Між іншим, уперше в Україні панує внутрішня гармонія.
Жодних ходульних і штучних конструкцій.
Вперше Україна дорівнює самій собі.
Вперше при владі - повні копії свого народу.
Тобто махрові рагульні довбойоби.
Більше ніхто не тягне за вуха у проґрес.
Вперше Україна стала тим, чим вона є, - дурнуватою напівватною Диканькою, що заплуталася в пахучому кумівському адюльтері. «Свати».
Хто автор цієї гармонії?..
Усі (теж - гармонія).
Довбойоби-журналісти, які уявили, що «стандарти» - вище громадянства, і які радісно квохчучи розвалювали те, що складено.
Довбойоби-«інтелектуали», які заплуталися в посторонках «лібералізму» й «ринку» і при цьому, одночасно, захоплюються Китаєм.
Довбойоби-бізнесмени, яким «...економіка важливіша за війну».
І довбойоби всі разом, хто вирішив, що «політики є слугами народу» і «надають народові послуги».
Ви не тільки Зєлєнскоґо жерете, м*даки.
Себе.
Ви наплювали на могили тих, хто поліг, щоб не дати вас знову загнати у хлів.
Кожен день плюєте.
Їжте, їжте. Їжте.
Вам треба наїстися себе до блювоти, а потім деякий час пожити ще у блювотині.
Бо кількох століть було замало.
Вперше Україна дорівнює самій собі.
Вперше при владі - повні копії свого народу.
Тобто махрові рагульні довбойоби.
Більше ніхто не тягне за вуха у проґрес.
Вперше Україна стала тим, чим вона є, - дурнуватою напівватною Диканькою, що заплуталася в пахучому кумівському адюльтері. «Свати».
Хто автор цієї гармонії?..
Усі (теж - гармонія).
Довбойоби-журналісти, які уявили, що «стандарти» - вище громадянства, і які радісно квохчучи розвалювали те, що складено.
Довбойоби-«інтелектуали», які заплуталися в посторонках «лібералізму» й «ринку» і при цьому, одночасно, захоплюються Китаєм.
Довбойоби-бізнесмени, яким «...економіка важливіша за війну».
І довбойоби всі разом, хто вирішив, що «політики є слугами народу» і «надають народові послуги».
Ви не тільки Зєлєнскоґо жерете, м*даки.
Себе.
Ви наплювали на могили тих, хто поліг, щоб не дати вас знову загнати у хлів.
Кожен день плюєте.
Їжте, їжте. Їжте.
Вам треба наїстися себе до блювоти, а потім деякий час пожити ще у блювотині.
Бо кількох століть було замало.
Олексій Арестович
