Пам'яті славного дивізійника

"Єдиний із юнаків українців з перед Першої світової війни, який закінчив у Відні високу старшинську школу „Терезіянум", пізніший високий старшина в УГА та Дивізії “Галичина”", написав Іван Кедрин у некролозі, опублікованім "Свободою" 15 лютого 1986 року. Св. п. д-р Любомир МАКАРУШКА “Свобода”, 6 квітня 1986 Дня 6-го лютого ц. р. помер у Бад Ґодесберґ, Hiмеччина, на 87-y році життя колишній сотник І УД УНА сл. п. д-р Любомир Макарушка. Покійний народився у патріотичній родині професора Академічної гімназії у Львові, Остапа і Євгенії, з дому Мулик, першої голови Союзу Українок в Галичині й пізнішої голови філії у Львові. Після закінчення Військової академії Марії Тереси у Вінер-Нойштадт служив в австрійській армії, а пізніше був сотником УГА. Після війни студіював в Академіі світової торгівлі у Відні, де був рівночасно першим генеральним ceкpeтaрем Центрального Союзу Українського Студентства. В 1927-29 роках був генеральним секретарем УНДО в Галичині, від 1930 до 1935 - послом до польського пapляменту. Після саморозпуску УНДО, вступив до ОУН(б), де мав псевдо «Борис», пізніше - «Сеньйор». ?У 1943 році став членом Військової управи, з якої вступив до Дивізії, де після бою під Бродами й зaгину сл. п. сотника Дмитра Палієва перебрав його пост зв’зкового старшини для персональних справ до кoмандира Дивізії. Його заслугою було нав’язання переговорів з британською армією в Стирії з метою передати Дивізію в англійський пoлон та зберегти її перед большевиками. Після капітуляції пoвepнувся до політичної діяльности, ставши членом Виконавчого Органу УНРади в екзилі (1948-51), а опісля працював як керівник чужинецького відділу банку для біженців в Бад Ґодесберґ біля Бонну. Похоронних обрядів довершив у Мюнхені 12-го лютого ц. р. о. Мирон Moльчко, душпастир парохії,  який попрощав Покійного від цeркви і Bлaдики-Eкзapхa Платона, та о. apхипpoтoпpecвітер УПАЦ Паладій Дубицький, колишній капелян Дивізії, що попрощав побратима зброї. В похороні взяли організовану участь мicцeві дивізійники з прапором і почесною стійкою. Від них виголосив прощальне слово мґр. Б. Шарко. Голова Центрального Представництва Української Еміґрації у Німеччині (ЦПУЕН) мґр. А. Мельник, який в імені родини покійного займався похороном, запросив жалобних гостей на тризну, під час якої поділилися споминами про покійного д-р А. Фіґоль - ректор УТГІ, та професор д-p Б. Осадчук - віцеректор УВУ. Мюнхенець У Сполучених Штатах мешкала родина пок. Любомира Макарушки — його мати Євгенія, син Роман, донька Ліда Яросевич, внуки, двоє братів-лікарів - Богдан Андрій та Ярослав - і сестра Ірина Костянтина. Він їх відвідував навесні 1960 року.