четвер, 21 липня 2022 р.

Від таємної зустрічі Зе з Патрушевим в Омані почався відлік часу до повномасштабного вторгнення росії в Україну

 



...Якщо в нас війна і в нас є кріт під номером 2 в державі, то як ми збираємось перемагати?!
...Треба відмінусувати обурення [через лист Вікторії Спарц до Байдена] і цю всю платну, зарплатну, сліпу позицію. Всіх тих бобиків, яким “тільки би не рухати" і т.д., бо їм усе добре. Насправді, відмінусувавши обурення членів секти і членів культу, ми отримаємо пекучий сором, і ця історія, яка матиме продовження і дуже серйозні політичні наслідки, - це є історія нашого з вами великого сорому, бо ми не змогли нічого зробити з людиною, яка перебуває під залізобетонним захистом першої особи з незрозумілих причин. Тому що причин, які пояснюють неможливість звільнити на вимогу і громадянського суспільства, і зовнішніх партнерів, і іноземних розвідок — звільнити цю особу, звільнити Татарова, який блокує САП, немає чим пояснювати. Цю залізобетонність не можна нічим пояснити, окрім як...
От про це “окрім як” і поговоримо. Хоча, насправді, тема Єрмака не нова: жовтень 2020 року, у Лондоні новопризначений голова Британської розвідки МІ6 Річард Мур відкрито — і це написано всюди — відкрито звернув увагу на керівника ОП. МІ6, британська розвідка нашого дорогого Бориса Джонсона, якого ми всі любимо, звернула увагу на те, що керівник ОП перебуває під великим-великим знаком питання. А цьому передувала найскандальніша в історії міжнародних розвідок ситуація з ваґнерівцями. Переповідати цього нема сенсу — люди, які знають, розуміють, що пряма і безпосередня участь Єрмака в найбільшому зливі секретної інформації в історії ХХІ століття, є беззаперечною. А перед тим всіма антикорупційними розслідувачами публікувалися історії про те, що Єрмак має спільну фірму з громадянином росії, який, у свою чергу, має в росії бізнес, який він веде на пару з членами партії “Єдіная россія”, і серед акціонерів того бізнес-партнера є однокласник путіна.
А ще до того, вся історія зі знаками запитання від американців, від британців, від інших розвідок, які досі не мають відповідей, що то за історія з ваґнерівцями, хоча вони знають: від громадянського суспільства, просто від українців, свідомих, небайдужих українців ці знаки запитання завжди будуть висіти над керівником ОП, допоки ми не дізнаємося всієї правди про Оман. Історію Оману ми затоптали: нам війна залюлюкала, політичні технології це затушували, присипали, але насправді саме там лежать корені дуже серйозного питання стосовно контакту найвищого українського керівництва з генералом Патрушевом, який після путіна є другою особою в ієрархії російських силовиків і чекістів. Що відбулося в Омані - це якраз відповіді на дуже багато запитань по всіх фіґурантах, якими зараз цікавляться Британія і передовсім Америка. Тому що до Оману Єрмак полетів простим радником, а прилетів - і через місяць був призначений на керівника ОП. І саме Єрмак готував цей візит, саме він у спайці з двома дуже цікавими персонажами, про що було опублічено ще у 2020 році, - покійним мером Харкова Кернесом і таким собі Робертом Тадеєвим. Ці двоє за три тижні до Оману перебували у москві, де, за різними інформаціями, мали зустріч із Патрушевом, готуючи цю оманську зустріч. Роберт Тадеєв — це двоюрідний брат Ельбруса Тадеєва, помічником якого багато років працював Єрмак, який був призначений керівником ОП після Оману. На борту літака Патрушева український президент звідти вертався в Жуляни.
Запитань маса. Чи це була вербовка, чи це була просто спроба встановити очний контакт з найвищим керівництвом росії, чи це були якісь инші розмови і про що, ми не дізнаємося вже ніколи, допоки фіґуранти не захочуть самі цього розказати. Зрештою, все це — всі здогадки, і конспіративні теорії можна обнулити одним простим питанням. Ми не знаємо, що відбулося в Омані і яким чином саме тоді Єрмак виліз на передні ролі в українській політиці з повним розворотом у бік росії, і весь 2020-й рік став проросійським - з відмежуваннями прифронтової зони, з розведенням військ, з розмінуваннями, з пошуком миру в очах путіна, з усім тим наративом пом’якшування щодо росії і т.д. Ми не знаємо, що було в Омані, але ми знаємо, хто такий батько керівника ОП. Це є співробітник у відставці Головного розвідувального управління, тобто ворога. І цього факту й без МІ6, і без Вікторії Спартц цілком предостатньо для того, аби на пушечний постріл син співробітника ГУР рф, ворога, не був допущений на жодну державну посаду, тим паче з доступом до першого тіла і доступом до державних таємниць. Якщо твій батько є кадровим — зараз у відставці — співробітником ГУР рф, ти не можеш мати жодної кар’єри в Україні. Так гласять не лише умови війни, так гласить здоровий глузд і логіка. Тому навіть на самому цьому факті базується неприпустимість перебування Єрмака на будь-яких державних посадах, не кажучи вже про посаду зі статусом №2 в країні - про це не може бути взагалі ніякої мови.
Отже, що ми маємо у сухому залишку: ми маємо претензії двох світових розвідок — британської та американської, сильнішої від цих світових розвідок нема. Ми маємо претензії від двох світових розвідок щодо одного фіґуранта. Що ми маємо з нашого боку: глибоке обурення. Як це виглядає? Це виглядає, що розвідки двох світових держав, лідерів антипутінської коаліції, стоять нижче від просто обурення якоїсь сильно обуреної особи, яка себе возомніла чимось великим, чи як? Як ми маємо трактувати ось таке мотивування — що значить “не на часі”? Взагалі, ця історія ще більше оголила той нюанс, що воєнний стан почав використовуватися власне владою як дуже вигідне прикриття “нічого не”: нічого не робити, нічого не міняти, нічого не рухати, нічого не очищати, все лишити так, як є, і за принципом воєнного стану як якогось щита, як алібі: нас не рухати!
Мені здається, що філософія і взагалі потреба воєнного стану полягає зовсім в иншому. Воєнний стан полягає не в неруханні, а в леґітимності влади робити безпрецедентні кроки, які в мирних обставинах би викликали запитання. Тут ми бачимо навпаки — ми бачимо, як воєнний стан перетворюється на алібі влади нічого не рухати в собі, а це вже попахує конвертацією фактора війни у свою політичну стабільність, у свою політичну проєктність і свою політичну виборчу вузьку стратегію за рахунок війни, за рахунок знищення конкурентного поля, за рахунок повної монополізації всього, що насправді й передбачає воєнний стан, для того він і існує. Повторюю: друга за впливовістю особа в державі підозрюється двома світовими розвідками у співпраці — не йдеться про аґентуру, не йдеться про вербовку, ми цього не знаємо — у співпраці на користь ворога. І це вже все міняє, і з цього випетляти не вдасться, і це є насправді дуже тяжкий цуґцванґ, бо звільниш його — і фактично визнаєш, що мають рацію ті, хто доводить, що це кріт; не звільниш — під ударом національна безпека, під ударом держава, й ти тоді виглядаєш як співучасник.
(с) Остап Дроздов*

Стосунки Зеленського і Єрмака дуже і дуже давні. У всякому разі, мені вдалося їх прослідкувати до 2004 року, коли Зеленський офіційно реінкарнувався у Києві в якості якогось і чогось директора на Інтері. Згодом Єрмак постійно виникав біля Зеленського, причому в ролі того, хто платив йому якусь заплату, чи, скажімо, гонорари. Тобто в ролі апріорі старшого і "кормільца".
Мало хто зауважив, що Зеленський значну частину 90-х, і більшу частину 2000-х років провів, вірніше постійно прожив у москві, тобто в омріяній ним росії.
Він, щоправда, у школі ще й мріяв поїхати до Ізраїлю, але йому цього не дозволив батько. Кажуть, що зараз там живе його батько з мамою - варто перевірити, в усякому разі, я цього не зробив як належить.
Але повернемося до того, що "Землею обітованною" для молодого Зеленського наприкінці 90-х виявилася росія, тобто москва.
За моїми пошуками виглядає, що він там жив постійно, а в Україну приїжджав на концерти і у службові відрядження.
Причому спочатку були службові відрядження - а концерти почалися пізніше.
Виявилося, що навіть на піку 95-го кварталізму він, як правило, лише прилітав з москви до Києва на концерти - і відлітав назад.
А Єрмак час від часу появлявся біля нього як старший бізнес-партнер, тобто замовник і джерело грошей та гонорарів.
Попри це поява Єрмака біля вже президента Зеленського виявилася для всіх якимось сюрпризом.
І виглядала якось сенсаційно. Особливо на тлі казкової екзотики його подорожі до Оману, де такі пильні спостерігачі як я, вперше звернули особливу увагу на унікальність "ескорт послуг", надаваних президентові України маловідомим тоді Єрмаком.
І вже тоді, це було більше схожим не на ескорт, а на конвоювання.
Нагадаю що позицію "контроль ззаду" Єрмак успадкував від свого попередника на цій "посаді" - Богдана.
Цікаво, що після заміни "ззадусмотрящого" Богдана на Єрмака в тій же позиції, Зеленський поступово перестав повторювати пам'ятну всім мантру своїх перших років презеденства про те, що він на цій посаді ненадовго - на рік, не більше.
Спочатку я гадав, що це молодого наївного Зеленського таким чином спокусили тимчасово зіграти ( ну, типу по приколу) роль "Слуги Народу" - щоправда, я не зовсім розумів яким саме макаром Зеленський збирався скорочувати термін свого презеденства.
Але після 24 лютого - навіть трохи раніше, коли в Мінську появися Янукович, я зрозумів, кому саме мала відбуватися передача влади від Зеленського "достойному чувакові", а саме Януковичеві.
Але передачі влади не відбулося - бо Януковича просто не змогли привезти до Києва.
Одночасно стало зрозуміло, чому "боневтік" - "бочекавЯнуковича"...
Тому наш герой був змушений, під сумну пісню "Чом ти не прийшов", надалі виконувати свої остогидлі рутинні обов'язки президента остогидлої йому України.
І він, навіть, так би мовити, на якийсь час "знайшов себе" - записуючи звичні відосики, але вже до всяких парламентів, Ансамлей НАТО та інших солідних зібрань.
Але вже з перших чисел квітня про бриґаду імені Єрмака згадали - і почалися всякі цікаві речі: руйнування телевишок, відключення "ворожих каналів", якими виявилися канали Порошенка, й багато чого иншого.
Найгіршим з цього виявилося те, що президентові нагадали, що він "верховний" і попхали його "керувати" військами, фронтами і ще багато чим, що не входить до обов'язків та повноважень президента.
Тобто до Маріуполя і Херсона додалися - але на щастя в дуже м'ягкій формі - ще й Сіверськодонецьк та Лисичанськ**.
Мій полумяний привіт фельдмаршалові Безуглій...

В грудні минулого, 2021 року, Тарас Чорновіл в якомусь телеінтерв'ю, дав дуже просте пояснення феномену "спарки" Єрмака -Зеленського.
Він сказав, що все те, що робить пара Єрмак-Зеленський можна зрозуміти, якщо припустити що "Єрмак полковник ФСБ - а Зеленський - лише майор тієї самої контори.
___________________
* Транскрипт уривків з відео “На руку кремлю - не рухати кротів | Дроздов позиція” https://www.youtube.com/watch?v=ImR78friYc4
** Щодо "дуже м'якої форми": спроби Єрмака з Будановим зробити під Зеленського "паралельну войнушку"і успішну “малєнькую контратаку” в Сіверськодонецьку коштували нам Золотого, Лисичанська і сотень, якщо не тисяч життів наших бійців (Тарас Чорновіл).
Про це - тут: