Проголошення Акту відновлення державности. Львів, 30 червня 1941 року

Львів'яни в очікуванні проголошення Акту відновлення державности. 30 червня 1941 року. Знимка з архіву ЦДВР

Зі спогадів Зенона Тарнавського.
З осени 1939 він працював диктором на Львівській радіостанції, яка з липня 1941 мала назву "Радіостанція ім. полк. Євгена Коновальця".

...Вибухла війна з Німеччиною. Скінчився один період історії, почався инший. ...Почався 30 червня 1941 року. Було соняшно й радісно. Ми вийшли з підвалів. Львів віджив. По вулицях ходили німецькі вояки з пробоєвих відділів гірських стрільців. Багато говорилося, що до Львова першими ввійшли українські відділи, але мало хто їх бачив. А втім увага Львова й так скерована була на вулицю Лонцького, Бриґідки і Замарстинів. Там большевики перед відступом помордували тисячі в'язнів. Тюрми відкриті. Переповнені живими, що шукають своїх близьких. Порозкидувані картотеки, суміш одягів, устаткування і залишків харчів, поломані вікна й двері і страшний сморід палених людських тіл.

Я негайно погнався до Радіокомітету, де застав кількох сторожів і техніків Яценкова і Гандуровського. Радіостанція була нечинна. Большевики, залишаючи Львів, ще заскочили до будинку Радіокомітету і хотіли ґранатою здемолювати приміщення, але технік Гандуровський, що мав тоді дижур, запустив залізні рулети, і ґраната вибухла на сходах, не спричинивши більшої шкоди. Зате на радіостанції ґраната кинена через вікно розбила велику катодову лямпу. Справа виглядала погано, але ми знайшли вихід. Мені вдалося віднайти інж. Владику, який негайно взявся до роботи в ампліфікаторні. Прийшов теж його брат Станислав, теж інженер-радист. Інж. Корецький, головний інженер радіостанції, замінив лямпу і пустив на хід ґенератор. Але електричного струму було так мало, що вистачало тільки для обслуги мікрофонів. Студії мусіли обходитися без світла. В усякому разі радіостанція діяла і можна було починати радіомовлення. Я пішов до студії і прочитав перший воєнний комунікат, на швидку руку перекладений з німецького, і запустив концерт з платівок, які були в дикторській студії. До Радіокомітету зайшли два німецькі вояки з пропаґандивної сотні, що їхала далі на фронт. ...Вони прочитали свої “беріхти”, “зондермельдунґи” і просили нас перекласти все на українську мову та прочитати в радіо. Станція була цілковито в нашому розпорядженні.

За годину ми прочитали перший комунікат і передали нове надзвичайне повідомленні про нові успіхи німців на Сході. Після другої передачі станція мала передишку. Я за той час вийшов оглянути місто. ...Біля міської управи я знайшов ред. Івана Вітушинського, якому розказав про стан радіостанції і можливості її використання. Вітушинський завів мене до “Дністра” при вул. Руській, де містилася головна квартира ОУН і де мав свою канцелярію Ярослав Стецько.

Вітушинський представив мене Стецькові і переповів мою реляцію про радіостанцію. Стецько доручив написати наказ, яким призначив мене тимчасовим керівником радіостанції. З тим я повернувся до Радіокомітету, де застав Р. Пашківського з якимось молодим чоловіком, потім я дізнався, що це був Ярослав Старух. Я показав Пашківському Стецькове письмо. Він прочитав і передав Старухові, а Старух прочитав і, не сказавши мені ні слова, сховав письмо до кишені, а до Пашківського сказав: “Буде так, як я сказав.” І я залишися диктором. До студії прийшов молодий чоловік, що назвав себе Юліяном Савицьким, і заявив, що буде теж диктором. Заповідав передачі дуже патетичним шкільно-драматичним голосом. Ми чергувалися при мікрофоні. Старух подав нам до відома, що наша станція отримала нову назву: “Перша Українська Радіостанція ім. Євгена Коновальця”. І так ми її тепер і оголошували. Ми теж дістали наказ тримати безперебійну службу в студіях для передачі звідомлення з Народних Зборів, які відбувалися в залях “Просвіти”. Довго не було ніякого звіту і ми за той час передавали музику з платівок. Пізно ввечері — в студіях було вже темно — прийшов Старух. Він мав приготований звіт, але не міг його читати, бо було темно. Ми всі були схвильовані. Врешті хтось знайшов свічку. Треба починати. Передача дуже важлива: Акт Відновлення Української Державности і звіт з Народніх Зборів. Хотіли зачати з національного гімну. Це було самозрозуміле, але в бібліотеці гімну не було. І, мабуть, у цілій Галичині не було гімну на платівках. Справу врятував вояк з німецького пропаґандивного відділу. Він мав гімн награний на м’якій восковій платівці, а наспіваний ймовірно хором Божика у Кракові. Цей вояк передав нам гімн, а потім по-німецькому заповів, що перед мікрофоном виступить… заступник Бандери Ярослав Старух. Старух, схвильований і так, ще більше схвилювався тією несподіваною «посадою» і почав читати Деклярацію. Читав її поганенько, бо світло ледве блимало, а він ще до того мав невиразну дикцію, – не вимовляв “р”. Після цього я читав звіт з Народніх Зборів, на яких проголошено Тимчасовий Уряд з Ярославом Стецьком на чолі. За годину я знову прочитав Деклярацію і повторив звідомлення. Савицький, що прийшов у міжчасі до студії, читав Деклярацію втретє. Другого дня ми під час ранкової передачі подали обширне звідомлення з Народніх Зборів, ще раз прочитали Деклярацію і попросили до мікрофону о. Івана Гриньоха, що прочитав архипастирський лист Митрополита А. Шептицького і благословення для українського народу й його уряду. Після того ми зачитали послання Митрополита Полікарпа.

Пастирський лист Митрополита Шептицького, написаний 1-го липня 1941 року, на другий день після того, як Україна проголосила свою незалежність. Знимка від п. Івана Матковського

Знимка зі "ЗБруча"