Його голос з нами.
Олександр СМИК
Заворожений
Лютий… Лютня виспівує лють
Східні мотиви з азійськими градами
Мене сьогодні не вб’ють
Хоч би сьогодні…
Це радує
Лютий лютує дарма
Не замерзають крила
Тут на Донбасі зима
Чорна, червона, біла
Тут на Донбасі сніги
З багнюкою перемішані
Тут легко, бо є вороги
І прапори як повішені
Лютий виспівує лють
А я піднімаю знамено
Мене сьогодні не вб’ють
Вбивають навколо мене
Помста живе у мені
Обнулений і ототожнений
На цій шоколадній війні
Я заворожений
Я заворожений
Милістю Божою
Непереможений
Я заворожений
***
А що якщо закінчиться війна
І правду буде з кого запитати
На суд злетиться воїнство крилате
І нікого послати буде на…
Прийдуть мами, спитають за синів
Каліки за майбутнє розпитають
У цій неоголошеній війні
Де кожен другий був для брата Каїн
За Крим, за Ілловайськ і за Донбас
Так запитають, що спітніють пейси
І кожен цент зароблений на нас
Комусь як хрест судилося понести
Усе вали на Путіна вали
Нам для єднання спільний ворог треба
Але я знаю, що свої хохли
За цю війну не попадуть на небо
***
Місяць повісився – от новина
Гриміли салюти. Скінчилась війна
Скулили собаки на місяць в селі
І плакали в церкві ікони старі
За що будем пити? – коли ми ніхто
Шість соток-трьохсотим – героям АТО
Є право. Є привід. Повісився місяць
Відправим і його
Мабуть…грузом 200.
***
Не ходять за славою у балаклавах
Я слави такої собі не хочу
Могутній народ і міцна держава –
Просвітлені лиця… Відкриті очі
Кийки та шоломи – ознака страху
Безсилля – це автоматичні черги
Моя держава – суцільна плаха
Де затишно жити лише померлим
Для мене живого тепер однаково
Хто владу захопить з броні чи з бульдозера
Мене живого небо оплакало
Жити чи вмерти – потрібно дозволів?
І тебе зметуть як змітається порох
З дзеркальної шафи твоїх ілюзій
Влада це коло – замкнене коло
Там де немає постійних друзів
Підлість і жадібність – велелюдна
Чуда не буде – Знайдеться Іуда
***
Страшна ця зброя – честь
В країні божевільних
Запрошую на хрест
Там нині місце вільне
На кожного Пілат
І римляни на нервах
Євангелістів ряд
Шикується у чергах
Є вже гвіздки… і спис
А ще вінок терновий
Я навіть відмоливсь
За кожне ваше слово
Обабіч два хрести
Не будуть пустувати
Такої висоти
Ще треба пошукати
Сьогодні день чудес
Усім відкрите небо
Запрошую на хрест
Сьогодні замість себе
Межа
В задзеркаллі життя
Теж буває межа
За межею лише
Тільки бездна
Моя правда гніздилась
Десь на вістрі ножа
Коли доля ходила по лезу
Чорний птах залетів
У відкрите вікно
Зашарівся від сорому ранок
Пролилося вино
На моє знамено
На мої незагоєні рани
І молитва не та
І молюсь я не так
Між святими напевно не стану
Бо клює моє серце
Отой чорний птах
За чиїсь незагоєні рани
Якщо завтра війна
З ким ти будеш хто зна
Не ходіть за жидів брат за брата
Ось моя сторона
Ось твоя сторона
А по кому ж ця пісня крилата
***
Якою мовою говорять у раю
Спитав я серцевиночку свою
Питав того хто долю напророчив
І ту яка дивилась мені в очі
І відповідь була – це мова серця
Вона одна відлунням озоветься…
Якими б не були шалені дні
Час братися за справи неземні
***
П’ять хвилин до роботи
Десять додому
Жінка як музика
Не належить нікому
Жінка як небо
Жінка як простір
Все так нелегко
Все так непросто
Хтось здумає втиснуть
Її в партитури
Щоб переграти згодом по нотах
А потім здати в макулатуру…
Година від дому
Година з роботи
Міняються ритми
Тиснуть на вуха
Як будь-яке свято
Доводять до втоми
Знає один з ідеальним слухом
Жінка як музика
Не належить нікому
***
Ця жінка незавершена
В мені
Вологе полотно
Ще свіжі фарби
Цей силует
В зашторенім вікні
Неначе мапа
З невідомим
Скарбом
Тяжіють не відпущені
Слова
І звуки у мелодії
Не складені
За неї ще життя
Не віддавав
А вже на часі
Віддавати крадене
***
Набридло постійне
Роздвоєння
Зради і каяття
Давай поживем
В задоволення
Ну скільки того життя
Щоб кожен день
Як останній
Щоб серце відчуло
Мить
Я знаю таке кохання
Окрилює а не болить
У всьому свобода
Свобода
Щоденного відкриття
Свобода – твоя нагорода
Ну скільки того життя
***
Жінки як рослини
Заведені в тінь
Тьмяніють
Слабують
І гаснуть
Знайди в собі сили
Завчасно покинь
Бо всі мають право
На щастя
***
Любити як ходити по воді
Усе тримається вірі
А якщо сумніви
Зневіра
Ступи на воду – що тоді
Хай буде день
Хай буде рік
Хай буде скільки Бог відміряв
Не зупиняйте щастя лік
Усе тримається на вірі
Ах тільки не чіпайте скрипаля
Ах тільки не чіпайте скрипаля
Йому мій біль за ніч не переграти
Нехай співає всеношну крилата
В коханні кимось спалена зоря
Нехай її вогонь дійде до нас
Відбудеться у світлячках вертепу
І подорож в минуле недалеку
Освятить нам…
А ще зупинить час…
Ох тільки не чіпайте скрипаля
Йому і так без чарки дістається
Бо ж дека скрипки
Як відлуння серця
Хоч в кожнім серці істина своя
Чотири тятиви на кожен звук
На гами нервів відчаїв і зривів
Відплачешся і ти такий щасливий
З благословення скрипалевих рук
***
Вона як не приборкана ріка
Усе в одній і праведне і грішне
Є на весь світ лише одна така
Якої ти ніколи не полишиш
Коли в твоїй руці її рука
І серце замовляє голос тиші
Є на весь світ лише одна така
Якої ти ніколи не полишиш
Не обіцяй носити на руках
Співанками кохання заколишеш
Є на весь світ лише одна така
Якої ти ніколи не полишиш
Сірники
Душа розбита
Тіло кволе
Ворожко смертнице – радій
Упевнено пішли додолу
П’ять сірників у хрещеній воді
Зла кружляла на самому дні
І дні мої летіли шкереберть
Пороблено на мене і мені
Не на життя робили а на смерть
Як з хуртовини тріскала свіча
І виливав химери жовтий віск
І з кожним днем щезав в моїх очах
З лукавинкою
Життєдайний блиск
Носили воду з чорної ріки
І пеленали у обійми сни
І візерунки плели павуки
До осені від ранньої весни
Я вже не вірив мамі і сестрі
Розчарувався в тих кого любив
І ледь не запалали сірники
Гріхом і себе ледь не загубив
З дитинства білі плями Отченашу
І похрест різаний в щоденній суєті
Я з Богом розмовляв
Але не завчено
І мене вів він завжди по житті
Чому тепер не відчуваю світла
Не чую життєдайної руки
У душу сум
У вікна подих вітру
Задмухали останні сірники
***
Коли всі пристрасті надмірні
І ти стаєш ні тим ні сим
Час повертатися до віри
У свій малий Єрусалим
Де верби розплітають коси
Де на хрестах язичницькі свічки
Де кожна вулиця як Віа де ла Роса
Як на гробки запалюють свічки
Де кожен закуток знайомий
Де кожен вітерець з крильми
А так буває тільки вдома
Де кимось лиш стаємо ми
З добірки в "Українській літературній газеті", 11.02.2017 https://litgazeta.com.ua/poetry/strashna-tsya-zbroya-chest/
