Василь Герасим'юк,
* * *
А справу довершать ці дні – як морські піхотинці.
І все. І ніхто не питає: це, Господи, ми?
Лише в непробуднім ток-шоу банкіри і вбивці
міняють ведучих
й співучих за ворітьми.
А справу довершать ці дні – як морські піхотинці.
І все. І ніхто не питає: це, Господи, ми?
Лише в непробуднім ток-шоу банкіри і вбивці
міняють ведучих
й співучих за ворітьми.
Вже діти свободи розплющили широко очі.
І все. А собі на сітківці синівства сім’я
за тисячу літ християнства знайде вирок.
Отче,
це воля Твоя?
І все. А собі на сітківці синівства сім’я
за тисячу літ християнства знайде вирок.
Отче,
це воля Твоя?
Це справді воля Твоя?..
* * *
Болиш?* – поет запитує. Боли ж!* –
Поет відповідає. Буде вірш.
Бо є вода. Але Дніпра немає.
Кого спитав? Кому відповідає?
Римуй чи не римуй – все 'дно верлібр.
То його зброя. А її калібр
Залежить тільки від живої крові.
І тільки від живої крові в слові.
Поет не князь. Поет від різ і черт
Пантрує кров і смерть. Поет не смерд.
Не волхв. Не скоморох. Від черт і різ
Він в засідці. І при дорозі вниз,
Де та ж худоба і на тій же паші.
І той пейзаж. І він – у тім пейзажі.
Там вой Богун. Там Богочоловік.
І та, на кого Бог його покинув.
Болиш?* – поет запитує. Боли ж!* –
Поет відповідає. Буде вірш.
Бо є вода. Але Дніпра немає.
Кого спитав? Кому відповідає?
Римуй чи не римуй – все 'дно верлібр.
То його зброя. А її калібр
Залежить тільки від живої крові.
І тільки від живої крові в слові.
Поет не князь. Поет від різ і черт
Пантрує кров і смерть. Поет не смерд.
Не волхв. Не скоморох. Від черт і різ
Він в засідці. І при дорозі вниз,
Де та ж худоба і на тій же паші.
І той пейзаж. І він – у тім пейзажі.
Там вой Богун. Там Богочоловік.
І та, на кого Бог його покинув.
Болиш?
Боли ж!
Боли,
Бо лине крик…*
Боли ж!
Боли,
Бо лине крик…*
Розбудить, як завжди, не ту Вкраїну.
Що ж до поета при дорозі в глину,
То буде все, як завше. Є як є.
Когось поранить. А себе уб’є.
І відспіває триголова церква.
Та він уже вітатиме Довженка.
І всіх. Бо вже присяде між своїх
За золотим столом. Лиш коло їх
Поставить на сторожі слово вічне.
Вода, що цілувала ті обличчя,
Була Дніпром. Залишиться Дніпром,
Який тече під золотим столом,
І тим, що вже не буде золотим
Ніколи, бо Дніпро тече під ним
І понад! Наді мною і тобою –
Як Бог живий – поетовою кров’ю.
_______
* Із «Ночі Івана Богуна» Миколи Вінграновського.
Що ж до поета при дорозі в глину,
То буде все, як завше. Є як є.
Когось поранить. А себе уб’є.
І відспіває триголова церква.
Та він уже вітатиме Довженка.
І всіх. Бо вже присяде між своїх
За золотим столом. Лиш коло їх
Поставить на сторожі слово вічне.
Вода, що цілувала ті обличчя,
Була Дніпром. Залишиться Дніпром,
Який тече під золотим столом,
І тим, що вже не буде золотим
Ніколи, бо Дніпро тече під ним
І понад! Наді мною і тобою –
Як Бог живий – поетовою кров’ю.
_______
* Із «Ночі Івана Богуна» Миколи Вінграновського.
"Дідо Іван Герасим’юк був командиром в Січових Стрільцях. «Завдяки йому я народився в Караганді» – зауважує поет. То було 18 серпня 1956 року. Але вже через два місяці Герасим’юки вернулися в гуцульську Прокураву. Вкінці Прокурави роздоріжжя на Космач і на Брустури. За Брустурами Шипіт і кам’яна гора Ґрегіт. Космач – імперія з тридцяти двома присілками.
Цими топонімами згодом буде щедро всіяна Герасим’юкова поезія. І не дивно: саме з ними поет прожив «найкращих п'ятнадцять років свого життя». Він так каже. І не дивно, бо прожите тоді є в усьому наступному. Так полонинський дим у закуріних стаях проникає не лише в одяг вівчарів, а й у шкіру. І до наступного полонинського ходу не вивітрюється. А потім наступний і наступний. Хоч то лиш п’ять місяців. То що говорити про п'ятнадцять років?"
Цими топонімами згодом буде щедро всіяна Герасим’юкова поезія. І не дивно: саме з ними поет прожив «найкращих п'ятнадцять років свого життя». Він так каже. І не дивно, бо прожите тоді є в усьому наступному. Так полонинський дим у закуріних стаях проникає не лише в одяг вівчарів, а й у шкіру. І до наступного полонинського ходу не вивітрюється. А потім наступний і наступний. Хоч то лиш п’ять місяців. То що говорити про п'ятнадцять років?"
Уривок з есею Василя Карп'юка "З Гуцульщини: Василь Герасим'юк" https://zbruc.eu/node/8635?theme=zbruc
