Степан Бандера з кур'єром ЗЧ-ОУН
ПОВІВИ З ЛІСІВ
“Свобода”, числа з 13 і 14 лютого 1998
Знищення українського підпілля залишилось в записах польського комуністичного уряду, після Другої світової війни, як „блискуче виконане" Урядом Безпеки (УБ), створеним на зразок НКВД, поліційним органом Польщі Людової. Зізнання польських бойових формацій, що поборювали український національний спротив: в 1948 році українське підпілля майже вже не існувало на теренах Польщі. Краєвий керівник ОУН-УПА, Ярослав Старух, псевдо „Стяг", вже рік не жив, інші провідники були засуджені і сиділи в тюрмах. Всупереч цим зізнанням, ОУН-УПА в Україні ставили завзятий опір. Не перестали й діяти українські еміґранти за межами України, і їхній провідник Степан Бандера.
Вміжчасі виникла холодна війна між Сходом і Заходом, і українське підпілля стало важливим в очах західніх держав. В короткому часі нав'язала співпрацю бритійська розвідка. Бритійці доставляли українцям зброю, радійові передавачі, запевняли вишкіл і перекинення за „залізну завісу". Очевидним стало, що С. Бандера, стараючись продовжити боротьбу за незалежність, докладе всіх зусиль, щоб відновити зв'язок з підпільним рухом в Україні. Зв'язок міг переходити тільки через Польщу, що стратегічно показувалось дещо легшим.
Аґент польських і совєтських спецслужб Леон Лапінський - "Зенон". Знимка 1948 року, зроблена чехословацькими "чекістами"
Офіцери НКВД і польського УБ рішили „виручити" ОУН і створити контрольовану ними організацію. Вони сподівалися, що через їхні руки переходитимуть таємні дії ОУН-УПА. Створення цієї мережі мусіло виглядати настільки доцільним, щоб С. Бандера не міг без неї обійтись. Ця операція названа була S-1, очолював її Леон Лапинський, псевдо „Зенон". Походив цей аґент УБ з Любельщини, перед війною скінчив польську військову школу підхорунжого в Луцьку, на Волині. До 1942 року працював як учитель математики в Замості. Потім з'явився у Львові під псевдом „Вороняк", в 1944 році. В 1945-47 роках „Зенон" керував діями Служби Безпеки ОУН в околицях Грубешова. Коли почав „Зенон" Лапинський співпрацю з УБ? Дехто з польських повоєнних письменників, описуючи дії ОУН-УПА, з'ясовує, що „Зенон" спричинив арештування провідника УПА полк. Мирослава Онишкевича-„Ореста" в березні 1948 року. Інші твердять, що „Зенон" почав співпрацю з УБ пізніше. Працю „Зенона" контролював польський майор УБ Станіслав Врублевський, начальник відділу міністерства безпеки Польщі. Над цілістю операції нагляд мало НКВД.
На межі 1948-49 років „Зенон" завзято пробує сконтактуватися із вцілілими членами ОУН-УПА, і провокативно заохочує їх до продовження боротьби. Одиниці з них погоджуються, не знаючи про створення „нової мережі", і потрапляють у пастку. „Зенон" доставляє українським повстанцям гроші та „викрадені" посвідки на звільнення з тюрем. Гірша доля чекала тих, котрі, як Лапинському здавалось, могли викрити його справжнє лице. Їх було таємно арештовано та вивезено в Сибір. Недавно померлий Євген Мартинюк, псевдо „Граб", по довгих роках згадував: „Я ховався під прибраним прізвищем у Варшаві. Стрінувся з „Зеноном" випадково. Коли він мені запропонував співпрацю з ним, я відмовив. Незабаром мене з дружиною заарештувало НКВД і вивезло в Сибір. З Сибіру я вернувся в 1956 році"
Степан Бандера з кур'єрами ЗЧ-ОУН
„Зенон" зв'язався із С. Бандерою в Мюнхені. Інформації про нову мережу контактів передав Богданові Підгайному, псевдо „Аскольд", шефові військових справ і зв'язків. „Аскольд" вислав в Польщу, через Чехо-Словаччину, трьох зв'язкових: „Богдана" (Михайла Титуса), „Пімсту" (Івана Смаржа) і „Смирного" (Михайла Федака). Вони переказали Лапинському таємний шифр, а також адреси в Західній Европі, куди слід було висилати звіти про діяльність УПА. За формою це мали бути листи, писані до родини, де справжній зміст вписувалося таємним письмом. В цей самий спосіб мюнхенська „централя" мала висилати інструкції на адреси, надані „Зеноном" в Польщі. Узгіднено, що довші звідомлення будуть передавані зв'язковими. „Пімста", котрому „Зенон" приділив до „помочі" агента УБ, псевдо „Славко", весною 1950 року перейшов в Україну. Там мав зв'язатися з керівництвом ОУН-УПА. Післанці „Богдан" і „Смирний" вернулися до Німеччини. Після переслухання їхніх звітів, „Аскольд" вислав, знову через Чехо-Словаччину, наступну групу зв'язкових. Керівник цієї групи Григорій Кисілевський-„Чабан" переказав „Зенонові" наказ відновити мережу зв'язків. Головною ціллю мало бути організування контактів з Україною і збирання розвідувальних даних для англійців. „Чабан" мав перейти в Україну, одначе лишився в Польщі та почав енергійну „діяльність". УБ порахувало його за небезпечного для цілої операції і передало його НКВД. Все відбулось так справно, що члени мережі не знали, чи він був схоплений чи вбитий. Вміло спрямовані відомості з УБ вказували, що він убитий, і це мало заспокоїти українське підпілля: мовляв, „зістав вбитий і не міг зізнавати в суді і видати організацію".
Під час парашутного вишколу: пор. Іван Паньків, хор. Микола Мельничин. Весна 1949
У 1950 році до Польщі прибули ще дві українські боївки. Принесли вони зброю, фотографічні апарати і пошту. В Мюнхен було відправлено дві групи із зізнаннями, переданими „Зеноном". В Німеччину вернулися з України „Пімста" і „Славко". В наступному році англійці вирішили перекинути українських підпільників летунською дорогою. УБ, боячись зміцнення мережі, знищив англійську групу українців. В травні 1951 року чотири парашутисти приземлилися в синявських лісах, недалеко Любачева на Лемківщині. Як згодом засвідчили польські органи безпеки, всі парашутисти згинули, крім одного, його псевдо „Сокіл", котрому вдалось видертись з оточення. Пізніше він згинув в ЧехоСловаччині.
Один з польських генералів приписав заслугу аґентові УБ „Славкові". Фактично ж тут „вмочив пальці" один з найкращих англійських шпигунів для совєтів, Кім Філбі. Про це згадував у споминах зв'язковий SIS [Secret Intelligence Service, британська Таємна розвідувальна служба, нині МІ6] з ОУН-УПА.
Одна з кур'єрських груп, можливо, Степана Якиміва-"Бурлаки", у Польщі, 1950 р.
Ще перед війною англійська SIS навзязала контакти з С. Бандерою. Після війни співпраця тривала. Перша група українців, котру англійці забезпечили таємним приладдям і відіслали в Україну в 1949 році, згинула без вістки. В наступному році англійці вислали ще дві групи в Україну, але й вони згинули без сліду.
Тим часом американці почали сумніватись відносно використання С. Бандери Заходом. Сі-Ай-Ей висувало поважні закиди відносно С. Бандери як союзника: мовляв, його „крайній" націоналізм з „фашистською" закраскою ставлять Заходові труднощі в контактах з іншими народами СССР, головно з росіянами (?). А також те, нібито С. Бандера не має популярности серед старої еміґрації на Заході. Вкінці С. Бандеру оскаржили в протиамериканському наставленні. Сі-Ай-Ей порозумілося з SIS в Лондоні в 1951 році, в напрямі зірвання співпраці з С. Бандерою. Англійська сторона наполягала на вдержанні цієї співпраці. Після тримісячної перерви англійці скинули три групи. Літаки вилітали з Кипру на Середземному морі. Одну групу скинули між Львовом і Тернополем, другу недалеко Коломиї, третю — на терені Польщі. Про долю цих груп легко можна здогадатись.
Зброя і документи, захоплені в кур'єра ЗЧ ОУН Мирослава Борсука - "Сокола"
Летунські висадки закінчились трагічними вислідами, але дві групи, котрі ішли протоптаним шляхом, дійшли до цілі без поважних перешкод. В одній з них був досвідчений конспіратор Збіґнєв Камінський, псевдо „Дон". Приніс він Лапінському призначення на крайового провідника, підписане С. Бандерою. Однак „Зенона" непокоїло, що „Дон" зістав провідником СБ. Камінський одержав в Мюнхені завдання перевірити обставини смерти двох членів мережі — „Явора" і „Хмари". Інформації, що надходили до „Централі", викликали сумніви відносно цього. Фактично, їх обидвох Лапинський усунув під закидом співпраці з УБ. Чи вони дійсно були аґентами, котрих УБ хотіло використати для перевірки самого „Зенона"? Чи то вони відкрили його подвійну гру? Вірогідно, що зусилля „Дона" „розкусити" Камінського не дали відповіді. „Боївка без ніяких перешкод, — оповідає один з генералів УБ, — перейшла чехо-словацьку границю. Тоді аж на чехо-словацькій залізничній станції в Танвальд була затримана. Боївку розпізнав і видав її чехо-словацьким службам безпеки польський працівник УБ, приділений до цього завдання за границею". „Зенон" не був відповідальний за висилку групи. Був це суперник „Зенона", „Дон".
Кур'єри ЗЧ ОУН "Чорноморець" і "Орест" проходять підготовку перед завданням
У 1952 році Secret Intelligence Service зважилася на висадку українських аґентів підводним човном. Група з чотирьох осіб вийшла з підводного човна на берег в гумових понтонах. Винищувальна акція морських сил Польщі тривала три дні. Аґентів було знищено, одного схоплено живим, його псевдо — „Павло" (Ілько Гриньків) і передано НКВД. По невдалих перекидах з літаків і підводного човна, англійці рішили вжити повітряні бальони. Випущено їх із швидких кораблів недалеко польського узбережжя. Кораблі обслуговували німецькі моряки — отже, це теж доказ, що ОУН мала зв'язки з німецькою розвідкою. Кораблі, здогадливо, перебували під командою Ганса Кльосе, котрий співпрацював з англійською розвідкою, яка перекидала аґентів до Латвії і Естонії. В 1953 році здійснено дві успішні висадки повітряними бальонами. Завдячуючи тим висадкам, мережа нав'язала зв'язки з Централею ОУН в Мюнхені через радіо. „Зенон" мав повну контролю над передаваними інформаціями. Вони не мали великої вартости, бо члени ОУН-УПА не були затруднені на високих становищах і не мали доступу до більших урядових таємниць Польщі. Одначе, з Україною Централя в Мюнхені тримала зв'язки через зв'язкових, скинених бальонами, і вони 1952-53 роках переходили кордон три рази.
„Дон" почав підозрівати „Зенона" у зраді. В грудні 1953 року він доносить Централі, що 12-го листопада УБ затримав на 24 години одного з членів мережі. „Дон"-Камінський довідався про це через місяць. „Зенон" знав про це далеко раніше і унеможливив допит затриманого, хоч справа належала до компетенції „Дона" як шефа СБ. „Дон" довідався, що „Чабан" та інші члени ОУН-УПА, котрих вважали вбитими, перебувають в совєтських концентраках. В березні 1954 року „Дон" зажадав від Централі, щоб там перевірили життєпис „Зенона". Офіцери УБ рішили покінчити з операцією S-1. На початку квітня в цілій Польщі проведено арешти членів ОУН-УПА. 14-го квітня „Зенон" з'явився в сховищі телеграфіста Василя Климаша-„Любомира" в Чорнувце, Ольштинського воєвідства. „Зенон" сказав „Любомирові", що веде його на зустріч з „Доном". В дорозі до залізничної станції натрапили на авто, при котрому стояло кілька осіб, ніби зайнятих направою цього авта. Коли „Зенон" і „Любомир" минали їх — фактично, офіцерів УБ в цивільній одежі, — ті кинулись на „Любомира". Лапинський-„Зенон", немов користаючи з „неуваги" аґентів УБ, відскочив убік, витягнув пістолю і „поповнив самогубство".
Арештованих членів операції S-1 передано капітанові Романовському на допити. У 1955 році відбувся суд оскаржених. „Дона" і ще трьох засуджено на кару смерти, відтак її замінено на ціложиттєве ув'язнення. Інших засуджено на багато років тюрми. Під час допитів члени мережі здогадувались, яку ролю відіграв „Зенон", хоч УБ старався за всяку ціну це втаїти. У висліді кількалітньої операції S-1 ув'язнено або знищено кільканадцять членів ОУН-УПА. Перехоплено контролю зв'язків між Мюнхеном і Україною, забрано деяку частину грошей та розвідувальної техніки, і скромпромітовано діячів ОУН в очах англійців.
Степан Бандера серед кур'єрів ЗЧ-ОУН. Сидить перший ліворуч - Степан Кшик
Мережа „Зенона" на терені Польщі була відтинком широкої акції, веденої через НКВД в Україні. В 1954 році рух опору в Україні зазнав поголовного знищення. По судових розправах запала повна тиша довкруги операції S-1. Перервано тишу в 1984 році. Наказом польського міністерства внутрішніх справ в одному з польських тижневиків появилась стаття про розмову з „Зеноном"-Лапинським, та цим разом уже як „Степаном" — його колишнє псевдо. Може, йшлося про спробу злагіднення польсько-українських відносин, організовану через одного з польських священиків.
Щодо дальшої долі учасників польської розвідки. „Зенон"-Лапинський виїхав в Україну і там далі живе під зміненим прізвищем. Декотрі з них вже неживі, про інших нічого невідомо. Члени мережі ОУН-УПА починали виходити з тюрем після жовтневої відлиги в 1956 році. Найдовше просидів „Дон"-Камінський у польських в'язницях. Він вийшов на волю при кінці 60- их років і пізніше помер у Вроцлаві.
Стає все менше живих учасників тодішніх подій. Все менше залишається можливостей висвітлити кінцеві таємниці операції S-1.
Подана стаття насвітлює найбільш правдоподібний розвиток дій ОУН-УПА на терені Польщі і України у повоєнні роки. Це дослідження базоване на документах, оприлюднених вже після розвалу Совєтського Союзу і комуністичної Польщі, Польські письменники, одначе, продовжують насвітлювати дії ОУН-УПА як політичну поразку, оправдуючи при цьому способи боротьби Польщі з українським підпіллям. Навіть тепер, у демократичній державі, поляки неспроможні об'єктивно оцінити війну ОУН-УПА з большевизмом, хоч самі зазнали доволі лиха від сталінського режиму.
Едвард Кухар
Знимка Леона Лапінського - зі статті Осипа Зінкевича "Контррозвідка ПНР проти ОУН" https://www.istpravda.com.ua/articles/2016/03/1/148975/view_print/
Джерело решти знимок: https://reibert.info/threads/kurjeri-zch-oun-upa.195381/page-4
