Сергій Литвиненко,
скульптор, громадський діяч, вояк
скульптор, громадський діяч, вояк
* 5 жовтня 1899, Пирятин — † 20 червня 1964, Нью-Йорк
“Свобода”, 24 червня 1964
Несподіваний відхід у вічність голови Об'єднання Мистців Українців в Америці й голови Літературно-Мистецького Клюбу в Ню Йорку, видатного українського мистця-скульптора й видатного громадянина Сергія Литвиненка став тим більшим ударом для американсько-української громади, що ще кілька днів тому він був повний життя й енерґії. Ще два тижні тому він, у веселому тоні, промовляв на закінченні сезону в Літературно-Мистецькому Клюбі і укладав із деким з приявних пляни щодо осіннього сезону в Клюбі і нових мистецьких виставок. У четвер минулого тижня пішов до лікаря порадитись щодо болів в околиці серця. Не послухавши поради лікаря — вернувся ще додому, але вже не йшов тим своїм прикметним жвавим кроком, завжди випростований, як колишній бойовий вояк, а ледве — з допомогою лікаря — переборов невеличких два бльоки на долині міста Ню Йорку. Вночі треба було перевезти його до лікарні, з якої вже не вийшов.
Сергій Литвиненко був індивідуальністю, якої не легко заступити. Він єднав фанатичне укохання свого мистецтва і безперервну мистецьку творчість у своїй робітні — з рідким організаційним хистом та рідким зрозумінням для ширших громадських справ. Завдяки цьому він поклав величезні заслуги для українського культурного життя поза межами України, коли треба було саме організувати й творити нові цінності — від початку, з пустки, з нічого. Об'єднання Українців Мистців в Америці й Український Літературно-Мистецький Клюб в Ню Йорку — це його діти. Ці обидві станиці стали одними із найактивніших, найбільш продуктивних і навпозитивніших станиць американсько-українського життя.
Водночас Сергій Литвиненко мав ще дві рідкі в наших сумних умовинах риси вдачі, проживши майже 20 років а Західній Україні і одружившись із високоосвіченою галичанкою — він був соборником у повному цього слова значенні, себто не відрізняв галичан і наддніпрянців ні в теорії, ні в практиці, ставившись однаково до одних і до других, оцінюючи їх за їх індивідуальними вартостями. Водночас він був людиною великої особистої культури, людиною товариською, яка визнавала принцип, що творча праця і співпраця неможливі, коли вони не в'яжуть творців також товариськими зв'язками.
Несподіваний відхід у вічність голови Об'єднання Мистців Українців в Америці й голови Літературно-Мистецького Клюбу в Ню Йорку, видатного українського мистця-скульптора й видатного громадянина Сергія Литвиненка став тим більшим ударом для американсько-української громади, що ще кілька днів тому він був повний життя й енерґії. Ще два тижні тому він, у веселому тоні, промовляв на закінченні сезону в Літературно-Мистецькому Клюбі і укладав із деким з приявних пляни щодо осіннього сезону в Клюбі і нових мистецьких виставок. У четвер минулого тижня пішов до лікаря порадитись щодо болів в околиці серця. Не послухавши поради лікаря — вернувся ще додому, але вже не йшов тим своїм прикметним жвавим кроком, завжди випростований, як колишній бойовий вояк, а ледве — з допомогою лікаря — переборов невеличких два бльоки на долині міста Ню Йорку. Вночі треба було перевезти його до лікарні, з якої вже не вийшов.
Сергій Литвиненко був індивідуальністю, якої не легко заступити. Він єднав фанатичне укохання свого мистецтва і безперервну мистецьку творчість у своїй робітні — з рідким організаційним хистом та рідким зрозумінням для ширших громадських справ. Завдяки цьому він поклав величезні заслуги для українського культурного життя поза межами України, коли треба було саме організувати й творити нові цінності — від початку, з пустки, з нічого. Об'єднання Українців Мистців в Америці й Український Літературно-Мистецький Клюб в Ню Йорку — це його діти. Ці обидві станиці стали одними із найактивніших, найбільш продуктивних і навпозитивніших станиць американсько-українського життя.
Водночас Сергій Литвиненко мав ще дві рідкі в наших сумних умовинах риси вдачі, проживши майже 20 років а Західній Україні і одружившись із високоосвіченою галичанкою — він був соборником у повному цього слова значенні, себто не відрізняв галичан і наддніпрянців ні в теорії, ні в практиці, ставившись однаково до одних і до других, оцінюючи їх за їх індивідуальними вартостями. Водночас він був людиною великої особистої культури, людиною товариською, яка визнавала принцип, що творча праця і співпраця неможливі, коли вони не в'яжуть творців також товариськими зв'язками.
Як мистець-скульптор С. Литвиненко не пішов за такими модними тепер в Америці крайнє модерністичними напрямками, проте з великою толерантністю і зрозумінням ставився до модерних творів своїх колеґ. Залишаючи суто мистецьку оцінку його творчости на пізніше, згадаємо особливо дві ділянки його мистецтва: його портрети та пам'ятники. В портретах він зафіксував риси справді чималої кількости його сучасників, особливо з літературно-мистецьких кіл, а його пам'ятники, які добули йому широку популярність, відіграють немалу національно-виховну ролю. І одною і другою ділянкою своєї творчости він посів тривале місце в історії українського мистецтва, як один із чільних наших скульпторів.
Сергій Литвиненко був людиною твердих національно-політичних принципів. Тому не дивниця, що коли йому справляли скромний ювілей, приготовивши його в тайні перед ювілятом, знаючи, що він був би рішуче від цього відмовився, — він був найбільш зворушений тоді, коли представники нюйоркського Відділу Об'єднання б. вояків українців в Америці передали йому Воєнний Хрест, як колишньому старшині Армії УHP. Очевидно, що в його картотеці у відповідних установах в Москві і Києві зазначено цю його непримиренну поставу до совєтського режиму і його вороже до будь-яких відхилів від неґативного відношення до тієї влади. Тому від часу змаршу совєтських військ до Львова в жадній советській публікації не згадувано прізвища автора величного пам'ятника на могилі Івана Франка на Личаківському цвинтарі у Львові, дармащо цей пам'ятник раз-у-раз репродукується в УССР. Сергій Литвиненко з цього приводу обурювався, але уважав також, що це честь для нього, коли зараховано його до тих українських “буржуазних націоналістів", імена яких небезпечно згадувати.
Сергій Литвиненко був одннм із тих піонерів культурної праці в Америці, які надали напрямок певним ділянкам нашого тутешнього життя. Таким, як ним були Олександср Кошиць, Лука Мишуга, Роман Савицький — кожний в своїй ділянці культурної праці, хорового мистецтва, преси чи музики. Тому наступники Сергія Литвиненка матимуть вже чітко визначений шлях праці українських мистців й такого культурно-товариського осередку, як Літературно-Мистецький Клюб в Ню Йорку. Отож треба висловити тверду надію, що із смертю Сергія Литвиненка не замруть ті установи. Але ті станиці і нові їх керівники будуть довго-довго відчувати, що забракло справжньої душі, що не стало того, хто впоював духа в кожне діло, що його організував і що ним керував, — Сергія Литвиненка. Часто повторюване твердження, що “нема незаступної людини” стосується тільки формальної сторінки: звичайно, на місце того, що не стало, в обов'язки вступає його заступник чи обірається нового наступника. Але коли відходить людина понад пересічної міри, коли відходить індивідуальність, то її страшенно трудно заступити, бо індивідуальності є рідкістю у людському муравлищі.
Тому не тільки нюйоркські українці, але й вся велика американсько-українська громада зазнала великої, невіджалуваної втрати, і тому вся вона в глибокому смутку проводитиме його на спочинок.
Іван Кедрин
Сергій Литвиненко був одннм із тих піонерів культурної праці в Америці, які надали напрямок певним ділянкам нашого тутешнього життя. Таким, як ним були Олександср Кошиць, Лука Мишуга, Роман Савицький — кожний в своїй ділянці культурної праці, хорового мистецтва, преси чи музики. Тому наступники Сергія Литвиненка матимуть вже чітко визначений шлях праці українських мистців й такого культурно-товариського осередку, як Літературно-Мистецький Клюб в Ню Йорку. Отож треба висловити тверду надію, що із смертю Сергія Литвиненка не замруть ті установи. Але ті станиці і нові їх керівники будуть довго-довго відчувати, що забракло справжньої душі, що не стало того, хто впоював духа в кожне діло, що його організував і що ним керував, — Сергія Литвиненка. Часто повторюване твердження, що “нема незаступної людини” стосується тільки формальної сторінки: звичайно, на місце того, що не стало, в обов'язки вступає його заступник чи обірається нового наступника. Але коли відходить людина понад пересічної міри, коли відходить індивідуальність, то її страшенно трудно заступити, бо індивідуальності є рідкістю у людському муравлищі.
Тому не тільки нюйоркські українці, але й вся велика американсько-українська громада зазнала великої, невіджалуваної втрати, і тому вся вона в глибокому смутку проводитиме його на спочинок.
Іван Кедрин
Меморіял стрільцям УГА на центральному кладовищі в Яворові.
“Свобода”, 20 червня 1969
Цього року видатному скульпторові, прекрасній людині - товаришеві, сл. п. Сергієві Литвиненкові сповнилося б 70 років. Міцний полтавець, загартований хорунжий Армії УНP, випускник Краківської Академії Мистецтв у 1928 р. з 8-ми відзначеннями, парижанин і львов'янин, а по війні мешканець Ню Йорку, — він, оточений пошаною громади і піклуванням дружини, міг би й нині бути серед нас.
Але Сергій Литвиненко жив для інших; як засновник і довголітній голова Літературно-Мистецького Клюбу, він не лише турбувався про чергових учасників вечорів, а й про те, чи столи розставлені і чи цілі крісла. У тому ж будинку на 2-ій авеню, в робітні внизу, вікна не раз не гасли до пiзньої ночі: звідтам долітали уривки фраз різними мовами світу, але Сергій Литвиненко їх не чув, бо в такі години розмовляв своєю власною, мовчазною мовою мистецтва.
Він любив тих, кого відтворював у гіпсі, глині, бронзі, і любив те, що створив. Великий життєлюб — український Коля Бреньйон, закоханий у світ, не очікуючи відплати і не звертаючи уваги на сичання дорослих недоростків, Мистець і Вояк, він знав, що за три тисячі миль від Ню Йорку невтомний його Каменяр лупає скалу недолі чарівної України, і не журився тим, що окупант, репродукуючи цей пам'ятник І. Франкові у Львові, замовчував, прізвище його творця. У звільненій Україні без сумніву відтворять багато пам’ятників Поляглим, виконаних Сергієм Литвиненком з любов'ю і пієтизмом мистця-патріота.
Не тільки українські мистці і критики, як С. Гординський. В. Січинський, М. Ocтроверха, М. Черешньовський, B. Ласовський та чимало інших дали високі оцінки творчої праці скульптора. „Ню Йорк Міррор" з 1961 р. писав: „Фігурна скульптура C. Литвиненка представляє майстерний показ імпресіоністичної сили і буйного життя", а в нюйоркському виданні „Пікчерс енд Ексгібіт" підкреслювався „переконливо випрацюваний рух" його скульптур. За одну „Гетьманівну" С. Литвиненко удостоївся б пам'ятника у Києві.
Цього року видатному скульпторові, прекрасній людині - товаришеві, сл. п. Сергієві Литвиненкові сповнилося б 70 років. Міцний полтавець, загартований хорунжий Армії УНP, випускник Краківської Академії Мистецтв у 1928 р. з 8-ми відзначеннями, парижанин і львов'янин, а по війні мешканець Ню Йорку, — він, оточений пошаною громади і піклуванням дружини, міг би й нині бути серед нас.
Але Сергій Литвиненко жив для інших; як засновник і довголітній голова Літературно-Мистецького Клюбу, він не лише турбувався про чергових учасників вечорів, а й про те, чи столи розставлені і чи цілі крісла. У тому ж будинку на 2-ій авеню, в робітні внизу, вікна не раз не гасли до пiзньої ночі: звідтам долітали уривки фраз різними мовами світу, але Сергій Литвиненко їх не чув, бо в такі години розмовляв своєю власною, мовчазною мовою мистецтва.
Він любив тих, кого відтворював у гіпсі, глині, бронзі, і любив те, що створив. Великий життєлюб — український Коля Бреньйон, закоханий у світ, не очікуючи відплати і не звертаючи уваги на сичання дорослих недоростків, Мистець і Вояк, він знав, що за три тисячі миль від Ню Йорку невтомний його Каменяр лупає скалу недолі чарівної України, і не журився тим, що окупант, репродукуючи цей пам'ятник І. Франкові у Львові, замовчував, прізвище його творця. У звільненій Україні без сумніву відтворять багато пам’ятників Поляглим, виконаних Сергієм Литвиненком з любов'ю і пієтизмом мистця-патріота.
Не тільки українські мистці і критики, як С. Гординський. В. Січинський, М. Ocтроверха, М. Черешньовський, B. Ласовський та чимало інших дали високі оцінки творчої праці скульптора. „Ню Йорк Міррор" з 1961 р. писав: „Фігурна скульптура C. Литвиненка представляє майстерний показ імпресіоністичної сили і буйного життя", а в нюйоркському виданні „Пікчерс енд Ексгібіт" підкреслювався „переконливо випрацюваний рух" його скульптур. За одну „Гетьманівну" С. Литвиненко удостоївся б пам'ятника у Києві.
Гетьман Павло і гетьманівна Єлизавета "Лілі" Скоропадські
Мало хто з українських скульпторів поза С. Литвиненком оспівав так українку, як людину і як жінку. Ще менше авторів звертала увагу на робітників, лірників, поетів, рибалок, селян, вояків, дроворубів — на всіх тих, що творять український народ, як цей визначний скульптор. Із силою Стефаника він представляв cтeпoву Україну в камені, у триособовій композиції „Земля". Незабутнє враження справляє його розмірно невелика теракота „Не віддам", де у величній красі зображено українку-матір.
Людина типу Сергія Литвиненка не може відійти назавжди.
Думаємо, ще зустрінемося із Скульптором вже незабаром: у грудні на Виставці ОМУА в залі Літературно-Мистецького Клюбу. Між людьми і, можливо, у Пані-Вдови, є чимало скульптурних праць Сергія Литвиненка. Добре було на цій черговій щорічній виставці влаштувати, як один з відділів, під портретом скульптора роботи Володимира Ласовського, виставку Сергія Литвиненка з нагоди 5-річчя його відходу.
Леонід Полтава
Людина типу Сергія Литвиненка не може відійти назавжди.
Думаємо, ще зустрінемося із Скульптором вже незабаром: у грудні на Виставці ОМУА в залі Літературно-Мистецького Клюбу. Між людьми і, можливо, у Пані-Вдови, є чимало скульптурних праць Сергія Литвиненка. Добре було на цій черговій щорічній виставці влаштувати, як один з відділів, під портретом скульптора роботи Володимира Ласовського, виставку Сергія Литвиненка з нагоди 5-річчя його відходу.
Леонід Полтава
Сергій Литвиненко, 1935 рік. Пам'ятник Митрополитові Шептицькому, який був встановлений на святкуванні 30-ліття Національного музею і 70-ліття від дня народження Митрополита. Знищений совєтською владою 1947 року (архівне фото).
Джерело: Радіо “Свобода”
Джерело: Радіо “Свобода”
Пам'ятник Іванові Мазепі у Керґонксоні, штат Нью-Йорк, встановлений українською діяспорою на початку 1990-х. Автор проекту пам'ятника Сергій Литвиненко.
Сергій Литвиненко. Пам'ятник українцям, полеглим в Українсько-польській війні у Раві-Руській
Сергій Литвиненко. Надгробний пам’ятник Іванові Франкові
"У Львові, у збірці Національного музею, зберігається три скульптурні портрети авторства Сергія Литвиненка – «Шевченко в молодості», «Портрет П. Холодного» та голова дівчини, яка дивом уціліла і збереглася в дзвіниці Вірменської церкви. Також у Львові, завдяки старанням Є. Наконечного, вдалося знайти скульптурний портрет Івана Франка, який свого часу зробив митець. З розбитої гіпсової скульптури авторства Сергія Литвиненка, яка пролежала кілька десятиліть на горищі одного з львівських будинків і яку вдалося склеїти, відлили бронзове погруддя..."
З файного нарису Назара Скалюка "Скульптор, який возвеличив Каменяра" https://h.ua/story/272870/
“Більшої любови нема, як хто життя своє віддасть за друзів своїх.”
Напис на пам'ятнику поляглим 1914-1920 у Раві-Руській
“Свобода”, 23 червня 1964
Ню Йорк. — Визначний скульптор і громадський діяч, учасник Визвольних Змагань, Сергій Литвиненко, помер удару серця в нюйоркському шпиталі у суботу 20 червня 1964 року, о 4-ій год. по полудні, на 65-ому році життя.
Напис на пам'ятнику поляглим 1914-1920 у Раві-Руській
“Свобода”, 23 червня 1964
Ню Йорк. — Визначний скульптор і громадський діяч, учасник Визвольних Змагань, Сергій Литвиненко, помер удару серця в нюйоркському шпиталі у суботу 20 червня 1964 року, о 4-ій год. по полудні, на 65-ому році життя.
Сергій Литвиненко народився 5-го жовтня 1899 року на Полтавщині. Середню освіту закінчив у 1917 р. Від січня 1919 р. до листопада 1920 р. був у Армії Української Народньої Республіки, в ранзі хорунжого. Відступивши на Захід, перебував два роки в таборі інтернованих українських вояків у Ланцуті й Вадовіцах. З останнього табору вирвався завдяки мистецьким здібностям — виїхав із Театром Окремої Кінної Дивізії, що гастролював у Західній Галичині.
Прибувши в кінці 1923 р. до Кракова, успішно склав студії у Краківській Академії Мистецтв. Там вчився від 1924 до 1929 p.p., беручи активну участь у житті Громади Українськнх Студентів-Еміґрантів при Академії, був головою Громади у 1926-29 p.p. Вчився в Академії у проф. Ляшки, який сам раніше вчився у Боз-Ар у Парижі.
Сергій Литвиненко закінчив Академію Мистецтв у Кракові з 8 відзначеннями і, на доручення проф. Ляшки, виїхав до Парижу, де влітку 1930 р. з успіхом виставляв свої скульптури у славетному сальоні Тюільрі. Після вивчення всіх музеїв і скульптурних скарбів французької столиці, С. Литвиненко повернувся восени 1930 р. у Галичину і жив у Львові аж до 1944 року. Там він щороку брав участь у митецьких виставках. Крім скульптури, займався українською керамікою, вів відділ скульптури в Українській Вищій Образотворчій Студії. У львівському періоді творчости мистець виконав багато визначних скульптурних композицій і пам'ятників, зокрема на могили поляглих героїв України, пам'ятник митрополитові Андреєві Шептицькому, бронзовий пам'ятник-монумент Іванові Франкові та ін.
У липні 1944 року Сергій Литвиненко прибув до Німеччини. По війні залишився на еміґрації, перебуваючи спочатку в таборі Карльсфельд, потім у Берхтесґадені, де творив як скульптор, та навчав молодих українських адептів. Від 1950 року мистець із дружиною оселився в Ню Йорку. Тут неомінно впродовж понад 10 років був обираний головою Літературно-Мистецького Клюбу, співорганізатором і учасником багатьох мистецьких виставок. Мав багато індивідуальних виставок. У Ню Йорку Сергій Литвиненко створив багато скульптурних портретів, у тому числі відзначений Великою Американською Нагородою бронзовий портрет Гетьманівни. Створив пам'ятник Іванові Франкові, що поставлений на оселі УРСоюзу в Ґлей Спей та пам'ятник гетьманові Іванові Мазепі, поставлений на оселі УНСоюзу в Кергонксоні, Н.Й.
Тіло сл. п. Сергія Литвиненка лежить у похоронному заведенні Петра Яреми, де в понеділок і вівторок, 22 і 23 червня будуть відправлені Заупокійні Панахиди. Похорон відбудеться в середу, 24-го червня, перед полуднем на Українському Православному Цвинтарі в Бавнд Бруку, на якому - між іншим — є чимало нагробників, виконаних покійним Сергієм Литвиненком на могилах видатних українських діячів і громадян. Осиротив дружину, відому громадянку Надію з Дзеровичів Литвиненко.
Тіло сл. п. Сергія Литвиненка лежить у похоронному заведенні Петра Яреми, де в понеділок і вівторок, 22 і 23 червня будуть відправлені Заупокійні Панахиди. Похорон відбудеться в середу, 24-го червня, перед полуднем на Українському Православному Цвинтарі в Бавнд Бруку, на якому - між іншим — є чимало нагробників, виконаних покійним Сергієм Литвиненком на могилах видатних українських діячів і громадян. Осиротив дружину, відому громадянку Надію з Дзеровичів Литвиненко.
Зі смертю сл. п. Сергія Литвиненка українська культура втратила одного з найвидатніших своїх репрезентантів, а українська громада свого провідного і справді невтомного працівника. Його смерть — це чергова втрата, якої не можна заступити. Вічна Йому Пам'ять!
На першій знимці: Сергій Литвиненко, 1930-ті рр.
Джерело: Фотографії старого Львова
Джерело: Фотографії старого Львова
