Бійці добровольчого батальйону "Донбас" ведуть вогонь зі станкового протитанкового гранатомета, літо 2014 року. Знимка від Укрінформу
ЛИСТ ДО ГЕРОІВ, або на продовження теми параду.
Ніколи не замислювалися над тим, як можуть «...втомитися від війни» люди, які жодного дня не були на війні?
Є така активна катеґорія громадян (не всі, звісно). Голосно говорять про те, «...як вони втомилися».
То не війна їм набридла - то ви набридли зі своєю війною, на яку ви пішли, а вони ні.
Навіть якщо якимось дивом війна зникне, - ви залишитеся.
І після закінчення війни вони вас не любитимуть ще більше.
Тому що вони не пішли, а ви - поруч.
Ось так виникає й триває «східний (афганський, в'єтнамський, іракський тощо) синдром».
Цей синдром не виникне, якщо пам'ятати, що завдання, заради розв’язання яких ви пішли на війну (а вони — ні), досі не розв’язані.
Коли ці завдання, через деякий час, актуалізуються знову, ви знову станете винними, вдруге:
- влаштували війну, набридли, «...нічого не зробили», знову жити заважаєте.
Не обманюйтесь даниною поваги й любови, яку вони вам, нібито, приносять.
Вони вас люблять, коли вас немає поруч, - на сторінках газет і в ютубі.
У житті - ви їх дратуєте, будучи живим нагадуванням про їхню недосконалість, живим запереченням їхньої натури.
Щоб вас полюбили, ви маєте зникнути.
Цей тип людей любить тільки мертвих героїв.
Ви не потрібні. Ви заважаєте їм жити.
Ви постійно нагадуєте їм про речі, які мають значення трохи довше, ніж програма «Розсміши коміка».
Це не потрібне. Це вносить напругу.
Сьогодні пиво у холодильнику є? Телевізор працює? То чого ви причепилися (в ориґіналі вжито значно сильнішого слова. - Л.П.)), про проблеми думатимемо завтра.
Найкраще, що ви можете зробити, - зникнути як тип.
Дати їм спокій.
Але ви, з вашою дурною любов'ю до України, ви ж так не зробите.
Ви заважатимете їм жити.
Тому вони підтримають будь-яке рішення, яке дозволить вас позбутися.
Й таких рішень їм запропонують безліч.
Пильнуйте. Стане в нагоді.
Ніколи не замислювалися над тим, як можуть «...втомитися від війни» люди, які жодного дня не були на війні?
Є така активна катеґорія громадян (не всі, звісно). Голосно говорять про те, «...як вони втомилися».
То не війна їм набридла - то ви набридли зі своєю війною, на яку ви пішли, а вони ні.
Навіть якщо якимось дивом війна зникне, - ви залишитеся.
І після закінчення війни вони вас не любитимуть ще більше.
Тому що вони не пішли, а ви - поруч.
Ось так виникає й триває «східний (афганський, в'єтнамський, іракський тощо) синдром».
Цей синдром не виникне, якщо пам'ятати, що завдання, заради розв’язання яких ви пішли на війну (а вони — ні), досі не розв’язані.
Коли ці завдання, через деякий час, актуалізуються знову, ви знову станете винними, вдруге:
- влаштували війну, набридли, «...нічого не зробили», знову жити заважаєте.
Не обманюйтесь даниною поваги й любови, яку вони вам, нібито, приносять.
Вони вас люблять, коли вас немає поруч, - на сторінках газет і в ютубі.
У житті - ви їх дратуєте, будучи живим нагадуванням про їхню недосконалість, живим запереченням їхньої натури.
Щоб вас полюбили, ви маєте зникнути.
Цей тип людей любить тільки мертвих героїв.
Ви не потрібні. Ви заважаєте їм жити.
Ви постійно нагадуєте їм про речі, які мають значення трохи довше, ніж програма «Розсміши коміка».
Це не потрібне. Це вносить напругу.
Сьогодні пиво у холодильнику є? Телевізор працює? То чого ви причепилися (в ориґіналі вжито значно сильнішого слова. - Л.П.)), про проблеми думатимемо завтра.
Найкраще, що ви можете зробити, - зникнути як тип.
Дати їм спокій.
Але ви, з вашою дурною любов'ю до України, ви ж так не зробите.
Ви заважатимете їм жити.
Тому вони підтримають будь-яке рішення, яке дозволить вас позбутися.
Й таких рішень їм запропонують безліч.
Пильнуйте. Стане в нагоді.
Олексій Арестович
Переклад мій.
