У дитинстві мені кілька разів пропонували піти в цирк, і кожного разу я відмовлявся. Тож так і не побував у цім закладі і не вважаю, що втратив щось цінне. Мене точно не цікавили дресировані тварини, а кловни ніколи не подобалися, й тільки через десятки років зрозумів, чому саме. Проте, по телевізору довелося бачити ведмедів, які їздили на мотоциклах чи робили щось антропоморфне. Ще будучи пацаном, здогадувався, що з власної волі тварини навряд чи витворятимуть щось таке, і публіка просто не бачить, як саме їх змушують усе це робити.
Якщо тварина врешті-решт може виконувати такі трюки, то людину, за певних умов, можна змусити робити й не таке. Причім, її не конче треба лупити батогом або чимось іще: якщо обрати правильну тактику, то насильство не знадобиться. І от, дивлячись на чинну владу в Україні, відчуваєш, що зараз вона вимушено грає по тих нотах, які перед нею поклали і в які її жорстко ткнули носом. З власної волі вони, чинні можновладці, грали б на піяніні, як звикли це робити, але зараз цей номер не проходить, і доводиться грати інші ролі, можливо, до кінця їх не розуміючи, але, безумовно, усвідомивши головне.
Так склалося, що майже всі наші грошові мішки та діячі «естради» завжди були жорстко зав'язані на РФ - щось там купували і щось туди продавали, причім ця торгівля з обох боків мала величезну злодійську складову, й наші «бізнесмени» розуміли російських і навпаки багато краще, ніж своїх европейських чи американських колеґ. І, головне, з середини нульових років Москва стала місцем, звідки ключем било дурне бабло, що його було нереально розікрасти, навіть якщо це робити несамовито й так, як ніхто не робив до того. Приліпитися до таких величезних потоків було мрією. І для того не треба було мати якусь освіту, феноменальні здібності абощо. Досить було знати людей, які дадуть тобі стати у правильнім місці, щоб діставати до годівниці, в яку валилося нескінченне бабло.
Приблизно те ж саме було і з нашими естрадними «зірками». По суті, наша естрада, як, утім, і російська – це самодіяльність, що зажерлася й загубила ключа від відомого місця. Переважна більшість цієї публіки не має ні профільної освіти, ні мінімуму професійних здібностей. Особливо це видно по «співаках», більшість з яких не мають навіть голосу. І практично всі вони мають один критичний недолік: вони не володіють мовою настільки, щоб їх приймали десь за межами «російськомовної» населеної території.
Якщо взяти будь-яку таку “зірку” й вивести її на паризький Stade de France, то вона там збере глядачів максимум на одну трибуну, і всі вони будуть бувшими нашими. Притім, дехто з тих “зірок” володіє розмовною англійською чи іншою мовою, але одна справа розмовляти в побуті й зовсім інша - використовувати мову як основний інструмент.
Щоб мати змогу виступати за кордоном, треба професійно володіти англійською - без цього нічого й думати про гастролі там, де виступати доведеться не для діяспори. І от виявляється, що «естрадні діви» на це не здатні. І що б вони не казала з цього приводу, а два простих приклади все розставлять по місцях.
Наші оперні вокалісти, приміром, спокійно виступають в зарубіжних операх, бо співають кількома мовами, починаючи з італійської, й це тому, що вони - профі. Причім, ці вокалісти знають, що голос треба тримати у формі, а це вимагає щоденної роботи, попри реґалії. Плюс маса обмежень, яким вони самі себе піддають, щоб не випасти з форми. І, звісно, те, про що вони співають, вони розуміють, тому що знають сюжет конкретної опери.
Другий приклад – з іншого жанру, але схожий за професійним підходом. І, що важливо, для виконавців, яких ми маємо на увазі, англійська - не просто не рідна, але кардинально відмінна за структурою від їхньої корейської мови. А проте, південнокорейська група BTS не тільки співає англійською, але на хвилі популярности почала співати все більше пісень рідною мовою і збирає найбільші арени по всім світі. Причому, буває, корейці дають в однім місці по два концерти і обидва - з аншлаґом, бо бажаючих послухати їх збирається багато більше, ніж уміщає арена Stade de France. А все тому, що вони професійно ставляться до своєї справи.
У блазнів і гумористів — справи ще сумніші. Вони не мають навіть подоби голосу, натомість мають бажання долучитися до богеми. Але випусти їх із тим репертуаром, який в них є, за кордон - і їх звідти поженуть мокрими шматами. Отже, цій публіці нічого робити за межами пост-совка, бо їм там нічого запропонувати, а якби й було, то вони би потрапили у гостро конкурентне середовище, і на тлі конкурентів ”зірки” миттєво би здулися й отримали свою правдиву ціну - під зад коліном.
У підсумку, збіглися ці два чинники - нецікавість «бізнесменів» та естрадних діячів для далекого зарубіжжя і фонтан бабла, який не просто бив ключем в РФ, а ставав дедалі потужнішим. Тому ті, хто топив і зараз топить за «адіннарот», насправді топили й топлять за те, що викладено вище. Доступ до дурного бабла - ось причина свієї любови. Але повернімося до цирку і ведмедів на велосипедах.
Нинішня наша влада, безумовно, проституйована баблом від Московії. Тут нема про що сперечатися, але саме ця обставина дає зараз дещо інший ефект. Справа в тім, що десь на рубежі 13-14 року був апогей фонтану бабла. Всі ті, хто розраховував, що він і далі ростиме, раптом відчули, що все - далі рости нікуди. Ну, а потім, після того як Московія розпочала війну проти України, доступного для халявщиків бабла ставало все менше, і той блискучий пароплав, на верхній палубі якого панувало безперервне свято, де заливалися шампанським і засипалися ікрою, почав усе виразніше кренитися, і в якийсь момент стало зрозуміло, що це корито таки потоне і що все вже йде на спад. Так легко як раніше, там вже з баблом не розстаються, і чим далі, тим буде гірше. Жителі окупованого Криму це вже відчули. І, головне, процес цей прискорюється.
І тепер тим халявникам, які готові були надягти ватника заради бабла, стає зрозуміло, що з цього пароплава треба вчасно зістрибнути, аби не піти з ним на дно. Схоже, янелохові та його публіці щось у цім плані вже пояснили на пальцях або так, як це роблять ведмедям в цирку. Звісно, там немає жодного патріотизму чи здорового глузду, але, можливо, там таки дійшло, що Москва - на вильоті, й тому від неї треба акуратно дистанціюватися.
Тому всі рухи, що їх ми зараз спостерігаємо у виконанні янелоха, це - як їзда ведмедя на мотоциклі чи жонглювання м'ячем у виконанні морського котика. Мабуть, хтось йому таки зміг утовкмачити те, що потрібно, а тим, хто втовкмачував, хтось інший, у свою чергу, пояснив, що і як треба казати, аби дійшло. Не дарма Москва так біситься, бо бачить, що янелохом вже зайнялися дресирувальники. Як воно буде далі - побачимо, а тим часом до Києва приїхав держсекретар США.
"Лінія оборони"
