Блаженніший Любомир Гузар залишив нас — і залишив у сум'ятті. На полі кульбаб — то сонячно-жовтих, то у вигляді білих парашутиків — він здавався високим соняшником, який завжди був повернений обличчям до любимого світила й за яким можна було звіряти свій шлях. Дивлячись на нього, ми починали здогадуватися, що все може бути інакше, — можна інакше жити, думати, розставляти акценти і, неодмінно, діяти. Що ми самі могли б стати інакшими. Можливо, так воно й буде — якщо тільки ми дуже постараємося, "виростемо у свободі". (с)
Відколи Блаженніший залишив нас, сум'яття наростає лавиноподібно...
