Генерал-полковник Павло Шандрук
МОЯ ЗУСТРІЧ ІЗ ГЕНЕРАЛОМ ВЛАСОВОМ
(Уривок зі споминів)
Приблизно в половині січня 1945 р., я мав велику приємність зустрітися з генералом німецької кавалерії Е. фон Кестрінґом, колишнім ген. ґвардійської кавалерії російської царської армії, який тепер був шефом адміністрації всіх чужинецьких леґіонів у складі німецьких збройних сил: російського, козацького, кавказького, туркестанського, білоруського та других. Ініціятором нашої зустрічі був д-р Арльт, який разом з полковником Вольфом був на ній присутній. Фактично ця зустріч відбулася в часі обіду, в якому з генералом брав участь його штаб. Найбільш видною особою поруч ген. фон Кестрінґа, був його адютант, капітан Ганс ван Гоервард. Генерал говорячи по-російському, з’ясував мені коротко й виразно перебіг формування його леґіонів та їхню участь у воєнній кампанії у 1941 і 1942 роках в Україні і на Кавказі. Він підкреслив свій великий респект до тих добровольців, які по волі чи по неволі, були в німецькій армії і боролися проти большевиків за визволення своїх країн. У 1942 році, під його командою був майже один мільйон чужинецьких добровольців. У 1942 році найбільший відсоток вояків під його командою, або більше як 180.000, становили українці в рядах Українського Визвольного Війська (УВВ), які носили на рукавах відзнаку — золотий тризуб на синьому щиті.
Генерал Ернст-Авґуст фон Кьострінґ*
Після обіду генерал відвів мене у сторону, а коли ми були самі, осторожно звірився мені, що він був членом антигітлерівської групи, й з приводу висловлювання своїх поглядів, мав багато неприємностей, зокрема зі сторони Гімлера, якого уважав не тільки іґнорантом, але цілковитим дураком, коли йшлося про військові справи. Генерал Кестрінґ дуже хвалив д-ра Арльта і висловив свою віру в те, що я матиму успіх в організуванні Українського Національного Комітету (УНК), на тих засадах, які я чітко й ясно представив вищим німецьким військовим чинникам, за що здобув респект у багатьох »думаючих« німців. Ген. фон Кестрінґ запевнив мене про його особисту прихильну настанову до моїх вимог, що їх я поставив німцям, але додав що його голос тепер, на жаль має тільки теоретичне значення.
Під час обіду, генерал попрохав мене з’ясувати присутнім мою оцінку положення Німеччини. Це поставило мене в дещо невигідне становище, одначе завагавшись хвилину-дві, я сказав їм, що на мою думку, Німеччина програє війну. Саме тому, потрібно негайно прослідити всі можливості домогтися гонорового миру зі західніми альянтами щоб уникнути небезпеки большевицької окупації Німеччини, бо большевики напевно не схочуть вивести з неї свої окупаційні війська. Водночас я додав, що Німеччина піднесеться з тієї жахливої катастрофи, бо німці це працьовита нація. Я наводив багато історичних прикладів а особливо вказував на консеквенції першої світової війни. Я говорив по-російському, а д-р Арльт перекладав по-німецькому, подекуди вставляючи свої власні слова. Генерал фон Кестрінґ, знаючи добре російську мову, крадькома посміхався як зауважував розходження в тому, що я говорив, а що перекладав д-р Арльт. Мила й свобідна дружня розмова продовжувалася до пізної ночі. Я мав враження з тієї зустрічі, що вона відбулася в атмосфері щирости, і мав відчуття, що ця зустріч відбулася конспіративно. Я не мав більше нагоди зустрічатися зі шляхетним генералом Е. фон Кестрінґом, одначе ця одна зустріч дала мені нагоду впевнитися в щирому відношенні до мене д-ра Арльта.
Полковник Вольф прийшов до мене на зустріч 27 січня і сказав: »Генерале, чи не хотіли б ви зустрітися з ген. Власовом? Можливо, що дійдете до якогось порозуміння, і ми зможемо поступити вперед у справах «Українського Національного Комітету«. Я відповів: «Якщо ген. Власов настоюватиме на тому, щоб УНК був частиною Комітету Об’єднаних Народів Росії, тоді я не маю про що з ним говорити. Згідно з попередньою розмовою, того самого дня я зустрівся з полк. А. Мельником, який одобрив мій крок і одверто додав: «Генерале, ви є вояк без достатнього знання політичної і діялектичної практики, Власов може вас використати».
На другий день я бачився зі Степаном Бандерою, який заступав відмінний погляд, і радив мені говорити з ген. Власовом та старатися вговорити його, щоб він не вмішувався до українських справ. Бандера сказав: »Ми не лякаємось, що він нас обдурить, ми маємо обов’язок говорити навіть з нашими ворогами, щоб довідатися що вони хочуть«. Це припало мені до серця, і діставши згоду президента Лівицького, я відчував, що сповняю бажання більшости. Викликавши до себе полк. Вольфа, я сказав йому, що погоджуюся на зустріч з ген. Власовом.
З ген. Власовом я мав зустріч 30 січня в прекрасній віллі у Дабендорфі біля Берліна. Військова процедура була строго дотримана. До просторої кімнати ввійшли — одночасно з одної сторони я з д-ром Арльтом, а з другої сторони — ген. Власов з Креґером. Після взаємного запізнання німці залишили нас у двох.
Генерал Андрєй Власов (14.9.1901, Нижньогородська губернія — 1.8.1946, Москва; скараний на горло).
Ген. Власов зробив на мене добре вражіння. Високий ростом, у простій вояцькій уніформі, без відзнак, мав чистий і тихий голос. За кілька хвилин німецький старшина приніс пляшку коняку. Мимо того, що я не п’ю, але з чемности мусів випити одну чарку, а в між часі, ген. Власов постійно випивав. Відтак ми приступили до обговорення справи спільних інтересів. Я говорив дуже мало, а тим самим хотів дати нагоду ген. Власову виявити ініціятиву. Вкінці він поставив мені пряме питання. «Чому я проти того, щоб Український Національний Комітет творив складову частину Комітету Об’єднаних Народів Росії, як самостійна одиниця». Він думав про це зовсім практично, бо в КОНР уже був український відділ який мав би увійти до УНК. Ген. Власов накреслив оптимістичну картину влади, яку матиме Комітет Об’єднаних Народів Росії та Український Національний Комітет як його складова частина. Він підкреслив кілька разів, що я буду його першим заступником не тільки в мілітарних справах, але і в політичних.
Я йому відповів, що в реалізації його пляну »возз’єднання«, є одна »мала« перешкода, а саме, український народ це не російський народ, а червона Москва підступом завоювала Україну, подібно, як це зробила царська Москва 260 років тому. Ген. Власов поспішно мені перервав, кажучи, що він дуже добре знає історію українсько-російських відносин, але це вже належить до минулого. «Тепер ми мусимо йти разом, — говорив Власов, — бо в роз’єднанні і ворогуванні, ми тільки витрачатимемо свої сили, що їх нам потрібно в боротьбі проти большевизму та, що всі інші національні репрезентації заступають мою лінію«. Я відразу побачив його підступ і відповів, що на жаль, Україна змушена боротися не тільки проти большевиків, але в загальному, проти московського імперіялізму, і таку боротьбу Україна буде продовжувати в майбутньому. Ген. Власов кинув у мою сторону з-поза окулярів гострий примружений погляд, і змінив тему нашої розмови на »персональні користі« для мене. Ясно, що я здобув над ним перевагу й повторив йому те, що раніше сказав німцям, що він і я підемо окремими шляхами. Але в інтересах боротьби проти нашого спільного ворога, ми можемо координувати наші мілітарні операції.
Ген. Власов розхвилювався і заявив, що я псую цілу справу в обличчі німецьких труднощів та за мій крок я можу потерпіти консеквенції. Він сказав: «Я бачу, що ви є політиком«. Після того запанувала довша мовчанка, бо я не відчував потреби йому відповідати. Коли ген. Власов запитав мене як я уявляю собі розвиток мілітарних подій, я знову побачив його намагання підступно мене підійти. Я відповів йому, що він має Комітет і штаб, тоді коли я їх не маю і напевно знає ситуацію краще за мене. Моя відповідь його спровокувала, бо він забагато випив і почав з ентузіязмом говорити, що за два-три місяці він матиме до диспозиції шість дивізій та маршуватиме в Україну. Мимо того, що продовж нашої зустрічі я намагався себе контролювати, але на такі його слова, я зірвався з крісла із запитом: «Чому в Україну?« Власов відповів: «Тому, що в Україні є кращі матеріяльні ресурси, а народ ворожо наставлений до большевиків«. Я йому відповів, що українська нація була ворожо наставлена проти всіх москалів без винятку. Ген. Власов схвильовано закричав: »Я поб’ю всіх ваших людей«. Моя відповідь була спокійна й тиха: «Можливо що ви поб’єте нас усіх, це намагалися зробити Денікін і Вранґель«. На тому Власов заспокоївся і сказав: «Якщо ви не хочете йти зі мною — не мусите. Ми не будемо сперечатись, бо все ж таки ми мали приємну розмову«. Проте я не думав, що наша розмова була йому цілковито приємною, але не сказав нічого, бо відчував, що це був доказ його діялектики.
Ген. Власов закінчив нашу розмову такими словами: «Добре, що ви згідні щонайменше координувати нашу акцію проти большевиків«. Тоді я ще раз підкреслив, що так далеко, як простягається наша співдія, думати про марш почерез Україну, було б політичною і мілітарною помилкою. Я пригадав йому, що мілітарна історія записала всі інвазійні марші на Москву почерез т. зв. Смоленські ворота, і навіть як вони всі не були успішними, то це було спричинене помилками напасників, а такої помилки напевно генерал не повторить!
Наша розмова тривала дві з половиною годин. Тоді ген. Власов подзвонив і до кімнати ввійшли і д-р Арльт і полк. Креґер. Я пустився на хитрощі, й не дав Власову прийти до слова, бо побоювався що він насвітлить фальшиво нашу розмову, а відтак пічнеться арґументування. Тому я перший поінформував німців про наші переговори. Скінчивши, я встав і вийшов з кімнати залишивши ген. Власова і полк. Креґера. Ген. Власов ні одним словом не заперечив моєї версії наших переговорів, але додав: «Що за впертість!« Коли ми вийшли з кімнати, д-р Арльт з іронічною усмішкою сказав, що ми виграли, але ця перемога це тільки «воєнний танець«.
Це востаннє я бачив ген. Власова.
75 років тому, 1 серпня 1946-го, ген. Андрєй Власов був скараний большевиками на горло. За чутками, страта Власова і його сподвижників була організована з жахливою жорстокістю — їх повісили на струні піяніно, підчепленій на гаку під основу черепа.
Про страту:
1946: Andrei Vlasov, turncoat Soviet general http://www.executedtoday.com/2011/08/01/1946-andrei-vlasov-turncoat-soviet-general/
Генерал Власов у німецькому полоні. Його допит веде генерал Georg Lindemann. Літо 1942.
Ген. Власов на навчаннях російських добровольців, які зголосилися до РОА. 1943 р.
Ген. Власов промовляє у Празі на Конґресі визволення народів Росії, 1944 р. Відео з цього конґресу - тут: https://www.historyofthefarright.org/the-vlasov-archives/
Ген. Власов і солдати РОА. 1944 р.
Пам'ятник учасникам визвольного руху народів Росії у Нью-Йорку.
Нецензуровані біографії генерала А. Власова:
Andrey Vlasov https://en.wikipedia.org/wiki/Andrey_Vlasov
General Andrei Vlasov & Hitler’s Third Reich https://warfarehistorynetwork.com/2016/12/09/general-andrei-vlasov-hitlers-third-reich/
* Генерал Ернст-Авґуст фон Кьострінґ (Ernst-August von Köstring; 20.6.1876, Сєрєбряниє Пруди, Росія — 20.11.1953, Більґоф, Баварія). Генерал Кьострінґ мав свідчити на Нюрнберзькому процесі, але совєтська сторона заветувала його притягнення. (с) https://www.facebook.com/historiaoktorejsieniemowi/posts/1014875185614914
