Малюнок Володимира Ласовського
Її писання вилискує поезією, як трава від роси:
«Піду подихаю зорями.»
«Іду вулицями, тими, що слабо освітлені, де мало людей, тими, що пахнуть квітниками, чорнобривцями й м’ятою, як у сільських палісадниках.»
«Оверблені береги.»
«Сонце висить на тополях.»
«Там купили мені колись мого вічного плаща, він огортав так тепло мої надії.»
«В темному притулку розцвітав тюльпаном червоний ліхтар.»*
«Піду подихаю зорями.»
«Іду вулицями, тими, що слабо освітлені, де мало людей, тими, що пахнуть квітниками, чорнобривцями й м’ятою, як у сільських палісадниках.»
«Оверблені береги.»
«Сонце висить на тополях.»
«Там купили мені колись мого вічного плаща, він огортав так тепло мої надії.»
«В темному притулку розцвітав тюльпаном червоний ліхтар.»*
Оксана Керч була промоторкою і упорядницею збірки у 15-ті роковини з дня смерти Євгена Маланюка. Книжка вийшла 1983 року - ця чепурна із вдало підібраним матеріялом книжка, видана на пошану поета http://diasporiana.org.ua/…/5655-yevgen-malanyuk-v-15-rich…/, утривалила зібрані відомості близьких колись поетові осіб про його життя в Україні, Польщі, Чехо-Словаччині й Америці, та відгуки критиків і дослідників його творчости.
Не можна промовчати й про велике діло Оксани Керч - її сильне намагання добитися Нобелівської нагороди для покійного Василя Стуса, бо саме з Міжнароднім комітетом для номінації Василя Стуса на Нобелівську премію пов’язані і його переклади. Цей комітет, очолений Ярославом Рудницьким, включав двох працівників цього діла: Оксану Керч — прозаїка і Світляну Кузьменко — поетесу з Торонта. Не змогли вони здійснити цього заміру, на що склалися причини політичного, а не літературного порядку. Та все ж світ довідався про нашого поета і борця за індивідуальні і національні ідеали. Дуже вдалий переклад поезій на англійську мову виконав Ярополк Ласовський — музика, композитор і скрипаль, син Оксани Керч.
З доповіді, що її виголосила Дарія Рихтицька** на зустрічі з Оксаною Керч 25-го лютого 1989 р. у Детройті
Не можна промовчати й про велике діло Оксани Керч - її сильне намагання добитися Нобелівської нагороди для покійного Василя Стуса, бо саме з Міжнароднім комітетом для номінації Василя Стуса на Нобелівську премію пов’язані і його переклади. Цей комітет, очолений Ярославом Рудницьким, включав двох працівників цього діла: Оксану Керч — прозаїка і Світляну Кузьменко — поетесу з Торонта. Не змогли вони здійснити цього заміру, на що склалися причини політичного, а не літературного порядку. Та все ж світ довідався про нашого поета і борця за індивідуальні і національні ідеали. Дуже вдалий переклад поезій на англійську мову виконав Ярополк Ласовський — музика, композитор і скрипаль, син Оксани Керч.
З доповіді, що її виголосила Дарія Рихтицька** на зустрічі з Оксаною Керч 25-го лютого 1989 р. у Детройті
Хапає корч
І ставить сторч,
Шкереберть і правцем:
Пройшла, мов смерч,
Оксана Керч...
Дружня епіґрама Ігоря Качуровського***
І ставить сторч,
Шкереберть і правцем:
Пройшла, мов смерч,
Оксана Керч...
Дружня епіґрама Ігоря Качуровського***
Оксана Керч, письменниця, публіцистка, громадська діячка,
справжнє ім'я - Ярослава Оксана Гаращак;
дружина художника Володимира Ласовського, мати Ярополка Ласовського, композитора, скрипаля, дириґента; згодом одружилася з письменником Володимиром Кулішем, сином розстріляного совєтами драматурга Миколи Куліша; мати Миколи Куліша, кінорежисера, продюсера і сценариста; членкиня Асоціяції діячів української культури (АДУК).
Народилася 24 жовтня 1911 р. у Переворську, що в Надсянні, нині Польща. Закінчила гімназію товариства «Рідна школа» у Львові, відвідувала курси при Львівському університеті. Брала участь в українському мистецькому житті Львова, входила до кола друзів Б.-І. Антонича. В неї збиралися учні художньої школи О. Новаківського, а згодом – учасники групи «Руб» та Асоціяції незалежних українських мистців (АНУМ). Літературну та журналістську діяльність розпочала в 1930-х рр. у львівському щоденнику «Українські Вісти», часописах «Нова хата», «Жіноча доля». 1944-го еміґрувала до Австрії, відтак до Арґентини, мешкала в Буенос-Айресі; з 1959 — у Філадельфії. Друкувалася в українській пресі США, Арґентини, Англії, Канади, брала активну участь у діяльності Союзу українок Америки. Померла 13 березня 1991 року у Філадельфії, похована на українському католицькому цвинтарі Фокс Чейз.
Авторка повістей «Альбатроси» (1957) http://diasporiana.org.ua/proza/11406-kerch-o-albatrosi/, «Наречений» (1965) http://diasporiana.org.ua/proza/6395-kerch-o-narecheniy/, роману «Такий довгий рік» (1971) http://diasporiana.org.ua/proza/5283-kerch-o-takiy-dovgiy-rik/
Іванна Савицька****
Оксані Керч
У листопаді відзначатимеш 50-ліття Твоєї літературної праці, і з цим святкуванням збігається чвертьсторіччя нашого дружнього знайомства.
Воно почалося саме тоді, коли ти покинула Арґентину, опинилася у Філядельфії, і де припадок, чи передбачлива доля посадила нас стільчик об стільчик у славному Перфект фото, - пам'ятаєш?
Ми малювали тоді людські приблідлі обличчя, мазали брови, наводили красу на чужі фотознімки, які я скроплювала не раз моєю тихою сльозою по втраті друга.
Ти не давала сумувати. Барвисті розповіді про щойно покинуту Арґентину з питомим Тобі образним і кольоритним малюнком зовсім розбивали мій смуток. Ми швидко нав'язали контакт, розкрили душі, які в тебе й в мене горіли тоді бажанням писати і творити. Це був 1960 рік!
Одного разу Ти запросила мене на чай. Обідова перерва була коротка, та навіть впродовж півгодини можна зустрітися, духово себе перевірити і покласти печатку на нерозривну дружбу.
Чаю насправді не було (його забракувало в хаті), але були пляни написати тривідслонну комедію „Дейзя", були кинені фрази, смішні-прецікаві репліки з тієї п'єси, які правили нам за сир, хліб, молоко і чай.
До того на дрантивих стінах висіли Твої натюрморти, висіли краєвиди, навіть портрети, яких продукцією Ти щедро наділяла колись численних арґентинських доробкевичів за непогані копійки.
Ти пам'ятаєш, Оксано, історію скрипки? Правда, що пам'ятаєш? Там десь у засвітах вона зібгалася у жменьці моїх заслуг.
І зелений плащ з Арґентини теж пам'ятаєш, правда? Ти навіть казала, що він в Арґентині пишався першою модою. Тут він був препаскудний, а доморобні Твої сукні часто поролися, там і тут бракувало ще й ґудзичків, а Ти казала: — Що там одяг, навіщо мені мода придалася. Сьогодні я закінчила третю дію комедії ,,Дейзя", ось де моя мода, моє щастя і мій вклад у культуру".
Я не все розуміла Тебе, люба, та як же прекрасно розумію Тебе тепер, з пepcпективи рясного чвертьсторіччя.
Минуло багато літ. Якось нежданно ми зустрілися у Ню Йорку на Твоєму літературному вечорі навслід із Вовою.
Я тремтіла від страшного хвилювання. Невже це Оксана Керч?
Біла, біленька пані, але очі ті ж же самі, сині, сині, волошкові, в сіточці дрібнесеньких морщок. Очі — дві лямпочки волошкові.
Ти одягнулася у сіру чи чорну сукню, довгий рукав, білий малий комірчик - ледь-ледь вишитий, а закаблучок високий, наче шпильочка. Боже милий! Як же Ти витримаєш на них стояти?
Ти вистояла, і гарненько читала!
Ми обійнялися щиро, підтвердили дружбу.
А потім знову велика й широка відстань. Ти писала мені, малювала різні сумні і веселі картини з життя незабутньої Філадельфії
...Сьогодні Ти за бенкетовим столом (смію сказати — бенкети мені осоружні), але на Твому гостинному столі, крім знаменитих рогаликів (Твоя спеціяльність), будуть лежати Твої книжки: „Альбатроси", „Наречений" і „Такий довгий рік" (інших не пам'ятаю) і безліч Твоїх статтей, і критичних есеїв, і все гopiння Твоєї літературної, журналістичної і громадської праці.
Пригадай собі, люба Оксано, в час Твого свята, і мене. Я сидітиму біля Тебе (коли не близько, то може хоч біля дверей), сидітиму і глядітиму з вдячністю у сині блавати тієї скромної людини, яка колись тримала мене в обіймах, сильно тримала прикладом своєї безстрашної мужности і гідної подиву вітальности.
Спасибі Тобі, дорога!
“Свобода”, 13 листопада 1986
_______________
* З повісти Оксани Керч “Альбатроси”.
Оксані Керч
У листопаді відзначатимеш 50-ліття Твоєї літературної праці, і з цим святкуванням збігається чвертьсторіччя нашого дружнього знайомства.
Воно почалося саме тоді, коли ти покинула Арґентину, опинилася у Філядельфії, і де припадок, чи передбачлива доля посадила нас стільчик об стільчик у славному Перфект фото, - пам'ятаєш?
Ми малювали тоді людські приблідлі обличчя, мазали брови, наводили красу на чужі фотознімки, які я скроплювала не раз моєю тихою сльозою по втраті друга.
Ти не давала сумувати. Барвисті розповіді про щойно покинуту Арґентину з питомим Тобі образним і кольоритним малюнком зовсім розбивали мій смуток. Ми швидко нав'язали контакт, розкрили душі, які в тебе й в мене горіли тоді бажанням писати і творити. Це був 1960 рік!
Одного разу Ти запросила мене на чай. Обідова перерва була коротка, та навіть впродовж півгодини можна зустрітися, духово себе перевірити і покласти печатку на нерозривну дружбу.
Чаю насправді не було (його забракувало в хаті), але були пляни написати тривідслонну комедію „Дейзя", були кинені фрази, смішні-прецікаві репліки з тієї п'єси, які правили нам за сир, хліб, молоко і чай.
До того на дрантивих стінах висіли Твої натюрморти, висіли краєвиди, навіть портрети, яких продукцією Ти щедро наділяла колись численних арґентинських доробкевичів за непогані копійки.
Ти пам'ятаєш, Оксано, історію скрипки? Правда, що пам'ятаєш? Там десь у засвітах вона зібгалася у жменьці моїх заслуг.
І зелений плащ з Арґентини теж пам'ятаєш, правда? Ти навіть казала, що він в Арґентині пишався першою модою. Тут він був препаскудний, а доморобні Твої сукні часто поролися, там і тут бракувало ще й ґудзичків, а Ти казала: — Що там одяг, навіщо мені мода придалася. Сьогодні я закінчила третю дію комедії ,,Дейзя", ось де моя мода, моє щастя і мій вклад у культуру".
Я не все розуміла Тебе, люба, та як же прекрасно розумію Тебе тепер, з пepcпективи рясного чвертьсторіччя.
Минуло багато літ. Якось нежданно ми зустрілися у Ню Йорку на Твоєму літературному вечорі навслід із Вовою.
Я тремтіла від страшного хвилювання. Невже це Оксана Керч?
Біла, біленька пані, але очі ті ж же самі, сині, сині, волошкові, в сіточці дрібнесеньких морщок. Очі — дві лямпочки волошкові.
Ти одягнулася у сіру чи чорну сукню, довгий рукав, білий малий комірчик - ледь-ледь вишитий, а закаблучок високий, наче шпильочка. Боже милий! Як же Ти витримаєш на них стояти?
Ти вистояла, і гарненько читала!
Ми обійнялися щиро, підтвердили дружбу.
А потім знову велика й широка відстань. Ти писала мені, малювала різні сумні і веселі картини з життя незабутньої Філадельфії
...Сьогодні Ти за бенкетовим столом (смію сказати — бенкети мені осоружні), але на Твому гостинному столі, крім знаменитих рогаликів (Твоя спеціяльність), будуть лежати Твої книжки: „Альбатроси", „Наречений" і „Такий довгий рік" (інших не пам'ятаю) і безліч Твоїх статтей, і критичних есеїв, і все гopiння Твоєї літературної, журналістичної і громадської праці.
Пригадай собі, люба Оксано, в час Твого свята, і мене. Я сидітиму біля Тебе (коли не близько, то може хоч біля дверей), сидітиму і глядітиму з вдячністю у сині блавати тієї скромної людини, яка колись тримала мене в обіймах, сильно тримала прикладом своєї безстрашної мужности і гідної подиву вітальности.
Спасибі Тобі, дорога!
“Свобода”, 13 листопада 1986
_______________
* З повісти Оксани Керч “Альбатроси”.
** Дарія Віра Рихтицька, з дому Мельникович (нар. 1928, Рожнятів) — поетка
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B8%D1%85%D1%82%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%94%D0%B0%D1%80%D1%96%D1%8F-%D0%92%D1%96%D1%80%D0%B0
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B8%D1%85%D1%82%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%94%D0%B0%D1%80%D1%96%D1%8F-%D0%92%D1%96%D1%80%D0%B0
***Ігор Качуровський (1918 — 2013) — письменник, літературознавець, радіожурналіст; літературний оглядач української редакції Радіо «Свобода» в 1970-х - 1980-х роках https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%87%D1%83%D1%80%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%86%D0%B3%D0%BE%D1%80_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
**** Іванна Савицька, уроджена Трешневська (нар. 1914, Опарівка, повіт Стрижів, Галичина) — дитяча письменниця https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D0%B0_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0
**** Іванна Савицька, уроджена Трешневська (нар. 1914, Опарівка, повіт Стрижів, Галичина) — дитяча письменниця https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D0%B0_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0
