхнього батька - у дописі Івана Матковського до 100-річчя від уродин Ярослава: https://www.facebook.com/bojky/posts/2551851578261030
