"Коли нації тяжко, Бог посилає потрібних людей."
Микола Горбаль
* * *
Пори віку
крізь клітку моїх грудей
схрестили шпаги.
(Який бо світ тісний!)
* * *
Коли зберемо плачі усі,
всі голосіння твої,
Україно,
твій стогін
І розпач твій,
твої молитви
За всіх часів твоєї страсної
дороги
по всій землі
і як не розірветься серце
вад тягаря цього –
ПОВЕРНЕМОСЬ.
"Микола Горбаль. Друзі вимовляли його прізвище здебільшого з наголосом на першому складі, наглядачі в неволі - на другому. А він, як казав колись про себе М. Зеров, відгукувався і на ямб, і на хорей."
Надія Світлична
* * *
І капали свічки у фортецях
і згасли
а на могилах розстріляної волі
виросла кропива
що споглядала на світ
чорними ямами бійниць.
А через відчинені навстіж
головні ворота
вийшла чума забуття
і пішла манівцями.
* * *
Час занурився в пітьму,
лиш чути, як космос
скрипить трибами галактик,
мов старезний млин.
Так вузлик нервів з острахом
дивиться на вкриту
космічним порохом
павутинку ілюзій:
урветься?
Микола Горбаль – поет, прозаїк, композитор, вчитель, відомий дисидент, учасник руху шістдесятників, багаторічний політв’язень (16 років совєтських концтаборів – 1970-1977, 1979-1988), правозахисник, політик, член УГГ з 1977 року, секретар Української Гельсінської Спілки, голова Київської організації Української Республіканської партії, нині Почесний голова УРП, член-засновник Республіканської Християнської партії, нині член її Центрального Проводу, член Міжнародного та Українського ПЕН-клубів.
* * *
Зголоднілий світу,
затулив вуха від самого себе, -
Жалі дзвонами в голові били на сполох, -
Горіло зеленим полум'ям Ніщо.
А чим гасити, як давно ні сльозини?!
Зяяло чорне дно чаші терпінь.
* * *
Причепилась і плентається невідступно
ревнива старосвітська чеснота,
а мені немає часу на неї:
(в полоні) -
всі помисли про шльондру сьогодення.
І як проможуся
бодай на хвильку
привернути її увагу до себе,
то з великою насолодою
плюну їй у лице.
* * *
Зсірілим степом
реве Славутич,
прив’язаний мотузом за роги.
Залізо врізається в руки -
Розвиднення.
реве Славутич,
прив’язаний мотузом за роги.
Залізо врізається в руки -
Розвиднення.
Зустріч з Миколою Горбалем у Дітройті
Український щоденник “Свобода”, 15 лютого 1990
Зустріч із репресованим поетом Миколою Горбалем у Дітройті мґр Віра Андрушків почала цитатою з поеми гіндуського поета Таґора, ідеєю якої є нескорена боротьба за свої ідеали. Боротьба неприборканих борців за права нашого народу не минула безслідно, вона стала рушієм широкого та глибокого пробудження України. ...В. Андрушків звернула увагу на присутній гурт наших студентів із Вейнського і Мишигенського університетів та ТУСМ-у, що вже давно турбувався долею М. Горбаля, бо ще в 1986 році конґрес українських студентів постановив брати активну участь в обороні Горбаля.
Дальшим ходом вечора провадила М. Стефанюк — перекладач поезій М. Горбаля на англійську мову. Коротко подаючи його біографію, згадала роки скитальщини його родини, виселеної з рідної Лемківщини, роки студій, вчителювання в Івано-Франківському та вкінці перший засуд на п'ять літ табору та два роки заслання за „антисовєтську аґітацію та пропаґанду", в його поемі „Дума". Після закінчення цієї кари повернувся до Києва, де став членом Гельсінської Спілки та знову був двічі арештований. Микола Горбаль 16 років свого молодого життя провів в таборах та в'язницях.
Але роки знущань не зломили його сильної волі, не здержали творчого поетичного процесу і, що цікаве, з психологічного боку, не позначились на його лагідному світосприйманню. Його поезія з років переслідувань, хоча включає болючі рефлексії, має на собі печать його глибоко релігійного, майже містичного способу думання. Він також композитор і його пісню „Над потоком”, в якій говориться про кущ калини, що даремно очікує повороту пташки, та пісню ‚‚Білий камінь" з надзвичайним відчуттям їх настроєвости відспівала Христина Липецька при супроводі Юрія Стасіва.
Як заявив у своїй промові Микола Горбаль, ці довгі роки знущань допомогла йому перебути ласка та опіка Бога і сильна віра в Нього. І нема в його творчості бажання пімсти. Це було дійсно глибоко зворушливе почути таку заяву з уст людини, яка народилась і виросла в системі атеїстичної ідеології.
Передаючи нам привіт з далекої Батьківщини, він запевняв, що хоча в часи поневолення багато найкращих синів України покидало її, то все знаходились та знаходяться люди, що своїм пламенним словом, своєю моральною силою не дали і не дають народові заснути. На це маємо доказ із сьогоднішнього розвитку політичних дій на Україні. Гельсінська Спілка, до якої він вже довгі роки належить, це найбільш зорганізований рух. Під сучасну пору вона стараєгься з'єднати в своїх рядах найкращі та найбільш свідомі українські сили. Своїм головним завданням Спілка уважає працю над відродженням національної свідомости, яку хоче осягнути в єдности, з кожною свідомою національною групою. Але ми повинні усвідомити собі, що це буде повільний процес, бо навіть таке основне завдання, як навчання української мови, не може наступити через ніч, з браку вишколених вчительських кадрів. Вкорінення російської мови в Україні є таке сильне, що навіть щирі українські патріоти часто на політичних зібраннях говорять по російськи.
...Політичний поділ нашої еміґрації його не тривожить, тільки коли виступаємо на зовні, в стремліннях освободити чи допомогти нашому народові, ми повинні іти з'єднані.
Розповідаючи про політичні маніфестації в Україні, він звернув увагу на акцію поліційних провокаторів, які стараються довести до конфлікту з владою. На ширшу скалю робить це також уряд, який старається впроваджувати непорозуміння між національними меншинами в Україні.
Відрадним явищем процесу відродження є активна участь молоді, що запевняє його майбутнє продовження.
Також відродження наших церков на Україні, поширить та скріпить національну свідомість народу, що є найголовнішим чинником нашого духовного відродження, та в майбутньому вільної украінської держави.
Володимир Баран
Дальшим ходом вечора провадила М. Стефанюк — перекладач поезій М. Горбаля на англійську мову. Коротко подаючи його біографію, згадала роки скитальщини його родини, виселеної з рідної Лемківщини, роки студій, вчителювання в Івано-Франківському та вкінці перший засуд на п'ять літ табору та два роки заслання за „антисовєтську аґітацію та пропаґанду", в його поемі „Дума". Після закінчення цієї кари повернувся до Києва, де став членом Гельсінської Спілки та знову був двічі арештований. Микола Горбаль 16 років свого молодого життя провів в таборах та в'язницях.
Але роки знущань не зломили його сильної волі, не здержали творчого поетичного процесу і, що цікаве, з психологічного боку, не позначились на його лагідному світосприйманню. Його поезія з років переслідувань, хоча включає болючі рефлексії, має на собі печать його глибоко релігійного, майже містичного способу думання. Він також композитор і його пісню „Над потоком”, в якій говориться про кущ калини, що даремно очікує повороту пташки, та пісню ‚‚Білий камінь" з надзвичайним відчуттям їх настроєвости відспівала Христина Липецька при супроводі Юрія Стасіва.
Як заявив у своїй промові Микола Горбаль, ці довгі роки знущань допомогла йому перебути ласка та опіка Бога і сильна віра в Нього. І нема в його творчості бажання пімсти. Це було дійсно глибоко зворушливе почути таку заяву з уст людини, яка народилась і виросла в системі атеїстичної ідеології.
Передаючи нам привіт з далекої Батьківщини, він запевняв, що хоча в часи поневолення багато найкращих синів України покидало її, то все знаходились та знаходяться люди, що своїм пламенним словом, своєю моральною силою не дали і не дають народові заснути. На це маємо доказ із сьогоднішнього розвитку політичних дій на Україні. Гельсінська Спілка, до якої він вже довгі роки належить, це найбільш зорганізований рух. Під сучасну пору вона стараєгься з'єднати в своїх рядах найкращі та найбільш свідомі українські сили. Своїм головним завданням Спілка уважає працю над відродженням національної свідомости, яку хоче осягнути в єдности, з кожною свідомою національною групою. Але ми повинні усвідомити собі, що це буде повільний процес, бо навіть таке основне завдання, як навчання української мови, не може наступити через ніч, з браку вишколених вчительських кадрів. Вкорінення російської мови в Україні є таке сильне, що навіть щирі українські патріоти часто на політичних зібраннях говорять по російськи.
...Політичний поділ нашої еміґрації його не тривожить, тільки коли виступаємо на зовні, в стремліннях освободити чи допомогти нашому народові, ми повинні іти з'єднані.
Розповідаючи про політичні маніфестації в Україні, він звернув увагу на акцію поліційних провокаторів, які стараються довести до конфлікту з владою. На ширшу скалю робить це також уряд, який старається впроваджувати непорозуміння між національними меншинами в Україні.
Відрадним явищем процесу відродження є активна участь молоді, що запевняє його майбутнє продовження.
Також відродження наших церков на Україні, поширить та скріпить національну свідомість народу, що є найголовнішим чинником нашого духовного відродження, та в майбутньому вільної украінської держави.
Володимир Баран
* * *
Чого вартий ввесь цей балаґан
проти тихої молитви
на батьковій могилі
* * *
Втримати закритим вітер
норов вихорів.
Не пустити в світ стихію
здичавілих слів.
Прохолоду ночі випить
в крапельках роси
і вогонь пекучий в грудях
нею погасить?
Чого тобі ...............
спокусо?
Семен Глузман
Цей свій виступ я цілком міг би почати зі слів Альбера Камю з роману "Чума": "А що таке, по суті, чума? Теж життя, та й годі". Тому що говорити я буду про той різновид чуми, який загальноприйнятою мовою не так давно називався "позбавленням волі за вчинення особливо небезпечних державних злочинів”.
Так от, позбавлене волі життя – це все-таки життя. І в цім житті вас супроводжують, поряд із тугою, знущаннями та карцерами, такі самі, як і ви, люди. Розумні й дурні, добрі і злі, чесні і не дуже... І частина з них, що живуть із вами в периметрі колючого дроту, – ваші друзі. Ті, котрі стали вам близькі саме тут, у цім скорботнім місці. Вони – ваш світ, ваша підтримка.
Там, в уральській зоні ВС 389/35, я познайомився з Миколою Горбалем. Сімнадцять років тому. Прекрасні роки щирости та опору. Найкращі роки наших життів. Хтось вивчав мови, хтось писав вірші, хтось нескінченно аналізував уголос газетні новини... В Горбаля був інший розпорядок дня. Віддавши батьківщині-мачусі щоденні вісім годин підневільної праці, він сідав писати. Те, що він писав, називалося ксивою. В умовах постійного спостереження насторожених наглядачів і стукачів-зеків, ризикуючи отримати новий термін, він писав правду про те, чим є Архіпелаґ Ґулаґ епохи Брєжнєва. І ви, слухаючи потім ці документи крізь завісу радіоглушника, жахаючись і дивуючись, не могли уявити, що в ті самі хвилини на далекім Уралі скромні чоловіки, що не претендують на популярність, день у день пишуть дрібними чіткими буквочками продовження цього скорботного літопису. І більше від усіх інших — селянський син, викладач музики, що не відбувся, християнин Микола Горбаль. Щодня, кожну вільну годину. Відмовляючи собі у відпочинку, заняттях мовами, відмовляючи собі у своїх віршах.
Дивне відчуття – говорити ці слова тут, відкрито, бачачи перед собою Миколу. А тоді ми не могли про це і мріяти. Було життя, і в ньому – твоє місце, де ти вибрав бути Дон Кіхотом. Словом – проти імперії зла, насильства й тотального страху. Словом судового вироку, словом хроніки опору, словом статті та вірша. На свої вірші в Миколи тоді не було часу. Ми, арештанти 1972 року, тільки вчилися, тільки вливалися в цей ірреальний світ, а Микола, досвідчений політзек, уже й знав, і вмів. Були й карцери, і голодування. Все було. А потім було заслання, й гіркі листи Миколи до нас у зону. Гіркі листи самотньої людини, яка залишила друзям у зоні шматочок свого серця.
Миколі не пощастило. Тільки після того, як він пішов на етап у заслання, зона наша поступово зуміла консолідуватися. Кваліфікацію Нестора Літописця здобуло багато зеків... Якби він залишився тоді з нами, з'явився б у нього час нарешті і для своїх віршів. Не судилося…
А потім... знову листи, зеківські листи. Я жив тоді вже у Києві, чекав на другий арешт. І не сподівався ні на що. Листи Миколи я передавав до Парижа, аби залишилося від цієї страшної доби бодай щось живе. Живий лист, живе слово. Ми не вірили у зміни на краще, не могли вірити.
Листи Миколи до мене (як і листи Стуса, Валери Марченка, Світличного...) - в Парижі. А Микола тут. Вижив. І переміг.
І все-таки я думаю: нехай ті листи поки що полежать у Парижі.
27 квітня 1990
* * *
День крадькома підійшов до Ночі,
затулив їй долонями очі.
Впізнала,
чекала,
не спала,
Відчула дотиком початок Дня -
зашарілась,
довірилась,
тішилась,
ніжилась,
А потім поволі виповнив її зсередини -
обімліла,
обм’якла,
розчинилась...
У ніч,
коли відштовхувались дві закохані зорі
у ненависть,
був поетом,
віршами світ бродив,
а ранком впертим встав,
як чорний
віл.
затулив їй долонями очі.
Впізнала,
чекала,
не спала,
Відчула дотиком початок Дня -
зашарілась,
довірилась,
тішилась,
ніжилась,
А потім поволі виповнив її зсередини -
обімліла,
обм’якла,
розчинилась...
У ніч,
коли відштовхувались дві закохані зорі
у ненависть,
був поетом,
віршами світ бродив,
а ранком впертим встав,
як чорний
віл.
* * *
Писав собі лібретто,
адресоване вітрам,
щоб виспівати й мою арію
завиванням в холодних коминах -
Час підганяв конопляним батіжком
із зламаного дитинства.
* * *
Сутужно.
Молив хоть іскру ласки.
Вимолив,
втішився,
роздмухав,
заходивсь
і грівся коло багаття,
розпаленого фантазією.
Не на багато вистачило:
вдавання не дозволило любості
підкинути в пригаслу ватру
хоч пару тихих,
теплих слів.
* * *
Сам.
Приніс охапку осени
в оселю голубого смутку.
На різдво роздам
колядникам відсутнім
по жменьці шелестіння
на срібні дзвоники.
* * *
із сибірського кедру
мову мою,
я з страху сховав своє єдине гостре слово.
І вона так довго корчилась в муках,
а міг помогти.
Міг!
Тепер не маю страху перед каранням -
це спокута моя.
О найвищий даре Господній!
О щаслива моя неволе!
О сльози моєї радости
в долонях складених рук!
Бути свідком вдячности долі.
Ангеле мій доброчестивий,
скріпи мою віру від сумніву:
чи могуча єси, теперішня самотносте,
спокутувати злочин мовчання,
а чи гнітитиме й надалі,
до кінця днів моїх
гріх,
докором у зіницях палаючого неба.
http://diasporiana.org.ua/poeziya/2264-gorbal-m-detali-pishhanogo-godinnika/
