В 1050-ліття смерти св. княгині Ольги

1050 років тому померла св. княгиня Ольга — княгиня київська (945—962), дружина київського князя Ігоря Рюриковича, мати київського князя Святослава.
* близько 910 — † 11 липня 969

“Хрещення княгині Ольги”. Картина маріюпольського художника Сергія Кирилова.

Петро Ісаїв*
ЗВІДКИ ПОХОДИТЬ СВ. КНЯГИНЯ ОЛЬГА?
В 1000-ліття її смерти

“Свобода”, 10, 11 і 12 червня 1969

У “Свободі" з 1 травня ц. р. вміщено статтю Леоніда Полтави „Велика нагода”, в якій автор відмітив, що “за найновішими дослідами і цілком переконливими джерелами, вона (княгиня Ольга) народилась у ...Болгарії . ...Місце народження нашої володарки — місто Плисков, старовинна столиця Болгарського царства, а Ольга була посвоячена з родиною найвидатнішого болгарського володаря Симеона Великого... Прийшов час українським історикам ґрунтовно перевірити власні й чужі тенденційні писання..." Разом з Ольгою прийшло й християнство в Україну з Болгарії на початку 900-иx років. Далі автор статті пропонує поєднати відзначування тисячоліття кн. Ольги з першим 10-річчям Тижня Поневолених Націй.

Вістки в історичних джерелах
У зв'язку з цим хочу подати тут важливіші вістки і про походження кн. Ольги, які є в історичних джерелах, і з'ясувати їх деякі інтерпретації. Почну від тих джерельних вісток, що їх подав проф. Микола Чубатий у своїй дуже цінній праці „Історія християнства на Русі-Україні" [1].

1. В “Повісті временних літ" написано під роком 903-им таке (проф. М. Чубатий подає цитати мовою літопису, а я тут і далі перекладаю їх на сучасну українську мову): „Ігор підростав і ходив за Олегом і слухав його, і приведено йому жінку від Пьскова, іменем Ольгу". Цю цитату подано за так зв. Лаврентіївським списком з ХІV сторіччя.

2. Яків Мних написав: “Ольга народилася у Плесківській стороні. Отця мала поганина, також і матір нехрищену від язика Варязького" [2].

3. Далі проф. М. Чубатий відмітив, що п. Парамонів вмістив у місячнику „Віра і Культура'', ч. І, Вінніпеґ 1960 p., вістку про віднайдення нового джерела про походження Ольги, а саме повідомлення одного закордонного посла у Царгороді, який був там якраз у часі побуту кн. Ольги в тому місті і який написав, що Ольга походить з роду Гостомиля (мабуть, має бути Гостомисла — П. І.) з-над Чудського озера, з племенн кривичів. Одначе, п. Парамонів не подав ні імени, ані національности того посла, а також не подав, де та вістка була надрукована або де зберігається даний рукопис, якщо та вістка ще не була надрукована. Тим то проф. Микола Чубатий слушно застерігається, що передає ту інформацію на відповідальність журналу (я сказав би на відповідальність автора вістки). Від себе додам, що ту саму вістку подав д-р С. Я. Парамонів у своїй книжці: „Звідки ми, чиї ми діти" [3], тільки там не відмічено назви роду кн. Ольги. Доки не перевірено цієї вістки і вірогідности відносного документу, не можна ще вважати її за джерельний доказ.

4. Розповідаючи про адміністраційно-податкові реформи кн. Ольги по смерті Ігоря, автор „Повісти" згадав під 947-им роком, що “i сани її стоять у Плескові до цього дня".

У зв'язку з наведеними вище джерельними вістками ввиринають дві трудності. Наводну з них звернув увагу проф. М. Чубатий, а саме, що в той час ще не було містa Пскова. Це вияснив він так: .”Автор „Повісти", пишучи це на початку ХІІ ст., коли Псков над озером Чудським уже існував як знатний город, мав на думці походження з околиці Пскова, отже зі словінської землі". Одначе, цього пояснення, на мою думку, не вистачає з двох причин. Поперше, як знаємо, в основу т. зв. Несторового літопису ввійшли давніші літописні зводи: Теопемпта з 1039 p., Никона Великого з років 1069-1073 і Початковий звід з 1112 р. Можна припускати, що вістку про Ольгу взяв Нестор чи згодом Сильвестер зі зводу Теопемпта з 1039 p., який був найближчий до часів Ольги, тим більше, що при тій вістці є дата, рік, який ледве чи могли знати в пізніші часи. Подруге, також і Яків Мних написав, що „Ольга народилася у Плесківській землі", а він писав у половині ХІ ст. Отже, автори тих вісток могли мати на думці іншу місцевість.

Тут вкажу й на другу трудність. У Лаврентіївському списку написано „від Пьскова", одначе в Іпатіївському списку вжито назви „від Пльскова", а як знаємо, буква “ь" (їр) переходила часом у повноголосне „є" [4]. Тим то це слово треба читати „від Плескова", як вжито ту назву і в деяких інших літописах. Наприклад, у Новгородському першому літописі сказано, що Ігор „привів собі жінку Плескова" [5]. (Див. ще про Плесків під точкою 11 і наприкінці цієї статті).

Нижче подаю інші згадки чи додаткові вістки про походження кн. Ольги.

5. і 6. В Архангелогородському літописі додано в тій вістці після „іменем Ольгу" - ” “десяти літ ([5], стор. 262), а в Патріяршому або Никонівському літописі написано подібно „літ 10" [6].

7. У деяких літописах названо кн. Ольгу Оленою, як, наприклад, у Радивилівському списку [7]. А візантійський цісар Костянтин Багрянородний, що розмовляв з Ольгою і описав її побут на візантійському дворі в своїм творі „De caeremoniis aulae Byzantinae" (вид. Бонн, 1879). називає Ольгу Гельґа. Визнавці варязького походження Ольги подавали це як один із доказів на ту теорію, уважаючи, що ім'я Гельґа є норманське, але, коли прийняти за правдиву вістку, що кн. Олег перезвав Ольгу за своїм іменем (див. далі), то цей доказ втрачає зовсім свою силу.

8. В. Н. Татіщев у своїй книзі „История российская" [8] видрукував так зв. Йоакимівський літопис, який Татіщев приписував новгородському архиєпископові ХІ сторіччя, одначе згодом в науці прийняли, що той літопис написано в XVII ст. і що в ньому подано побіч вісток, зачерпнутих з давніх джерел, також ряд леґенд і авторських здогадів, типових для літописців XVII сторіччя. В тому літописі написано: „Коли Ігор змужнів, оженив його Олег, видав за нього жінку з Ізборська, роду Гостомислового, яка називалася Прекраса, а Олег переназвав її і назвав в своє ім'я Ольга". (Згадана История Татіщева, стор. 35). Ізборськ - цe одне з найдавніших міст, згадане в літописі вже під 862 р. Тепер воно є селищем Печорського району, Псковської области.

9. Д. С. Лихачев відмітив, що пізніше постало багато леґенд про те, як оженився Ігор з Ольгою, і, що тексти тих легенд видруковано в книзі: Ф. Гиляров, Предания русской начальной летописи. Москва. 1878, стор. 153-158. До тих пізніших леґенд можна зачислити леґенду, немов то Ольга була дочкою перевізника, що перевозив людей човном через ріку чи озеро, і що Ігор познайомився з нею під час одного такого перевозу.

10. У XVII ст. появився життєпис св. Ольги, вміщений у т. зв. Степенній книзі (1.6), який приписують священикові Сильвестрові, що жив спершу в Новгороді над Ільменським озером, а згодом у Москві. В тому життєписі сказано, що св. Ольгу „привела Плесківська сторона, яка є з области землі Руського Царства, з села, званого Вибутським. близько границі жителів Німецької влади, від язика Варязького, з роду не княжого і не вельможного, а з простих людей". При тому автор не покликається на ніяке джерело, ані на усне передання.

11. Ще слід відмітити, що в ХІІІ ст. псковський пepeписувач “Повісти временних літ” пояснив, що Псков і Плескова не той самий город (“Полное собрание pycских летописей", т. IV , СПетербург, 1848, стор. 174), одначе історики, видно, не зважали на це пояснення, і московська, а за нею й українська історіографія прийняла, що кн. Ольга походила з Пскова.

Вістка про болгарське походження кн. Ольги

12. Аж 1888 року архимандрит Леонід видрукував джерело, в якому сказано, що Ольга була княгинею з Болгарії. Заки наведу відносну цитату, відмічу, що apґyменти за болгарське походження кн. Ольги добре зібрав і вказав відносну літературу болгарський архимандрит Нестор, кандидат богословії (це науковий ступінь. що відповідає колишньoмy ступневі маґістра в царській Росії), у своїй написаній болгарською мовою статті .,Имал ли е в жилите си бъъгарска кръв киевският княз Светослав Игоревич?" (Чи мав у своїх жилах болгарську кров київський князь Святослав lгopeвич), вміщеній в „Духовній Културі" (Софія, Болгарія, книжка 12, грудень 1964), що є місячним журналом релігії, філософії, науки і мистецтва. Треба пам'ятати, що його видають під комуністичним режимом.

Я скористав вище з деяких даних у тій статті, а зокрема, йдучи за вказівками літератури, відшукав статтю архимандрита Леоніда: „Откуда родом была св. великая княгиня русская Ольга?", що була вміщена в науковому журналі „Русская Старина", СПетербург. том 59, за липень, серпень і вересень 1888, стор. 215-224 (я користав з мікродруку того журналу, що його має бібліотека Пенсилванійського університету).

Отже, архимандрит Леонід знайшов між рукописами збірки графа А. С. Уварова частину літопису, що його в останній редакції написано в 2-й половині ХV ст., як видно з даних, у Володимирі над Клязьмою. В тому літописі є така вістка: „А Ігоря оженив (Олег) в Болгарах, видав за нього кяяжну, іменем Ольгу. І була дуже мудра". (Цитов. стаття, стор. 217 і текст літопису стор. 233).

Ту саму вістку подав згодом архим. Леонід у своїй праці „Систематическое описание славяно-российских рукописей собрания гpaфa А. С. Уварова, ч. IV, Mocква 1894, стор. 25.

Її вірогідність

А тепер кілька слів про вірогідність того літопису. Є це літописна частина за роки 862-1174. Вона є скороченням Початкового літопису і написана, сказати б, телеграфним стилем. У цьому літописі нема леґендарних вісток, а дано в ньому пояснення і доповнення деяких місць Початкового літопису. На думку архим. Леоніда, автор цього літопису мав якісь інші писані джерела, про що свідчить цілість тієї віднайденої літописної частини, яку архим. Леонід видрукував на кінці своєї статті як додаток („Приложение"). Та цілість за згадані роки займає приблизно півтори сторінки друку (стор. 223-224).

Автор згаданої болгарської статті архим. Нестор додав ще такий момент до вірогідности цього літопису: „Як знаємо, в зв'язку зі знищенням Києва татарами 1240 р. і з ін„ Київський митрополит Максим переніс свій осідок з Києва до Володимира над Клязьмою 1299 р., і тоді певно перенесено давніші літописи і традиції з Києва, де жила кн. Ольга, до Володимира, і автор згаданого літопису міг взяти з них вістку про болгарське походження кн. Ольги".

Архим. Леонід відмітив, що. той літопис можна назвати Володимирським, і так називає його архим. Нестор, одначе тепер слід назвати його, для відрізнення, хіба Володимирським літописом ІІ, бо під цією назвою видруковано інший літопис у “Полном собрании...", т. 30, Москва, 1965.

А тепер, як погодити незгідні між собою вістки в різних історичних джерелах? Архим. Леонід пояснив це так. У найдавніших літописах сказано, що Ольга пoxoдила з Плескова, і ніде нема пояснень, де була та місцевість. А за часів Ольги був тільки один Плесків, а саме місто Плиска у Болгарії, її столиця до 921 р. Закінчення тієї назви „ов" (Плесков), на думку архим. Нестора, взяли літописці з грецької мови, з грецьких джерел. На думку архим. Леоніда, аж згодом, коли княгиня Ольга стала героїнею, люди хотіли прославити свою землю як її батьківщину. На її честь названо місто Псков. Згадка, що сани Ольги “стоять у Плескові до цього дня" — це вставка в літописі з пізнішого часу, бо її нема в Перєяславському літописі, складеному, як видно, на основі Київського літопису в початку ХШ ст. Нема її і в згаданому Володимирському літописі другому.

Архим. Леонід відмітив, що в зв'язку з вісткою про болгарське походження Ольги стають зрозумілими і деякі справи, зв'язані з прийняттям християнства на Русі, зокрема стає вірогідним, що священик Григоpiй, з яким кн. Ольга їхала до Царгороду, це той самий болгарський пресвітер монах Григорій, що був співпрацівником болгарського князя Симеона. Вказівки на це подав М. Оболенський у праці: „Несколько слов о первоначальной pycской лѣтописи", Москва, 1870 р. На думку архим. Леоніда, священик кн. Ольги — це, мабуть, той самий пpecвiтер Григорій, що переклав дві грецькі хроніки -– Гeopгія Амартола й Івана Малали. А архим. Нестор відмітив вістку в згаданому вже Йоакимівському літописі, що цар Симеон вислав у Київ “іереїв учених і многі книги" (В. Татіщев. цит. твір. стор. 112), і висловив здогад, що це було, мабуть, тоді, коли князь Олег забирав Олену-Ольгу до Києва враз із її почетом.

На думку архим. Леоніда, Святослав хотів володіти в Болгарії, бо уважав, що він має більше прав на неї, як візантійці, а архим. Нестор у згаданій статті розвинув думку, що Святослав воював в дійсності не проти болгар, а проти Візантії, хотячи об'єднати Київську Русь з Болгарією і перенести свою столицю з Києва До Преслава, близько гирла Дунаю.

Здогадний родовід

Архим. Нестор подав такий родовід кн. Ольги. Болгарський цар Борис І (852-889) мав сина Симеона, пізнішого болгарського царя, і дочку Анну, що вийшла заміж за Сондоке або Сурдина, великого боярина, який походив з визначного староболгарського княжого роду. А боярин Сондоке і йото дружина Анна мали двох синів і п'ять дочок. Четвертою була Олена - і це її, на його думку, забрав князь Олег з Плиски 903 року, щоб видати заміж за малолітнього тоді ще Ігоря. Олег змінив її ім'я на Ольга, за своїм іменем. Отже, болгарський цар Симеон І 893-927) був дядьком Ольги. При цьому архим. Нестор покликається на книжку Стилияна Чнлингировя ,.Какво е дал българинът на друтите народи", Софія, 1941. стор. 31 і 32.

Ще відмічу, що архим. Нестор написав кандидатську працю на цю тему. Думаю, що згадана стаття архим. Нестора є скороченням чи поданням змісту тієї праці.

Наукові труднощі

Одначе, коли прийняти болгарське походження кн. Ольги, виринають наукові труднощі, як погодити з собою різні джерельні вістки, а зокрема про охрищення Ольги. Наддунайські болгари прийняли християнство 864 року, за царя Бориса. Oтжe, якщо Ольга походила з болгарського княжого роду, то повинна була бути охрищена ще дитиною. А вістку про її охрищення подано не тільки в українських літописах, але й у закордонних, а саме у двох візантійських хроніках - Кедрина та Зонареса, а також в німецькій хроніці (писаній латинською мовою), т. зв. „Continuator Reginonis" (див. цитов. книга проф. М. Чубатого, стор. 176). Тим то. приймаючи болгарське noxодження Ольги, треба прийняти дві можливості — або в той час ще не всі болгари були охрищені, або другу можливість, на яку вказав архим. Леонід, а саме, що, на думку декого, Ольга була тайною християнкою, а до Царгороду їхала не для того, щоб самій прийняти Святу Тайну Хрищення, а в справі охрищення всього народу Київської Руси, а також, щоб отримати в звязку з тим королівський (царський) вінець, але отримала тоді тільки титул архонтеси. Обидві ці можливості залишаються тільки припущеннями, здогадами, а не науковими твердженнями, бо на них нема потверджень в історичних джерелах.

Що прийнято в науках?

Хоч архим. Леонід подав двічі вістку про болгарське походження кн. Ольги в наукових виданнях (1888 і 1894, як наведено вище), проте в російській науці не прийнято такого погляду. Не прийняли його ані визнавці погляду про її варязьке походження, ані визнавці її слов'янського походження. Не прийнято його і в українській науці. У підручниках та енциклопедіях, виданих під большевицьким режимом, або подано, що кн. Ольга походила з Пскова, або нічого не подано про її походження.

Трохи подібна ситуація і щодо часу існування міста Пскова. Російський історик Церкви проф. Е. Голубинський висловив погляд, що „Псков у час кн. Ольги ще не існував — появився пізніше" [9]. Подібно написав під большевицьким режимом Н. Bopонин: ,Ледве чи ноги Ольги ступали по псковських вулицях. Ще на початку ХІ ст. Псков був для Києва свого роду Сибіром" [10]. Проте, в Українській Радянській Енциклопедії подано, що вперше згадано Псков у літописі під р. 903 (це написано в літописі власне в зв'язку з походженням Ольги — П. І). Те саме відмічено і в книжці М. Н. Тихомирова „Древнерусские города", Москва, 1956 [11].

Тільки в белетристиці український письменник Семен Скляренко прийняв дещо з теорії болгарського пoxoдження кн. Ольги в своїй повісті „Святослав" (виданій 1950 і 1960).

Лише болгарська наука розвинула ту теорію після першої світової війни. Архим. Нестор покликався гoловно на дві болгарські праці, а саме: Н. P., Св. Олга - българска княгиня, нови исторически разкрития, часопис „Зора", София, ч. 4820 з 25 липня 1935 р. - і на працю Стилияна Чилингирова, наведену вище.

Підсумовуючи думки своєї статті, хочу відмітити, що питання походження кн. Ольги треба все ж таки вважати за невирішене остаточно. Бо про болгарське походження кн. Ольги говорить тільки одне джерело, а його вістку тяжко погодити з іншими вістками, зокрема з вістками про охрищення Ольги, засвідчене в багатьох історичних джерелах. Тим то можливо також, що вістка про болгарське походження Ольги є тільки пізньою інтерпретацією її автора, який знав, що місто Плиска існувало в Болгарії. Це питання, на мою думку, вимагає ще основного nepeгляду й основної аналізи всіх джерельних вісток в тій ділянці. Можливо, що до вирішення цього питання зможе причинитися джерело, про яке подав вістку д-р С. Я. Парамонів (див. вище). Я почав робити заходи, щоб про те джерело отримати докладніші інформації.

Ця моя стаття може стати початком для такого основного перегляду цього питаяня.

Ще одна можливість ї

А коли це питання, як мені видається, щe відкрите, то нехай мені буде вільно внести до нього ще один момент. Коли я шукав місцевости Плескова в енциклопедіях, то знайшов відомості про українське село Плисків, подані в Українській Радянській Енциклопедії (написаній в московському-об’єдинительному дусі). Це село лежить над річкою Роська, притокою ріки Рось, близько її джерел. Належить воно тепер до Погребищенського району, Вінницької области. Нічого не знаю про історію цього села, про час його заснування чи про час надання йому такої назви. Можливо, що після того, як княгиня Ольга стала героїнею в очах українського народу, названо те село в її честь Плисковом, подібно, як висловлено припущення щодо назви Псков (див. вище). Одначе, якщо при основній аналізі джерельних вісток не втрималась би згадана болгарська теорія - якщо прийняти, що Пскова ще в той час не було та що Псков і Плесков це не той самий город, то чи тоді не слід нам було б шукати місця походження святої княгині Ольги у цьому Плискові, таки ж на українській землі?
__________________
* Петро-Маркіян Ісаїв (26 січня 1905, с. Ліски, Станіславівщина — 23 лютого 1973, Філадельфія) — історик, журналіст, видавець, педагог, пластун, громадський діяч української діяспори. Доктор філософії (1947), дійсний член Наукового товариства імені Шевченка. Почесний професор історії України Українського Католицького Університету імені Климента Папи у Римі, член Українського історичного товариства, Товариства українських письменників і журналістів, Американського історичного товариства та Американської історичної асоціяції.

[1] „Історія християнства на Русі-Україні", Рим-Ню Йорк, 1965, стор. 172-173  http://diasporiana.org.ua/religiya/2084-chubatiy-m-istoriya-hristiyanstva-na-rusi-ukrayini-t-1-do-1353-r/.

[2] Твір Якова Мниха з половини ХІ сторіччя, що його перевидав Макарій Булгаков у своїй праці “История Русской Церкви", І. СПетербурґ, 1868, стор. 255.

[3] Вінніпеґ, 1963, стор. 11.

[4] Див. о. І. Д. Попович: Граматика церковно-слов. мови,Мондер, Канада. 1958. стор. 18.

[5] Див. Лихачев Д. С. Повесть врем. лет. т. ІІ. Москва - Ленинград 1950, 262 стор.

[6] „Полное собр. русс, летоп.", т. ІХ. СПетербург, 1862. перевид. в Москві 1965. стор. 15-16.

[7] “Лѣтописѣ по Лавр, списку", СПетербург, 1872. стор. 28.

[8] Кн. І, ч. 1 перевидана: Москва-Ленинград 1962.

[9] Його праця: „История Русской Церкви", т. І, Москва, 1901, стор. 80.

[10] його праця: Псков, „Древнерусские города", вид. AH ССCP. Mocквa–Ленінград, 1945, cтop. 45; обидві ці цитати подаю за статтею архим. І Нестора, на його відповідальність.

[11] Я користав з англійського перекладу цієї книжки, виданого в Москві 1959, див. там стор. 11 і 14.