Блоґ Лесі Поруцької-Сакович: Віктор Цимбал, графік, маляр, художник книги

середа, 17 квітня 2019 р.

Віктор Цимбал, графік, маляр, художник книги

Віктор Цимбал,

доброволець Армії УНР, визначний маляр, графік і художник книги, меценат.

* 16 квітня 1901, село Ступичне, Черкащина — † 28 квітня 1968, Нью-Йорк

Навчався у київській гімназії імені Кирило-Мефодіїівського Братства, де латину в той час викладав Микола Зеров. Належав до Студентського куреня, учасники якого стали героями бою під Крутами. Ч

имало близьких його приятелів полягли там смертю хоробрих.

Учні Кирило-Мефодіївської гімназії в Києві 1918 рік. Віктор Цимбал угорі ліворуч. Посередині класний керівник Віктора Микола Зеров, професор латини.

Віктор теж міг загинути у тім бою. Гімназиста-шестикласника від вірної смерти тоді уберіг батько - застосувавши силу, він не відпустив з дому сина, котрому ще не було й 16 років. Коли большевицькі війська під командуванням Муравйова захопили Київ, городяни чинили спротив окупантам власними силами. У будинках, на подвір'ях була зброя. Двері і вікна нижніх поверхів були забарикадовані, до сходів підвішували шматки залізничних рейок. Ночами люди пильнували по черзі: побачивши вантажівку з «муравйовцямі», били в рейку на сполох.

«Я ніколи не забуду тих тривожних морозних ночей, — згадував Віктор Цимбал, — коли дзвеніла залізна рельса і ми, тримаючи міцно рушниці і затаївши віддих, були наготові кожної хвилі стріляти… Так. Це був єдиний вихід із ситуації, коли не було звідки чекати жодної допомоги… Дзвонити на тривогу, на сполох, кричати на увесь світ, але тим часом тримати міцно в руках зброю і відбиватись. Боронити власне життя і життя наших близьких… Другого виходу немає! Так завжди було, є і буде».

Переживши своїх ровесників, Віктор Цимбал став одним із небагатьох випускників першого випуску української гімназії в Українській Державі у 1919 році.
Далі була спроба студіювати мистецтво в Київській художній школі, але такі наміри перервали військові дії, які й надалі тривали в молодій державі.
Відчуваючи провину перед однолітками, які гімназію так і не закінчили, і щиро вболіваючи за свою державу, юнак зголошується до Армії Української Народної Республіки, проходить вишкіл у школі для старшин і бере активну участь у боях на території України аж до листопада 1920 року.
Як вояк Армії УНР після падіння держави покидає батьківщину. Опиняється у таборах для інтернованих вояків на території Польщі, спочатку в Вадовицях, а згодом у Каліші. Важко переживаючи табірні умови, всі сили віддає мистецтву, здобуваючи перші ази від інших інтернованих українських митців.
Очевидці стверджують, що Віктор Цимбал у таборах не розлучався з малярством – огризком олівця на клаптиках паперу змальовував голови дітей, українських вояків, квіти, коні…

Польський табір полонених 1921 рік. Цимбал другий ліворуч спереду.

Перебування в таборах, відтак, стало не лише випробуванням на життєву стійкість, але й доброю школою: там Віктор познайомився з багатьма людьми, які мали вплив на його подальшу творчу долю.
У 1923 році молодий художник нелеґально переходить польський кордон і на території Чехословаччини знаходить сприятливіші умови для життя й праці. Його вабить Прага, де, за прикладом Петра Холодного, записується на студії до Української студії пластичного мистецтва у клас уславленого професора Мако. Поряд із навчанням активно цікавиться хореографічним і театральним мистецтвом.
Після закінчення студій Віктор Цимбал одержав одномісячну стипендію на поїздку до Італії.
Повернувшись з Апенін, працює графіком у столиці Чехії, шліфуючи та вдосконалюючи свою майстерність.
Перше визнання прийшло до молодого художника після того, як він зголосився до конкурсу на краще графічне зображення чеського патріота, історика Поляцького, оголошеному урядом Чехословаччини. Віктор Цимбал тріумфально виграє цей конкурс, незважаючи на те, що на оцінку журі надійшло 100 конкурсних праць відомих авторитетів у царині графічного зображення.
Перемога на конкурсі стала безпрецендентним явищем для мистецького життя тогочасної Чехословаччини, адже юний і маловідомий у світі мистецтва молодий художник заввиграшки переміг метрів чеської графіки.
Цей успіх і належна винагорода за перемогу в конкурсі допомогли Цимбалу в 1928 році виїхати до Арґентини, де також була численна українська громада...

В Арґентині Віктов Цимбал поринув у роботу – ілюстрував книги, створював графічні зображення. Дуже скоро слава про талановитого українця розлетілася на лише Південною Америкою, а й докотилася до США та Европи. Провідні рекламні аґенції шикувалися в чергу, щоб зробити українцеві замовлення. Це зі свого боку принесло митцеві матеріяльну свободу, завдяки чому він міг займатися улюбленою справою.

Пам'яті Гетьманича. Марка

Із численних подорожей Цимбал привозив мальовничі пейзажі. Першорядні ґалереї Південної Америки вважали за честь експонувати його роботи.

Цимбал ні на мить не забував Батьківщини, пильно стежив за подіями, які розгорталися на теренах України. Це все знаходило відображення в його творчості – від славної минувшини до трагедій сьогодення, спричинених комуністами. Свій біль за зморених голодом співвітчизників 1932-1933 року, художник вилив у картину “Рік 1933”. Водночас він створював карикатури на комуністів, за вказівкою яких і стався Геноцид українського народу.

Проте не лише малярним мистецтвом жив художник, він чимало уваги приділяв культурному життю української громади. За його сприянням влаштовувалися театральні вистави, урочистості, що значно пожвавило та згуртувало людей. Він ініціював виникнення школи для дітей українських еміґрантів, дописував до вітчизняних часописів. Художник оформив в Арґентині низку українських газет і журналів: “Плуг і Меч”, “Українське Слово”, “Перелом”, “Наш клич”, календарів “Просвіти” та ще “Історію” Миколи Аркаса, плідно співпрацював з видавництвом “Світ дитини”. Після Другої Світової Війни він зорганізував Комітет допомоги скитальцям, підтримував художників у вигнанні, став організатором першого Конґресу українців Арґентини.

1960 року художник переїхав до Нью-Йорка. Працював ілюстратором і в комерційній рекламі для фірм Арґентини й США. Постійно співпрацював з українським видавництвом «Світ дитини» у Львові.
Віктор Цимбал помер 28 квітня 1968 року у Нью-Йорку.