«Коли вже нема розумного виходу з тяжкого становища, то треба вміти вмерти по-геройськи, щоб така смерть була джерелом сили для молодих поколінь.»
Полковник Михайло Колодзінський-"Гузар"
Полковник Михайло Колодзінський-"Гузар"
Героїчний чин Михайла Колодзінського
"Не з'їздами і нарадами відбудуємо Україну. Націоналістична Україна повстане як вислід боротьби і самопосвяти", - казав колись герой Карпатської України, командир "Карпатської Січі" Михайло Колодзінський. Його конспіративний характер життя та своєрідна підпільна діяльність через брак архівних джерел не дають можливости у повному обсязі дослідити життєвий шлях Михайла Колодзінського, одного з найвідоміших воєнних теоретиків і чільних діячів українського національно-визвольного руху ХХ ст. Сьогодні його ім’я оповите леґендами й відноситься до малодосліджених тем української історіографії...
Михайло Колодзінський на псевдо "Гузар" народився 26 липня 1902 року в галицькому селі Поточиська на Городенківщині в родині Франка і Анни Буджаків, які були римо-католиками і вели сільське господарство. Закінчивши Поточиську початкову школу навчався в українських гімназіях у Городенці, Станиславові, а восени 1922 перевівся в Коломию та в липні 1924 здав гімназійні іспити. Активно займається спортом (футболіст команди "Хортиця") і цікавиться воєнною літературою. На початку 1920-х молодий Михась Колодзінський стає членом Пласту, Української військової організації та Союзу української націоналістичної молоді. За завданням УВО на початку листопада 1924 вступив до Війська польського, у 21-й піхотний полк у Варшаві. Після рекрутської підготовки зарахований до старшинської школи в Острові-Коморові, яку закінчив у ранзі підхорунжого влітку 1925, а у запас звільнений в січні 1927 та приписаний до 68-го піхотного полку у Вжесні, з яким провів військові маневри у липні-вересні 1929. У жовтні 1928 Колодзінський вступає на правничий факультет Львівського університету, де навчався 5 років, але більшу частину часу провів у тюрмі Бриґідки (5 разів арештований і просидів близько 3-х років) і зумів закінчити лише 5 семестрів.
«Колодзінський – людина скромна й незвичайно солідна. В поведінці був завжди чемний і ввічливий... не надто мовний. Радше слухав, що інші говорять. Визначався сильною волею і великою витривалістю. Коли брався за якусь справу, доводив її солідно і до кінця. Був спокійний, зрівноваженої вдачі. Був педантно обов’язковий і завжди дотримував обіцянок», – так характеризували Михайла друзі...
У 1929—1933 роках Колодзінський — військовий референт Крайової Екзекутиви ОУН Західних Українських Земель (КЕЗУЗ). Вже у вересні 1929 поліція арештовує його за участь у диверсійній акції на "Східних Торгах", а у липні 1931 він став учасником військових курсів ОУН у вільному місті Данціґ. Вже 17 січня 1932 потрапив у тюрму за виступ перед молоддю Львова з лекцією "Націоналісти і військове виховання", у якому наголошував, що головним завданням ОУН буде створення національної держави, яку здобуде українська армія. Вироком суду від 10 червня 1932 Колодзінський засуджений на рік ув'язнення. Окрім організаційної роботи в підпіллі Колодзінський був неабияким публіцистом, писав критичні статті про опортунізм й угодовство. Після виходу з ув’язнення влітку 1933 був змушений перейти в глибоке підпілля і за рішенням Крайової екзекутиви ОУН виїздить за кордон у розпорядження ПУН.
Восени 1933 Колодзінський переходить нелеґально польський кордон і міґрує спочатку в Чехословаччину, а відтак до Болгарії, Німеччини, Італії, Нідерландів, Іспанії та Австрії. Євген Коновалець радив Колодзінському продовжити навчання у військовій академії. Однак навчатися у провідних навчальних закладах Европи він не мав змоги. Тож Колодзінський самостійно вивчає твори військових теоретиків, іноземні мови (німецьку, хорватську, італійську) та опрацьовує вишкільні матеріали. У співавторстві пише книги "Загальний курс військового вишколу", "Начерк підручника для українських старшин і під старшин". Викладає спеціяльні дисципліни й очолює військові табори. У жовтні 1933 в Мілані Колодзінський заприятелював з провідником хорватських націоналістів (усташів) Анте Павелічем. Його прийняли до їхнього штабу, й він викладав на військових курсах в таборах в Італії, де написав працю про створення балканського оперативного корпусу, який би допоміг Україні здобути незалежність. На Сицилії він написав роботу "Боротьба італійців за незалежність і соборність". Багато уваги присвятив партизанській війні і брав участь у підготовці підручника у штабі ОУН про цей різновид війни, а також написав загальну працю "Партизанська війна". Вона мала значний вплив на членів ОУН, і розроблені в тій праці прийоми застосовували в підготовці Української Повстанської Армії. У Нідерландах Колодзінський завершує військовий вишкіл у полковника Володимира Колосовського, який високо оцінив неабиякі здібності свого учня, але, як би не затишно жилося за кордоном, душею і серцем Михайло линув до України.
Найвідоміша праця Михайло Колодзінського "Українська воєнна доктрина" http://diasporiana.org.ua/ideologiya/191-kolodzinskiy-m-ukrayinska-voyenna-doktrina/ написана протягом 1935-1937 рр. - написати її до II Великого Збору ОУН Колодзінському доручив Євген Коновалець* - і в рукописному варіанті поширювалась серед членів ОУН. В ній розкрито перспективи майбутньої національної революції, створення військових осередків, патріотичне виховання народу, використання стратегії та тактики партизанської боротьби у визвольній боротьбі. Він – один з авторів концепції будови держави від першого села в ОУН. Колодзінський розумів під воєнною доктриною не просто систему поглядів на способи та форми ведення війни, а важливу частину світогляду нації: «Під воєнною доктриною розуміємо певний систем, а точніше певний світогляд, при помочі котрого організується ті моральні і фізичні сили нації, котрі є потрібні для фізичної оборони своєї раси, і для задержання означеного місця в історії». Саме в занедбанні української воєнної доктрини в такому розумінні автор вбачав причину занепаду української нації: «Головною причиною нашого нинішнього упадку є те, що ми забули заповіт наших батьків і обосічний варяжський меч замінили за гнилий хуторянський побут і за смердючі відпадки жидівського філософа. (Марксизм)». Вихід із духовної кризи Колодзінський вбачав у плеканні воєнних чеснот нового покоління українців і висловлював непохитну віру у відродження бойового духу нації: «Лише духові мародери і нікчемні боягузи можуть верещати, що український народ є народ пацифістів. Коли Україна буде самостійною і розвине воєнний інстинкт, рівночасно надаючи йому відповідні організаційні форми, то ми будемо найбільше бойовим народом на світі». Експансія й імперіалізм – наскрізна тема "Української воєнної доктрини". Колодзінський постійно підкреслював, що ОУН у своїх державотворчих планах не повинна обмежуватись етнічними українськими землями: «Не будувати Україну тільки над Дністром чи Дніпром, але Україну в таких розмірах, які їй вимірив самий Творець, коли надавав землі нинішній географічний вигляд. Схід Европи мусить бути наш, бо такий заповіт зіставили нам наші прадіди».
Після повернення з Італії Колодзінський працює в Військовому штабі ОУН під псевдо "Бурун". Йому присвоюють звання сотника, підполковника і полковника. У 1938 написав працю "Воєнне значення та стратегічне положення Закарпаття". Він визначив основні напрямки діяльности ОУН, імовірний розвиток майбутніх подій та підкреслював, що Закарпаття можна перетворити у природний плацдарм-фортецю. Також продовжував писати статті в галицькі газети. Відомі дві статті у тижневику "Новий Шлях": про бойовика ОУН Григорія Пісецького (1938) і "Полковник Іван Богун". За пропозицією військового референта ПУН генерала Миколи Капустянського і шефа Військового Штабу ОУН генерала Віктора Курмановича Михайло Колодзінський 19 січня 1939 прибув до Хуста — столиці автономної Карпатської України і очолив генеральний штаб збройних сил Карпатської України — ОНО "Карпатську Січ".
Українська Національна Оборона у вересні 1938 нараховувала майже 1000 осіб. На початку листопада 1938 полковник розробив план створення армії, але наприкінці 1938 Провід українських націоналістів заборонив його реалізовувати та визнав фінансову допомогу західноукраїнських установ зайвою з огляду на конфігурацію міжнародної політичної ситуації. Загальна кількість вояків "Карпатської Січі" сягала 10-12 тис. осіб, натомість військовий вишкіл пройшли й опинилися на регулярній службі 2 тис. січовиків. За спогадами Колодзінський не одягав уніформу ОНОКСу (Організації народної оборони «Карпатська Січ»), цікавився діяльністю і побутовими умовами окремих відділів, давав їм вказівки і поради, брав участь в обговоренні прапорів січових куренів. «...Прибувши одним із перших на Закарпаття, він одразу ж розпочав здійснення мрії свого життя – формування боєздатної української армії, що була б готова протистояти будь-якому загарбникові українських земель», – писав Яків Мостепан. Разом із такими непохитними українськими вояками як Дмитро Климпуш, Степан Росоха, поручником "Щука" (член Крайового проводу ОУН Роман Шухевич), поручник Зенон Коссак-Тарнавський, Колодзінський збирає навколо себе й інших активістів ОНОКСу – відданих нації та обізнаних із воєнною справою молодих українців і починає боротьбу проти банд мадярських та польських терористів.
Під керівництвом полковника Колодзінського генеральний штаб організував охорону кордону та державних установ, створив бойові залоги, безперервно проводив військовий вишкіл добровольців та відкрив старшинські курси для тих, хто не мав військового досвіду, взяв участь в організації та проведенні десятитисячного походу січових відділів до столиці Закарпаття на честь відкриття ІІ-го з'їзду "Карпатської Січі", який відбувся 19 лютого 1939 у Хусті. Саме тут Колодзінський очолив і безпосередньо керував боротьбою з групами мадярських та польських терористів на території Закарпаття. Керівництво "Карпатської Січі" успішно налагодило нелегальне постачання зброї з-за кордону. Військові відділи "Карпатської Січі", за підтримки місцевого населення, почали роззброювати чеські військові залоги, які підлягали генералові Левові Прхалі. Михайло Колодзінський-"Гузар" разом зі старшинами штабу розробив генеральний план розбудови збройних сил Закарпаття власними засобами. Згідно з тим планом, командне ядро війська Карпатської України повинні були скласти колишні старшини Української Галицької Армії та Січових Стрільців і ті українці молодшого покоління, які здобули військовий старшинський вишкіл у польській армії. Далі було заплановано оголосити загальну мобілізацію усього чоловічого населення краю призовного віку.
14 березня 1939 р. представники ОНОКСу (Колодзінський, Рогач та Роман) близько 2-ї години ночі прибули до коменданта чеської жандармерії полковника Ваки з наказом прем’єра Авґустина Волошина видати зброю. Проте невдовзі чеські військові висунули вимогу повернути зброю. Одержавши відмову, генерал Прхала о 6-й ранку наказав атакувати січові підрозділи та об’єкти в Хусті. Загальною обороною, зокрема, Головної команди "Карпатської Січі" командував полковник Колодзінський. Після боїв з чехами в Хусті він займався організацією лікуванням поранених, похоронами загиблих, упорядковуванням приміщень Січі і пошуком зброї. Загальне командування військами "Карпатської Січі" з 15 березня 1939 взяв полковник Колодзінський-"Гузар" і наказав провести загальну мобілізацію. Увечері 15 березня 1939 до Хуста прибув посол мадярського уряду, який передав президентові Волошинові вимогу відмовитися від влади. Зі свого боку, німецький консул порадив командирам Січі капітулювати, мотивуючи це тим, що в умовах, коли на окупацію Карпатської України Мадярщиною погодилися Німеччина та Італія, будь-який спротив марний. У відповідь Колодзінський сказав: «У словнику українського націоналіста немає слова "капітулювати". Сильніший ворог може нас у бою перемогти, але поставити нас перед собою на коліна – ніколи!».
Після бою на Красному Полі 16 березня 1939 Колодзінський наказав спалити архів Головної команди ОНОКСу, організував евакуацію поранених та безпечний виїзд президента й уряду. Він планував перейти з відділами в Карпати і, опираючись на підтримку населення, організувати партизанську війну. Відділ січовиків на чолі з полковником Колодзінським з боями пройшов шляхом Хуст–Данилово–Шандрово–Теребля–Нерсениця. Вночі проти 17 березня 1939 вони об’єдналися з іншими відділами, що відступали, і попрямували на Горішню Апшу. На нараді старшин було вирішено відступати на Великий Бичків, а за найгіршого розвитку подій перейти кордон Румунії. З полковником Колодзінським залишився Зенон Коссак та група січовиків. Вранці 18 березня 1939 по дорозі з Горішньої до Середньої Апші вони натрапили в лісі на мадярський підрозділ, який їх арештував і відправив до Солотвина. Після допитів 19 березня 1939 року його разом із іншими 15 січовиками розстріляли в соляній шахті. Так загинув один з найкращих військових діячів ОУН, полковник Михайло Колодзінський, який присвятив життя боротьбі за незалежність України.
"Не з'їздами і нарадами відбудуємо Україну. Націоналістична Україна повстане як вислід боротьби і самопосвяти", - казав колись герой Карпатської України, командир "Карпатської Січі" Михайло Колодзінський. Його конспіративний характер життя та своєрідна підпільна діяльність через брак архівних джерел не дають можливости у повному обсязі дослідити життєвий шлях Михайла Колодзінського, одного з найвідоміших воєнних теоретиків і чільних діячів українського національно-визвольного руху ХХ ст. Сьогодні його ім’я оповите леґендами й відноситься до малодосліджених тем української історіографії...
Михайло Колодзінський на псевдо "Гузар" народився 26 липня 1902 року в галицькому селі Поточиська на Городенківщині в родині Франка і Анни Буджаків, які були римо-католиками і вели сільське господарство. Закінчивши Поточиську початкову школу навчався в українських гімназіях у Городенці, Станиславові, а восени 1922 перевівся в Коломию та в липні 1924 здав гімназійні іспити. Активно займається спортом (футболіст команди "Хортиця") і цікавиться воєнною літературою. На початку 1920-х молодий Михась Колодзінський стає членом Пласту, Української військової організації та Союзу української націоналістичної молоді. За завданням УВО на початку листопада 1924 вступив до Війська польського, у 21-й піхотний полк у Варшаві. Після рекрутської підготовки зарахований до старшинської школи в Острові-Коморові, яку закінчив у ранзі підхорунжого влітку 1925, а у запас звільнений в січні 1927 та приписаний до 68-го піхотного полку у Вжесні, з яким провів військові маневри у липні-вересні 1929. У жовтні 1928 Колодзінський вступає на правничий факультет Львівського університету, де навчався 5 років, але більшу частину часу провів у тюрмі Бриґідки (5 разів арештований і просидів близько 3-х років) і зумів закінчити лише 5 семестрів.
«Колодзінський – людина скромна й незвичайно солідна. В поведінці був завжди чемний і ввічливий... не надто мовний. Радше слухав, що інші говорять. Визначався сильною волею і великою витривалістю. Коли брався за якусь справу, доводив її солідно і до кінця. Був спокійний, зрівноваженої вдачі. Був педантно обов’язковий і завжди дотримував обіцянок», – так характеризували Михайла друзі...
У 1929—1933 роках Колодзінський — військовий референт Крайової Екзекутиви ОУН Західних Українських Земель (КЕЗУЗ). Вже у вересні 1929 поліція арештовує його за участь у диверсійній акції на "Східних Торгах", а у липні 1931 він став учасником військових курсів ОУН у вільному місті Данціґ. Вже 17 січня 1932 потрапив у тюрму за виступ перед молоддю Львова з лекцією "Націоналісти і військове виховання", у якому наголошував, що головним завданням ОУН буде створення національної держави, яку здобуде українська армія. Вироком суду від 10 червня 1932 Колодзінський засуджений на рік ув'язнення. Окрім організаційної роботи в підпіллі Колодзінський був неабияким публіцистом, писав критичні статті про опортунізм й угодовство. Після виходу з ув’язнення влітку 1933 був змушений перейти в глибоке підпілля і за рішенням Крайової екзекутиви ОУН виїздить за кордон у розпорядження ПУН.
Восени 1933 Колодзінський переходить нелеґально польський кордон і міґрує спочатку в Чехословаччину, а відтак до Болгарії, Німеччини, Італії, Нідерландів, Іспанії та Австрії. Євген Коновалець радив Колодзінському продовжити навчання у військовій академії. Однак навчатися у провідних навчальних закладах Европи він не мав змоги. Тож Колодзінський самостійно вивчає твори військових теоретиків, іноземні мови (німецьку, хорватську, італійську) та опрацьовує вишкільні матеріали. У співавторстві пише книги "Загальний курс військового вишколу", "Начерк підручника для українських старшин і під старшин". Викладає спеціяльні дисципліни й очолює військові табори. У жовтні 1933 в Мілані Колодзінський заприятелював з провідником хорватських націоналістів (усташів) Анте Павелічем. Його прийняли до їхнього штабу, й він викладав на військових курсах в таборах в Італії, де написав працю про створення балканського оперативного корпусу, який би допоміг Україні здобути незалежність. На Сицилії він написав роботу "Боротьба італійців за незалежність і соборність". Багато уваги присвятив партизанській війні і брав участь у підготовці підручника у штабі ОУН про цей різновид війни, а також написав загальну працю "Партизанська війна". Вона мала значний вплив на членів ОУН, і розроблені в тій праці прийоми застосовували в підготовці Української Повстанської Армії. У Нідерландах Колодзінський завершує військовий вишкіл у полковника Володимира Колосовського, який високо оцінив неабиякі здібності свого учня, але, як би не затишно жилося за кордоном, душею і серцем Михайло линув до України.
Найвідоміша праця Михайло Колодзінського "Українська воєнна доктрина" http://diasporiana.org.ua/ideologiya/191-kolodzinskiy-m-ukrayinska-voyenna-doktrina/ написана протягом 1935-1937 рр. - написати її до II Великого Збору ОУН Колодзінському доручив Євген Коновалець* - і в рукописному варіанті поширювалась серед членів ОУН. В ній розкрито перспективи майбутньої національної революції, створення військових осередків, патріотичне виховання народу, використання стратегії та тактики партизанської боротьби у визвольній боротьбі. Він – один з авторів концепції будови держави від першого села в ОУН. Колодзінський розумів під воєнною доктриною не просто систему поглядів на способи та форми ведення війни, а важливу частину світогляду нації: «Під воєнною доктриною розуміємо певний систем, а точніше певний світогляд, при помочі котрого організується ті моральні і фізичні сили нації, котрі є потрібні для фізичної оборони своєї раси, і для задержання означеного місця в історії». Саме в занедбанні української воєнної доктрини в такому розумінні автор вбачав причину занепаду української нації: «Головною причиною нашого нинішнього упадку є те, що ми забули заповіт наших батьків і обосічний варяжський меч замінили за гнилий хуторянський побут і за смердючі відпадки жидівського філософа. (Марксизм)». Вихід із духовної кризи Колодзінський вбачав у плеканні воєнних чеснот нового покоління українців і висловлював непохитну віру у відродження бойового духу нації: «Лише духові мародери і нікчемні боягузи можуть верещати, що український народ є народ пацифістів. Коли Україна буде самостійною і розвине воєнний інстинкт, рівночасно надаючи йому відповідні організаційні форми, то ми будемо найбільше бойовим народом на світі». Експансія й імперіалізм – наскрізна тема "Української воєнної доктрини". Колодзінський постійно підкреслював, що ОУН у своїх державотворчих планах не повинна обмежуватись етнічними українськими землями: «Не будувати Україну тільки над Дністром чи Дніпром, але Україну в таких розмірах, які їй вимірив самий Творець, коли надавав землі нинішній географічний вигляд. Схід Европи мусить бути наш, бо такий заповіт зіставили нам наші прадіди».
Після повернення з Італії Колодзінський працює в Військовому штабі ОУН під псевдо "Бурун". Йому присвоюють звання сотника, підполковника і полковника. У 1938 написав працю "Воєнне значення та стратегічне положення Закарпаття". Він визначив основні напрямки діяльности ОУН, імовірний розвиток майбутніх подій та підкреслював, що Закарпаття можна перетворити у природний плацдарм-фортецю. Також продовжував писати статті в галицькі газети. Відомі дві статті у тижневику "Новий Шлях": про бойовика ОУН Григорія Пісецького (1938) і "Полковник Іван Богун". За пропозицією військового референта ПУН генерала Миколи Капустянського і шефа Військового Штабу ОУН генерала Віктора Курмановича Михайло Колодзінський 19 січня 1939 прибув до Хуста — столиці автономної Карпатської України і очолив генеральний штаб збройних сил Карпатської України — ОНО "Карпатську Січ".
Українська Національна Оборона у вересні 1938 нараховувала майже 1000 осіб. На початку листопада 1938 полковник розробив план створення армії, але наприкінці 1938 Провід українських націоналістів заборонив його реалізовувати та визнав фінансову допомогу західноукраїнських установ зайвою з огляду на конфігурацію міжнародної політичної ситуації. Загальна кількість вояків "Карпатської Січі" сягала 10-12 тис. осіб, натомість військовий вишкіл пройшли й опинилися на регулярній службі 2 тис. січовиків. За спогадами Колодзінський не одягав уніформу ОНОКСу (Організації народної оборони «Карпатська Січ»), цікавився діяльністю і побутовими умовами окремих відділів, давав їм вказівки і поради, брав участь в обговоренні прапорів січових куренів. «...Прибувши одним із перших на Закарпаття, він одразу ж розпочав здійснення мрії свого життя – формування боєздатної української армії, що була б готова протистояти будь-якому загарбникові українських земель», – писав Яків Мостепан. Разом із такими непохитними українськими вояками як Дмитро Климпуш, Степан Росоха, поручником "Щука" (член Крайового проводу ОУН Роман Шухевич), поручник Зенон Коссак-Тарнавський, Колодзінський збирає навколо себе й інших активістів ОНОКСу – відданих нації та обізнаних із воєнною справою молодих українців і починає боротьбу проти банд мадярських та польських терористів.
Під керівництвом полковника Колодзінського генеральний штаб організував охорону кордону та державних установ, створив бойові залоги, безперервно проводив військовий вишкіл добровольців та відкрив старшинські курси для тих, хто не мав військового досвіду, взяв участь в організації та проведенні десятитисячного походу січових відділів до столиці Закарпаття на честь відкриття ІІ-го з'їзду "Карпатської Січі", який відбувся 19 лютого 1939 у Хусті. Саме тут Колодзінський очолив і безпосередньо керував боротьбою з групами мадярських та польських терористів на території Закарпаття. Керівництво "Карпатської Січі" успішно налагодило нелегальне постачання зброї з-за кордону. Військові відділи "Карпатської Січі", за підтримки місцевого населення, почали роззброювати чеські військові залоги, які підлягали генералові Левові Прхалі. Михайло Колодзінський-"Гузар" разом зі старшинами штабу розробив генеральний план розбудови збройних сил Закарпаття власними засобами. Згідно з тим планом, командне ядро війська Карпатської України повинні були скласти колишні старшини Української Галицької Армії та Січових Стрільців і ті українці молодшого покоління, які здобули військовий старшинський вишкіл у польській армії. Далі було заплановано оголосити загальну мобілізацію усього чоловічого населення краю призовного віку.
14 березня 1939 р. представники ОНОКСу (Колодзінський, Рогач та Роман) близько 2-ї години ночі прибули до коменданта чеської жандармерії полковника Ваки з наказом прем’єра Авґустина Волошина видати зброю. Проте невдовзі чеські військові висунули вимогу повернути зброю. Одержавши відмову, генерал Прхала о 6-й ранку наказав атакувати січові підрозділи та об’єкти в Хусті. Загальною обороною, зокрема, Головної команди "Карпатської Січі" командував полковник Колодзінський. Після боїв з чехами в Хусті він займався організацією лікуванням поранених, похоронами загиблих, упорядковуванням приміщень Січі і пошуком зброї. Загальне командування військами "Карпатської Січі" з 15 березня 1939 взяв полковник Колодзінський-"Гузар" і наказав провести загальну мобілізацію. Увечері 15 березня 1939 до Хуста прибув посол мадярського уряду, який передав президентові Волошинові вимогу відмовитися від влади. Зі свого боку, німецький консул порадив командирам Січі капітулювати, мотивуючи це тим, що в умовах, коли на окупацію Карпатської України Мадярщиною погодилися Німеччина та Італія, будь-який спротив марний. У відповідь Колодзінський сказав: «У словнику українського націоналіста немає слова "капітулювати". Сильніший ворог може нас у бою перемогти, але поставити нас перед собою на коліна – ніколи!».
Після бою на Красному Полі 16 березня 1939 Колодзінський наказав спалити архів Головної команди ОНОКСу, організував евакуацію поранених та безпечний виїзд президента й уряду. Він планував перейти з відділами в Карпати і, опираючись на підтримку населення, організувати партизанську війну. Відділ січовиків на чолі з полковником Колодзінським з боями пройшов шляхом Хуст–Данилово–Шандрово–Теребля–Нерсениця. Вночі проти 17 березня 1939 вони об’єдналися з іншими відділами, що відступали, і попрямували на Горішню Апшу. На нараді старшин було вирішено відступати на Великий Бичків, а за найгіршого розвитку подій перейти кордон Румунії. З полковником Колодзінським залишився Зенон Коссак та група січовиків. Вранці 18 березня 1939 по дорозі з Горішньої до Середньої Апші вони натрапили в лісі на мадярський підрозділ, який їх арештував і відправив до Солотвина. Після допитів 19 березня 1939 року його разом із іншими 15 січовиками розстріляли в соляній шахті. Так загинув один з найкращих військових діячів ОУН, полковник Михайло Колодзінський, який присвятив життя боротьбі за незалежність України.
Микола Посівнич http://zakarpattya.net.ua/News/98663-Vin-viddav-zhyttia-za-Karpatsku-Ukrainu.-Do-110-richnytsi-z-dnia-narodzhennia-M.-Kolodzinskoho
_________________
* https://zbruc.eu/node/13605
_________________
* https://zbruc.eu/node/13605
