Усьому свій час
Адже казали йому, не метушися до виборів, сиди тихенько і дми у дві дірки, не піднімай хвилю. Правильно, до речі, казали. Пропонували поїхати перевірити надої в доярок, із загадковим виглядом пом'яти колоски пшениці, врешті-решт - на тракторі побібікати, але не роззявляти рукавицю, щоб лоха не перелякати. До речі, Яник виявився більш дисциплінованим клієнтом. Сказали йому - сховай свою марý й не пускай її до мікрофона - сховав. У підсумку, за нею залишилися тільки наколоті апельсини. А в неї ж був час розповісти про ґлобальну політику і про те, як космічні кораблі борознять вугільні штреки.
Мабуть зіграла роль його попередня робота, яка в'їлася просто в шкуру. Без мікрофона - нема життя, а без публіки - сатисфакції. Тим більше, що образ Голобородька ніколи й не відпускав. Коротше — атмосфера розжарюється. Журналісти вже почули на свою адресу, що він на такій посаді, що може говорити, як йому заманеться, а їхній номер - десятий, можуть підібрати шмарклі й валити, якщо їм щось не подобається.
На нарадах вже теж стало весело, як у вже забуті часи Януковича. Цар тепер усім «тикає» й виганяє з наради. Поки що він не може зрозуміти, чому не можна звільнити нахабу з виборної посади, але це через недосвідченість. Він просто ще не зрозумів, що й тут можна застосувати «суспільний запит». Просто дивишся на мера суворо й хрипким голосом кажеш йому:
- Іди сам або, я тебе викину. В тебе підтримка - 4%, а у мене 72%, ти зрозумів, у кого довший?
До слова, Конституційний суд уже застосовував цей арґумент і створив прецедент для інших випадків. Наразі це звучить, як «є суспільний запит», але в класиків це звучало милозвучніше - «єсть мнєніє» - і все, більше нічого не треба.
Загалом, ранній Зьо якось одразу почав нагадувати пізнього Януковича. Але той перед Банковою встиг покерувати наскрізь бандитською Донецькою областю, і хоч із мастями в нього не дуже склалося, але авторитет він собі напрацював, а тому - міг собі дозволяти подібне поводження з чиновниками, а завдяки своїм ґабаритам, цілком міг і під ніс піднести, якшо шо.
Тут ані з мастями, ні з ґабаритами, ні з досвідом не склалося, зате склалося з апломбом. І це в той період, коли московські товаріщі настійно просили всіх тримати його у вузді, бодай до виборів. Потім вже - як буде, їм треба швидко підписати капітуляцію, а на решту - плювати, але до виборів все повинно виглядати пристойно.
Коротше, та сама команда, яка показувала підвищену, місцями гарячкову радість від нового і простого керівника, перша відчує, як далеко ця простота може заходити. Дуже скоро будь-яка нарада починатиметься з рояля і роялем закінчуватиметься.
Що характерно, там нічого іншого й бути не може, бо іншому й нема звідки взятися, а з огляду на вік мальчьонкі, вже й не візьметься — пізно, панове.
Поки там дехто ще витирає сльози розчулення й жує шмарклі зеленого кольору, ближній гурток вже починає розуміти, що́ вони собі наколядували. Але це - тільки початок. Ще не прозвучала навіть увертюра. Далі буде веселіше. Причому - саме цій «команді» буде весело в першу чергу, й саме з їхнього боку. Це вже потім буде весело і з другого боку. Але всьому - свій час. А він йде дуже швидко.
Джерело https://defence-line.org/2019/07/vsemu-svoe-vremya/
Переклад мій.
Переклад мій.
