Святомир Фостун
МІЙ ДРУЖЕ
Як часто зустрічав я тебе, мій друже, на розкрилих шляхах життєвої мандрівки.
Коли в безмісячні темні ночі спалахували грозою пожежі й глухо гупали постріли, ти перебігав крутими яругами, а за тобою гналися сторожі чужого насилля.
Коли гриміла війна, ми з тобою ішли назустріч тривожній добі. Темна нічка була нашою любкою, а росяні досвітки свіжили нашу втому.
Ми не були самі. З нами марширувала юна рать, не лякаючись кривавих ночей, ані громолуння гарматних вибухів.
Твою волю, мій друже, вороги розвішували на колючих дротах концтаборів, а життя твоє згоряло в непосильній каторзі.
Але ти вижив. Бо ти з покоління стійкого, як рідний чорнозем, твердого і непохитного, мов граніт.
І знову життя твоє кривавилось при кулеметному станку, в глибоких бункерах, у похмурих в’язничних камерах.
Де ти, мій друже, тепер?
Не знаю. . .
Але вірю, що ми ще зустрінемося на рідних шляхах та вітатимемо волю, що буде народжуватися у буремних гримучих днях.
МІЙ ДРУЖЕ
Як часто зустрічав я тебе, мій друже, на розкрилих шляхах життєвої мандрівки.
Коли в безмісячні темні ночі спалахували грозою пожежі й глухо гупали постріли, ти перебігав крутими яругами, а за тобою гналися сторожі чужого насилля.
Коли гриміла війна, ми з тобою ішли назустріч тривожній добі. Темна нічка була нашою любкою, а росяні досвітки свіжили нашу втому.
Ми не були самі. З нами марширувала юна рать, не лякаючись кривавих ночей, ані громолуння гарматних вибухів.
Твою волю, мій друже, вороги розвішували на колючих дротах концтаборів, а життя твоє згоряло в непосильній каторзі.
Але ти вижив. Бо ти з покоління стійкого, як рідний чорнозем, твердого і непохитного, мов граніт.
І знову життя твоє кривавилось при кулеметному станку, в глибоких бункерах, у похмурих в’язничних камерах.
Де ти, мій друже, тепер?
Не знаю. . .
Але вірю, що ми ще зустрінемося на рідних шляхах та вітатимемо волю, що буде народжуватися у буремних гримучих днях.
НАЗУСТРІЧ РІДНІЙ ЗЕМЛІ
Я вдивляюся у далекі твої шляхи, Україно.
З далекої чужини цілую твоє чоло та вмиваюсь голубою дніпровою водою.
Глибина одвічних дум древнього Києва розтривожує мої мислі, та несе мене назустріч рідній землі.
Десь за білими горбами степ проліг сріблом кульбаби, запахом чебреця, і торкнувся засмаглого небосхилу.
Летить крилато ранковий світ, і підганяє мене квапливо ступати в росяну траву.
Йду стежиною, що в’ється між вербами, а кучерява калина спомин мені мережить про давно минулі роки. За калиною високі дерева, а за ними ген удалині ліси, що сповилися туманом і густою таємницею.
Гаї вмиваються світанковим росінням, а річка ще спить між зеленими берегами.
З-за дубів поважних і обсілих, викочується золоте кружало сонця і приголюблює замріяні далі.
Вони ж пригортають мене, як сина. Що рідну землю вітає у мріях, у снах...
Д-р Святомир Фостун,
Я вдивляюся у далекі твої шляхи, Україно.
З далекої чужини цілую твоє чоло та вмиваюсь голубою дніпровою водою.
Глибина одвічних дум древнього Києва розтривожує мої мислі, та несе мене назустріч рідній землі.
Десь за білими горбами степ проліг сріблом кульбаби, запахом чебреця, і торкнувся засмаглого небосхилу.
Летить крилато ранковий світ, і підганяє мене квапливо ступати в росяну траву.
Йду стежиною, що в’ється між вербами, а кучерява калина спомин мені мережить про давно минулі роки. За калиною високі дерева, а за ними ген удалині ліси, що сповилися туманом і густою таємницею.
Гаї вмиваються світанковим росінням, а річка ще спить між зеленими берегами.
З-за дубів поважних і обсілих, викочується золоте кружало сонця і приголюблює замріяні далі.
Вони ж пригортають мене, як сина. Що рідну землю вітає у мріях, у снах...
Д-р Святомир Фостун,
вояк УПА, сотник Дивізії "Галичина", письменник і журналіст, громадський діяч
* 22 листопада 1924, село Милування, Тисмениччина — † 25 липня 2004, автодорога між Куровичами та Підгайчиками, Золочівщина
Закінчив Станиславівську українську гімназію. Воював в УПА. У 1944 потрапив у німецький полон, звідки був направлений до Дивізії "Галичина", сотник. Пісоя війни перебував у таборі для інтернованих вояків у Ріміні, з 1947 року — у Англії.
На еміґрації жив в Італії, Канаді й Англії. Закінчив заочно УВУ у Мюнхені — факультет української літератури, університет у Чикаґо — доктор права.
Секретар Союзу українців у Великій Британії та (1971—1973) Світового Союзу Вільних Українців.
Довголітній секретар СКВУ, секретар централі Союзу українців, голова Об'єднання колишніх вояків-українців, віце-президент Світової ради українських комбатантських організацій, член Спілки письменників України та Спілки офіцерів України. З 1978 р. був головним редактором тижневика «Українська Думка» у Лондоні.
* 22 листопада 1924, село Милування, Тисмениччина — † 25 липня 2004, автодорога між Куровичами та Підгайчиками, Золочівщина
Закінчив Станиславівську українську гімназію. Воював в УПА. У 1944 потрапив у німецький полон, звідки був направлений до Дивізії "Галичина", сотник. Пісоя війни перебував у таборі для інтернованих вояків у Ріміні, з 1947 року — у Англії.
На еміґрації жив в Італії, Канаді й Англії. Закінчив заочно УВУ у Мюнхені — факультет української літератури, університет у Чикаґо — доктор права.
Секретар Союзу українців у Великій Британії та (1971—1973) Світового Союзу Вільних Українців.
Довголітній секретар СКВУ, секретар централі Союзу українців, голова Об'єднання колишніх вояків-українців, віце-президент Світової ради українських комбатантських організацій, член Спілки письменників України та Спілки офіцерів України. З 1978 р. був головним редактором тижневика «Українська Думка» у Лондоні.
НАША СПІЛЬНА БОЛЮЧА ТРАГЕДІЯ
“Свобода”, 6 серпня 2004
Мабуть, за усю історію української громади у Великій Британії (ОбВУ) не було ще такої трагедії, щоб в одну жахливу мить, одним випадком, загинуло троє чільних,
усім знаних, одних з найкращих членів нашої спільноти. Вістка про загибель д-ра Святомира Фостуна, Маркіяна Шептицького і Володимира Пігія рознеслася по громаді, наче вогонь в сухому лісі. І всім нам було так само важко повірити в цю сумну новину... Що сталося, чому і як?
Невеличка група представників ОбВУ, перебуваючи в Україні одинадцятий день, зранку 25 липня 2004 року вирушила автами до Бродів, щоб віддати честь,
поклін та піднести молитви за своїх побратимів по зброї, які віддали життя в кривавому бою під Бродами в 1944 році. Понад усе, наших колишніх вояків бадьорила, тішила й єднала думка, що вони могли вшанувати пам’ять своїх друзів у 60- літній ювілей бою на рідній, вже вільній українській землі.
Після завершення урочистостей гості вирушили назад до Львова. Близько 5-ої години дня за київським часом, на шляху Броди-Львів, між населеними пунктами Куровичі та Підгайчики, сталась автомобільна катастрофа. За попередніми даними експертизи, стало відомо, що Роман Панкевич, водій авта, в якому їхали д-р Святомир Фостун, Маркіян Шептицький, Володимир Пігій і полковник Анатолій Кошіль, голова Київської організації Всеукраїнського об’єднання ветеранів, мав приступ серця, внаслідок чого його авто без контролі виїхало на зустрічну смугу й не відповідало на сиґнали мініавтобусу, що мчав назустріч. У результаті зіткнення четверо пасажирів автомобіля загинуло, полковник А. Кошіль уцілів.
В ту одну хвилину перевернувся світ для наших колишніх вояків, їхніх родин, друзів, співпрацівників і знайомих. Жінки стали вдовами, родини назавжди розлучились зі своїми улюбленими, а вся Українська громада на цьому терені зазнала величезної втрати.
В особі д-ра Святомира Фостуна СУБ (Союз українців у Великій Британії) втратив довголітнього редактора „Української Думки” й колишнього генерального секретаря, а в особі Маркіяна Шептицького - колишнього ділового директора, довголітнього (25 років), відданого праці голову відділу СУБ у Лондоні, голову Українського товариського клюбу й невтомного працівника ГУ СУБ. Зі смертю Володимира Пігія СУБ і ОбВУ (Об'єднання колишніх вояків-українців) втратили провідного члена відділу у м. Раґбі. Це величезна втрата і для ОбВУ, Европейського Конгресу Українців, Товариства „Свята Софія”, УКПО, Української Автокефальної Православної Церкви. У цю прикру хвилину поділімося спогадами про покійних, помолімося за спокій їхніх душ та віддаймо подяку Господові за те, що ми
мали приємність їх знати, з ними розмовляти, сміятись, турбуватись, бути разом... Нехай буде їм вічна пам’ять!
Похорон д-ра Святомира Фостуна відбувся 29 липня о 11-ій год. ранку за київським часом, у с. Милування, Тисменицького району Івано-Франківської области, де він народився. Заходи з перевезення тлінних останків св. п. Маркіяна Шептицького і Володимира Пігія проводяться під наглядом ГУ СУБ.
Рада й Головна управа Союзу українців у Великій Британії.
Лондон, 1 серпня 2004 р.
24 липня 2005 р. відбулось відкриття пам'ятного знаку на місці загибелі голови об'єднання колишніх українських вояків Святослава Фостуна, членів ОБВУ Маркіяна Шептицького, Володимира Пігея.
Оцифровані твори сл.п. Святомира Фостуна http://diasporiana.org.ua/?s=%D1%84%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%83%D0%BD
https://www.facebook.com/lesya.porutska.sakovych/posts/682766341921705
