Професор Мирон Зарицький, фундатор української математичної культури

Мирон Зарицький. Знимка з-перед 1939 року (зі збірки Люби Сороки)

"Кого не манить краса, ні мистецтво, хто живе вбогим духовним життям, той нічого не дасть математиці. Поезія не ріжниться від математики вищим злетом уяви, а математик ріжниться від поета лиш тим, що все і всюди розумує... Але як у мистецтві, так і в математиці лише твори гарні переживають століття і виховують цілі покоління."
Мирон Зарицький,
січовий стрілець, математик (наукові інтереси - теорія множин з алґеброю логіки та теорія функцій дійсної змінної), професор Львівського університету, дійсний член НТШ, фундатор української математичної культури
† 19 серпня 1961

Зі спогадів онука, світлої пам'яти Богдана Сороки:

Найдавніша згадка про нашу родину зі сторони мого дідуся Мирона Зарицького сягає до Стефана Зарицького, який у 1683 р. воював під Віднем проти турків. З цієї війни він вийшов лицарем герба «Новина», що передавався з покоління в покоління і був втрачений під час Другої світової війни. Його сини були священиками. Детальний опис роду забрав би кілька сторінок, тому я зупинюся лише на п’ятому коліні від Стефана. Це був мій прадід Онуфрій Зарицький, який мав п’ятьох сестер і трьох братів. Один з них, Мирон Зарицький, був намісником цісаря Франца-Йосифа в Сараєво. За два тижні до вбивства спадкоємця престолу ерцгерцога Франца-Фердинанда та його дружини Софії Мирон Зарицький пішов у відставку і переїхав до своєї доньки Ксенії до Львова. З собою привіз розкішну колекцію турецької зброї. Другий брат був генералом австрійської армії, лікарем за фахом, третій суддею. Онуфрій висвятився на священика. 1888 р. він одружився з Софією Слоневською, батько якої теж був священиком. У них народилося троє синів – Мирон, Роман і Родіон. Мирон Зарицький – вчений, математик, дійсний член Наукового товариства ім. Т. Шевченка, професор Львівського університету – одружився з Володимирою Зафійовською. Вони мали одну дочку Катрусю – мою маму. Бабця також походила зі священичого роду. Зокрема мій прапрадід зі сторони бабці Порфирій Мандичевський був довголітнім настоятелем церкви у відпустовому містечку Зарваниці. Власне, завдяки його старанням Папа Римський коронував чудотворну ікону Богоматері Зарваницької. Моя прапрабабця Марія-Магдалина де Рогаль-Левицька була племінницею першого кардинала-українця та митрополита Галицького Михайла Левицького. Далі родовід цієї гілки родини сягає Сембратовичів. Оскільки священичі родини були багатодітними, дідусь і бабуся посвоячилися з цілим рядом священичих родин Галичини.

ДЗЯДЗЬО І БАБЦЯ

Володимира Зафійовська, як наречена, приїхала в 1913 р. до Нового Села запізнатися з батьками Мирона Зарицького. Батьки Мирона – отець Онуфрій і мама Софія – дуже привітно зустріли майбутню невістку, тепло її приймали. На другий день треба було відвезти гостю до потяга. Мирон дуже її підганяв: «Скоро, скоро, Дзюнко, бо спізнишся на потяг». Дівчину це сильно здивувало. Навіть була дещо ображена. Запрягли коней – і галопом на станцію. Приїхали, а поїзд вже давно відійшов. Повернулися додому. Виявилося, що Мирон попереставляв стрілки всіх годинників назад.

Після закінчення університету Мирон Зарицький свою першу посаду гімназійного професора математики отримав у Коломиї в 1913 р. У 1917 р. вступив добровольцем до легіону Січових Стрільців і опинився на Великій Україні. Тим часом до Коломиї почали привозити хворих і поранених січовиків. Спалахнула епідемія тифу. Бабця Дзюнка, як і багато інших українських жінок, зголосилася доглядати хворих. Вдома залишилася тільки служниця, бо Катрусю бабця Зося, мама Мирона Зарицького, у зв’язку з тривожною ситуацією на фронті забрала до Нового Села. Незадовго й сама бабця захворіла на тиф. Якийсь час була без свідомості, і виглядало, що вже не виживе. Служниця покинула хату, забравши всі речі, у тому числі бабине придане: столове срібло, сервізи – словом, все, що було в хаті. Коли бабця прийшла до свідомості, в хаті не було навіть нічної сорочки, щоб її перебрати. Довелося позичати одяг у сусідів. Люди дивувалися, що не зголосилася в поліцію, бо ж знала, з якого села походила дівчина, що була за служницю. Якось навіть зустріла її на вулиці, але посоромилася звинуватити в крадіжці. Може, тому, що в їхній хаті був сховок зі зброєю.

Остаточно видужавши, бабця Дзюнка поїхала до Нового Села, що на Тернопільщині, до чоловікових батьків. А від нього не було жодної вістки. Десь наприкінці грудня дуже зарадна бабця Софія взяла воза, пару добрих коней, зашила гроші в поділ спідниці й поїхала шукати синів. І таки знайшла Ромка та Мирона, хворих на тиф, десь біля Жмеринки та й привезла їх додому на сам Святий вечір – шостого січня. Від пережитого бабця злягла, і тепер вже сини чергували біля хворої мами. Для підсилення організму лікарі приписали їй червоне вино. Якось Ромко, чергуючи біля мами вночі, незчувся, як усе те вино випив. Потім вдома довго згадували, як Ромко пильнував маму.

Дзюнка та Мирон Зарицькі після свят, одужавши, вернулися до Коломиї. Дзюнка втратила після тифу все своє волосся, а оскільки після того, як її обікрали, залишилася без нічого, то позичила капелюха у своєї сестри Іванни. Той капелюх був на неї завеликий, і вона підкладала під нього якесь клоччя, щоб не спадав на очі. Якось дідусь прийшов додому на обід разом з гімназійним колегою. Бабця подавала обід в капелюсі. Дідусь підійшов до неї, зняв той капелюх з бабиної голови й сказав:

– Поглянь, яку гарну фризуру має моя жінка.

Бабця розказувала, що вона тоді дуже застилалася. Але, напевно, в такий спосіб він хотів розвіяти її комплекс через брак волосся.

Микола Чайківський, як і багато науковців, у 20-х роках виїхав з Галичини на Велику Україну. В Одесі він отримав посаду професора й написав дідусеві: «Мірку, приїжджай, є для тебе посада завідувача кафедри математики». Мірко не поїхав, а Микола Чайківський у 1930-х роках був засуджений до десяти років позбавлення волі.

* * *
У 1930-ті роки дідусь викладав математику в гімназії. Його спосіб викладання був незвичним. Часом міг почастувати гімназиста цигаркою або вигнати з класу за правильну відповідь. Одного разу в задачі зайшла мова про лотерейні білети, і дідусь відправив до міста одного з учнів купити такий білет для наочного прикладу.

На вакації бабця винаймала в Ямній віллу і на літо влаштовувала пансіонат. З’їжджалася вся родина. Для бабці починалася важка робота від рана до вечора. Меню було дуже витворне, включаючи щодня торти за віденськими рецептами. Часом, як забракло ввечері сметани до суниць, то посилали фіакр до Яремча.

Дідусь дуже любив ходити в гори і влаштовував прогулянки. Він мав величезну колекцію туристичних мап. Вирушали на невеликі прогулянки довкола Ямни та на дальші маршрути по Чорногорі. Був випадок, коли на одній полонині він застрілив бика, який накинувся на них.

Якось ввечері, переглядаючи газети, дідусь зауважив, що виграв 1000 золотих. Це була значна сума. Всі дуже втішилися. Зранку він поїхав до Львова та накупив купу непотрібних для дому речей. Повернувся до Ямної без копійки, навіть просив бабцю заплатити за фіакр, яким приїхав з потяга.

* * *
Восени 1935 р. у Варшаві проходили судові засідання у справі вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. На лаві підсудних опинилася і Катруся Зарицька. Її звинувачували в тому, що допомогла вбивці Пєрацького Грицеві Мацейку перейти польсько-чеський кордон. Процес широко висвітлювався в газетах. Писали навіть, як бабця Софія частувала підсудних морозивом.

Дідусь, який на той час викладав математику в польській гімназії, взяв відпустку й поїхав до Варшави. По закінченні судового процесу вернувся до Львова і пішов на виклади. Зайшов до класу, привітався й попросив гімназистів сісти. Всі стоять, не сідають. «Ого, – подумав дідусь, – виглядає на якісь протести». Адже гімназисти – поляки. Тоді вийшов наперед найкращий учень з математики і сказав:

– Пане професоре, прошу прийняти від нас глибоке співчуття з приводу арешту Вашої доньки.

– Дякую, прошу сідати.

* * *
Бабці потрібно було купити новий капелюх, а було то ще за польських часів. Вона чомусь, як завжди, не мала часу. Приходить дідусь з міста з великою пачкою:

– Дзюнко, я купив тобі капелюха.

Бабця відкрила пачку й ахнула: в пачці лежав застрашаючий капелюх з якимись рожами, кокардами та фруктами. Такого бабця ніколи б не вбрала на голову.

– Мірку, як ти міг щось подібне мені купити?

– Я купив найгарніший, а якщо тобі не подобається, то піди й поміняй.

Бабця вхопила той капелюх і побігла до міста. Прийшла до магазину й каже:

– Як ви могли щось подібне продати моєму чоловікові?

Власниця відповіла, що прийшов пан професор і попросив запакувати щонайгіршого капелюха. Тоді його жінка прийде і сама собі заміняє.

* * *
Дідусь був великим театралом. Розказував, як у Віденській опері на гальорці слухав Енріко Карузо.

Одного разу купив два квитки до театру, як розповідала бабця. Прийшов додому з радісною новиною, а її не застав вдома. Почав телефонувати до всіх знайомих, знайшов і сказав:

– Їдемо до театру.

– Мірку, але я не зібрана, не встигаємо.

– Чекай на мене, я зараз по тебе приїду.

За якийсь час приїздить дідусь фіакром з двома валізками бабиного одягу.

– Маєш, Дзюнко, свій одяг – вибирай, що хочеш. Фіакр чекає, їдемо до театру.

Читати далі: https://zbruc.eu/node/9027

Мирон Зарицький народився 21 травня 1889 р. в селі Могильниці на Тернопільщині, в родині сільського священика. Закінчив Перемишлянську гімназію і у 1907 р. поступив до Віденського університету, згодом перевівся до Львівського. 24 березня 1927 р. М.Зарицького обирають дійсним членом НТШ і від того часу він стає активним співпрацівником його математично-природописно-лікарської секції. В 25-му томі "Збірника" цієї секції надрукована перша його праця "Метод запровадження доброго впорядкування у теорії множин". За працю "Деякі основні поняття аналізу положення з точки зору алгебри логіки", Львівський університет 25 жовтня 1930 р. присудив М.Зарицькому вчений ступінь доктора філософії.
У цей час Мирон Онуфрійович зблизився з видатними польськими математиками Г.Штейнгаузом, С.Банахом, В.Стоженком,С.Мазуром, які працювали у Львові, був прийнятий до відділу польського математичного товариства. До 1939 р. Зарицький надрукував близько 20 наукових праць у львівських та іноземних виданнях і в цей період сформувався як серйозний математик з філософським ухилом.
Працю у Львівськім університеті Мирон Онуфрійович поєднував з читанням лекцій у Львівському політехнічному інституті (1944-1946 рр.) та в новостворенім Ужгородськім університеті (1950-1955 рр.), надаючи велику допомогу в організації математичних кафедр цього університету. В 1942-1944 рр. М.Зарицький читав лекції з вищої математики на професійних технічних курсах, організованих на базі Львівської політехніки.
Мирон Зарицький був великим знавцем історії математики, особливо античної, читав курси лекцій з історії математики у Львівськім університеті, надрукував кілька праць з історії точних наук. Сюди належать "Хрестоматія грецької математики" (польською мовою, 1936 р.), у якій вміщені невеликі уривки з творів Евкліда, Архімеда, Аполонія Пергійського, Клавдія Птоломея та Діофанта у грецькому оригіналі та латинському перекладі.
Наукові інтереси Зарицького охоплюють, головним чином, теорію множин з алґеброю логіки та теорію функції дійсної змінної. Крім того, М.Зарицький займався теорією вимірних перетворень множин. Наукові висліди Зарицького стояли на переднім краї світової науки.

http://himath.lp.edu.ua/history/Zarytskyj_Myron/Zarutskyj.html