Сорок — це сором, це погляд вужа...

Ігор Римарук

* * *
Сорок — це сором, це погляд вужа,
київський скрекіт...
В сорок зненацька вночі наїжджа
проза, мов рекет.
Тою, що найсолов’їніша знов,
як не збрехати?..
Речення бритоголові, немов
хлопці з «бригади».

В сорок буває пригода й така:
мізер морозу,
вечір, бруківка, обцас... і «швидка»
в галицьку прозу.
Там персонажів — на том і на рік,
теми ж — локальні...
Врізався Львову в каварняний бік
лікоть лікарні.

При сороківці поет-маніяк —
«prozit» при морсі...
Доля підморгує, ніби маяк,
прозі приморській:
доки ти в ґлоріях чуба купав,
струнами бринькав,—
десь мудрагель-одесит відкопав
золото інків.

Нумо в прозорий прозовий експрес,
сороканіжки!
Жменька ж вар'ятів, упавши з небес,
дибає пішки.
В писках зашиті, немов у пасках,
віші волання.
Сорокалітнє блукання в пісках —
аж до заклання. 

Львів малював Ігор Кухарський.