Едвард Козак,
січовий стрілець, вояк УГА, член пластового куреня ім. Ярослава Осмомисла, учасник львівського мистецького процесу 1930-х років, мистець, мультиплікатор, письменник, редактор і видавець, іконописець, геніальний карикатурист.
* 3 лютого 1902, село Гірне, Львівщина — † 22 вересня 1992, Детройт
* 3 лютого 1902, село Гірне, Львівщина — † 22 вересня 1992, Детройт
"В одній з розмов довідався я від мистця Едварда Козака таке: З пропаґандивним відділом ОУН, якого референтом був Ст. Ленкавський, співпрацювали ще крім маляра Едвард Козака малярі: Василь Дядинюк, Роман Сеньків, Михайло Черешньовський і ще кількох, а часом приходив ще театральний мистець Микола Чирський і Лев Лепкий. Звичайно сходилися вони в цукорні о. Дубицького і о. Нарожняка, що називалася "Полтава".
Одного дня сидів один з малярів із Е. Козаком, чекаючи на інших у "Полтаві", й виявив охоту взяти участь у конкурсі на прапор ОУН, але ще не має ідеї. Е. Козак нашкіцував злегка свій помисл і це сподобалося тому маляреві, але сказав, що це не його ідея. Тоді Е. Козак упевнив його, що він не має претенсій до того, ані не хоче брати участи в конкурсі, й тому, якщо він це гарно оформить, може подавати як свій проєкт. Він погодився і так зробив.
Той проєкт принято і він тепер є прапором ОУН з червоно-чорною краскою, які визначають український чорнозем зрошений червоною кров'ю героїв-борців за волю України. Все це робилося в рамах приготувань до Великого Збору, який мав вирішити всі важливі внутрішні й зовнішні справи ОУН, щоб закінчити з тимчасовістю та утвердити правний стан."
Одного дня сидів один з малярів із Е. Козаком, чекаючи на інших у "Полтаві", й виявив охоту взяти участь у конкурсі на прапор ОУН, але ще не має ідеї. Е. Козак нашкіцував злегка свій помисл і це сподобалося тому маляреві, але сказав, що це не його ідея. Тоді Е. Козак упевнив його, що він не має претенсій до того, ані не хоче брати участи в конкурсі, й тому, якщо він це гарно оформить, може подавати як свій проєкт. Він погодився і так зробив.
Той проєкт принято і він тепер є прапором ОУН з червоно-чорною краскою, які визначають український чорнозем зрошений червоною кров'ю героїв-борців за волю України. Все це робилося в рамах приготувань до Великого Збору, який мав вирішити всі важливі внутрішні й зовнішні справи ОУН, щоб закінчити з тимчасовістю та утвердити правний стан."
Микола Климишин, член Революційного Проводу ОУН(б)
В поході до волі. Спомини. Торонто 1975 http://diasporiana.org.ua/memuari/8427-klimishin-m-v-pohodi-do-voli-spomini-t-2/
Едвард Козак. Автопортрет
Іван Кедрин
"Свобода", 26 вересня 1992
З відходом у засвіти Едварда Козака українська культура втратила творця, який не мав і не матиме собі рівних. Коли весною цього року Едвардові Козакові сповнилося 90 літ — я написав у „Свободі" статтю п.з. „Унікальний Еко" *. Він був унікальним і таким перейде до історії української культури. Високоосвічений артист — маляр з талантом, що його дістав з ласки Господньої, карикатурист, сатирик, видавець, редактор, автор та ілюстратор сатиричних журналів — і в кожній з отих ділянок неперевершений. Як маляр — так володів рисунком, що віддавав ним рух, чи-то у бравурному аркані гурту гуцулів, чи однієї ніжної танечниці навшпиньках. Малював великі композиції, як ярмарок чи похід козаків, малював квіти й краєвиди та був особливим майстром у так званих ґротесках — картинаx, у яких схоплював народні сцени й типи крізь призму сатири і гумору. Як карикатурист — був безпощадний супроти ворогів чи громадських шкідників. 3а його карикатури всіx большевицькиx вельмож був проскрибований в совєтській імперії — зате тріюмфально стрічали його в Україні, куди їздив який рік тому перед своєю смертю.
Був людиною великої особистої культури, яку проявляв і в своїй творчості. Як кажна людина високої мірки — був надзвичайно скромний. Ніхто ніколи не почув від нього неґативну критику про іншого образотворчого мистця. Тому й не мав ворогів. Відзначався тонким вичуттям гумору і залюбки жартував і з самого себе. Винайшов „Гриця Зозулю" ~ тип придуркуватого, але й хитрого сільського філософа, в уста якого вкладав неповторні монологи. Був закоханим у Гуцульщині та в Українських Січових Стрільців — сам служив у них, як неповнолітній юнак. Після програних наших визвольних змагань 1918-20 роках опинився у Львові і там в особі Івана Тиктора знайшов вояцького побратима, який заснував цілий пресовий концерн і перейшов до історії, як перший видавець українських газет з девізою, що вони повинні самі виплачуватися, а не бути — як це бувало — дефіцитними. Там, у Видавництві Тиктора Едвард Козак заснував „Комаря" та „Зиза", перші гумористично-сатиричні журнали, після яких прийшов американський „Лис Микита". Намалював добрий десяток образів „Лис Микита", кожний з основними тими самими характеристичними рисами і кожний інший.
Був людиною великої особистої культури, яку проявляв і в своїй творчості. Як кажна людина високої мірки — був надзвичайно скромний. Ніхто ніколи не почув від нього неґативну критику про іншого образотворчого мистця. Тому й не мав ворогів. Відзначався тонким вичуттям гумору і залюбки жартував і з самого себе. Винайшов „Гриця Зозулю" ~ тип придуркуватого, але й хитрого сільського філософа, в уста якого вкладав неповторні монологи. Був закоханим у Гуцульщині та в Українських Січових Стрільців — сам служив у них, як неповнолітній юнак. Після програних наших визвольних змагань 1918-20 роках опинився у Львові і там в особі Івана Тиктора знайшов вояцького побратима, який заснував цілий пресовий концерн і перейшов до історії, як перший видавець українських газет з девізою, що вони повинні самі виплачуватися, а не бути — як це бувало — дефіцитними. Там, у Видавництві Тиктора Едвард Козак заснував „Комаря" та „Зиза", перші гумористично-сатиричні журнали, після яких прийшов американський „Лис Микита". Намалював добрий десяток образів „Лис Микита", кожний з основними тими самими характеристичними рисами і кожний інший.
Малюнок Юрія Козака, старшого сина Ека
Неможливо говорити про Едварда Козака і промовчати його синів Юрія і Ярему. Кожний із них одідичив талант артиста-маляра по своєму батькові, але кожний із них створив свій власний стиль і має свій власний жанр. У сучасному українському образотворчому малярстві Юрій Козак — найвидатніший неовізантиніст. Його цілостінний образ— „Xрищення України” — в ґалерії пок. Михайла і Ярослави Шафранюків у Торонто — це шедевр великого мистця. Ярема ж має надзвичайно широку тематику: краєвиди, квіти, але і абстракти, які не є ломиголовками, тільки дуже естетичним пов'язанням ліній і плям. Від останніx кількох років влаштовував щорічно виставку своїx картин уже не сам Едвард Ко зак, але і два його сини завжди у мотелі „Ксеня" в Гантері. У липні цього року вперше Едвард Козак уже не приїхав на цю виставку, що їx порозвішував на стінаx Ярема Козак з своєю донькою Xристею. Заламав ся Едвард Козак після смерти своєї дружини Марії.
3а свого життя Едвард Козак ставився легковажно до видання своєї монографії. Д-р Ярослав Падоx і я мали довгі розмови з Едвардом на цю тему. Наукове товариство ім. Шев ченка в Америці було готове видати таку монографію. 3а урядування в УНСоюзі головного предсідника д-ра Івана Флиса - УНСоюз готов був видати йому книгу його карикатур. Едвард Козак був такий закоханий у журналі „Лис Микита", що просто не мав часу на іншу працю. Його сини повинні тепер подбати про те діло, яке було би пам'ятником на могилі цієї унікальної людини.
Я приятелював з Едвардом Козаком ще у Львові у 1920-1930 роках. Опісля, виходячи назустріч його проханню, мав честь відкривати його виставки в Гантері. З його відходом поглибилася похмура пустка довкола мене. Цей недолугий нарис - це грудка землі на його могилу.
3а свого життя Едвард Козак ставився легковажно до видання своєї монографії. Д-р Ярослав Падоx і я мали довгі розмови з Едвардом на цю тему. Наукове товариство ім. Шев ченка в Америці було готове видати таку монографію. 3а урядування в УНСоюзі головного предсідника д-ра Івана Флиса - УНСоюз готов був видати йому книгу його карикатур. Едвард Козак був такий закоханий у журналі „Лис Микита", що просто не мав часу на іншу працю. Його сини повинні тепер подбати про те діло, яке було би пам'ятником на могилі цієї унікальної людини.
Я приятелював з Едвардом Козаком ще у Львові у 1920-1930 роках. Опісля, виходячи назустріч його проханню, мав честь відкривати його виставки в Гантері. З його відходом поглибилася похмура пустка довкола мене. Цей недолугий нарис - це грудка землі на його могилу.
Малюнок А. Климка**
* До 90-ліття Ека
ЕКО І XX СТОЛІТТЯ
Кожна декада віку оцього
належить Едвардові Козакові:
Дитинства час — перша декада,
друга декада — стрілецька громада.
Третя декада — то Комарева,
а що четверта — то втікачева.
П'ята декада — Дітройт і Лис,
шоста і сьома — малярський час.
Восьма й дев'ята — час слави й змін,
а на десяту від всіх нас поклін.
належить Едвардові Козакові:
Дитинства час — перша декада,
друга декада — стрілецька громада.
Третя декада — то Комарева,
а що четверта — то втікачева.
П'ята декада — Дітройт і Лис,
шоста і сьома — малярський час.
Восьма й дев'ята — час слави й змін,
а на десяту від всіх нас поклін.
"Знимка" Ека ("Комар", 1938)**
Іван Кедрин
УНІКАЛЬНИЙ ЕКО
З нагоди 90-ліття Едварда Козака
"Свобода", 27 березня 1992
УНІКАЛЬНИЙ ЕКО
З нагоди 90-ліття Едварда Козака
"Свобода", 27 березня 1992
24-го березня ц. р. українська громада Дітройту й околиці, до якої належить місце замешкання Едварда Козака — Воррен, відзначала 90-ліття того насправді унікального діяча української культури. Це не трафаретний комплімент, щоб зробити приємність ювілятові, а ствердження факту, що в історії української культури немає другої постаті, яка проявила творчий талант одночасно у кількох видах образотворчого мистецтва й літератури.
Карикатурист "Зиза" Еко при праці**
Один із найкращих артистів-малярів старшої ґенерації, творець великих полотен, як ярмарок із десятком осіб, звірят і всякого краму на тлі гір, — танок аркана кільканадцятьох гуцулів із взаємно сплетеними раменами, балет дівчат чи тільки танок на вшпиньках однієї ніжної танечниці, — кілька пригадок колишніх архитворів Козака. Закоханий у тематиці Січового Стрілецтва і Гуцульщини, але й неперевершений автор десятків чи сотень так званих ґротесок — одноособових чи збірних портретів на межі карикатури, у смішних сценах і позах. Знає так майстерно рисунок, що передає ним кожний — делікатний чи поривистий — танок. Маючи особливий хист підхоплювати якусь особливу рису обличчя — поруч з отим знанням рисунку зробило Едварда Козака найкращим українським карикатуристом. Користувався карикатурою для трагі-гумористичного зображення сталінських злочинів, чи таких подій української діяспори, як-то президент ДЦентру УНР в Екзилі сокирою розганяє Національну Раду, й усі її члени в паніці розбігаються...
Попереду Цяпка, під ним кінь дрімає...
Це — у ділянці образотворчого малярства. У ділянці преси — піонер сатиричної преси, — у ділянці літератури тонкий сатирик і винахідник нібито придуркуватого, насправді сільського філософа Гриця Зозулі, який у гумористично-сатиричній формі виявляє погані риси вдачі української людини, гін до сіяння незгоди, політичний примітивізм. Бо хоча Едвард Козак ніколи не був членом ніякої політичної партії і тримався здалека від активної участи в політичному житті — пильно стежив за ним і завжди оцінював актуальні події, явища і людей з погляду здорового розуму, конструктивізму й християнської етики.
Хто живий, вставай . . . (О. Маковей – Ф. Колесса)
A що один підїжджа,
на дівчиноньку гука . . . (народна)
на дівчиноньку гука . . . (народна)
Чорнобривко моя, вийди, вийди,
чим скоріш до вікна . . . (Л. Лепкий)
чим скоріш до вікна . . . (Л. Лепкий)
Не було і нема в Едварда Козака “роздвоєної особовости", — що інше творець, що інше людина. Ціла людина. Не терпів людей фрази і не терпів фрази, яка заступала би діло. Міг служити як зразок істини, що чим людина розумніша і вартісніша — тим скромніша. Недавно мав я нагоду згадати, що з усіх образотворчих мистців знаю тільки двох, які ніколи не сказали злого слова про будь-котрого іншого мистця: це скульптор Михайло Черешньовський і артист-маляр Едвард Козак. Ця скромність у великій мірі причинилас до сумного факту, що 90-літній Едвард Козак не має ще своєї монографії. Були охочі видавці. Український Народний Союз, в той час, коли головним предсідником був д-р Іван Флис, він був готовий видавати „Карикатури" Е. Козака. Мистець виправдовувався труднощами знайти ті карикатури, що їх конче хотів би бачити в книжці. Приїздив до Гантеру два роки тому тодішній голова НТШ д-р Ярослав Падох і ми втрійку склали плян: НТШ раде було причинитись до видання. Коли виявилося, що альбомне мистецьке видання монографії не реальне, погодився Едвард Козак на концепцію видати про нього, багатоілюстровану книжку його карикатурами й малюнками, НТШ раде було видати таке. Але Едвард Козак був такий закоханий у сатиричному журналі „Лис Микита", що просто не мав часу і змоги займатися книжкою. Був видавцем, редактором, ілюстратором і автором більшости друкованого матеріялу, бо всі його давні приятелі — співробітники один за одними відходили на той світ. Ефект сумний — „Лис Микита" перестав появлятися, але нема монографії ані книжки про Едварда Козака, унікальну постать в історії української культури.
Господь поблагословив мистця. Його обидва сини високої кляси освічені мистці, кожний із власним питомим йому стилем, з власною тематикою і в одному спільні один з одним та своїм батьком: віддані душею образотворчому мистецтву. Старший , Юрій , найкращий наш учений — візантолог, його цілостінне “Хрещення України " пишається у Мистецькій ґалерії фундації подружжя Шафранюків у Торонто, Канада; молодший син, Ярема дивує широким діяпазоном тематики своїх образів: пейзажі, релігійні картки і — абстракти, але всі — дуже естетичні.
90-ліття Едварда Козака пригадало ген-ген давні часи — коли він працював у пресовому концерні Івана Тиктора і автор цих рядків у щоденнику „Діло" між двома світовими війнами. Це було поверх 70 літ тому — мало хто залишився ще на цьому світі. А може би так — на злість усім труднощам таки поважно взятися тепер за річ, якої потребує українська культура: книжку про унікального Ека, Едварда Козака?! Якось хвилює, не дає спокою оця думка, спонукує сказати про неї усім шанувальникам талантів Едварда Козака.
Обкладинка січневого з 1966 року числа "Лиса Микити"
[Ольга "О-КА" Климович]
ПРО ЦЕ І ТЕ
Про почуття гумору.
"Свобода", 14 серпня 1998
ПРО ЦЕ І ТЕ
Про почуття гумору.
"Свобода", 14 серпня 1998
Якось недавно попросила мене одна молода радіожурналістка, що належить до „четвертої хвилі", позичити її принаймні одне число „Лиса Микити" з давніх часів, тому що вона стільки чула про гумор ЕКА і про цю вийняткову гумористичну газету, якою був довгими роками „Лис Микита", а ніколи не мала можливости погортати її превеселі сторінки. Я з приємністю виконала її прохання.
У моїй бібліотеці „Лис Микита" є в особливому пошанівку, його річники гарно оправлені в тверді обкладинки — це ж справді багатство, коли йдеться про еміґраційну літературу.
Саме переглядаючи їх тепер, я просто не могла налюбуватися тим тонким почуттям гумору, що мав його подостатком наш незрівняний Едвард Козак, який влучним і точним словом і своїм мистецьким пером умів не лише відтворити різні гумористичні ситуації, але їх відповідно зілюструвати. І таким був ЕКО від самого початку своєї журналістично-гумористичної кар'єри, від 20-их років, коли ілюстрував і редагував „Зиза" у Львові, а відтак „Комаря", щоб вкінці довгими роками бути творцем і виконавцем кожного числа „Лиса Микити". Чи справді із ЕКОМ вмер не лише цей ориґінальний гумористичний журнал, але і розвинене, культурне почуття гумору та вміння його висловити?
Переглядала я тепер ці річники і, може, аж тепер зрозуміла витонченість і культуру цієї людини, яка давала нам усім можливість посміятися щиро та, до того ж, зрозуміти, з чого сміємося, а не читати при тому ряд некультурних слів, які висловлюють персонажі сьогоднішніх т. зв. гуморесок. Чи можна ще і тепер не засміятися із розповіді ЕКА, як його дружина хотіла купити собі машину до миття посуду, і щоб заробити на це, пішла мити сама посуд у жидівському ресторані? Або перечитайте одну із постійних рубрик Гриця Зозулі, що хоча писані говіркою, але такою, яку кожен може легко зрозуміти.
Яке ж інакше, однак, почуття гумору знаходимо у деяких теперішніх т. зв. „гумористів". У них звичайно десятки слів, що для читачів нашої преси не є зрозумілі, часто між ними натрапляємо на вульґаризми, і немає тої тонкости дотепу, до якої ми були звикли раніше.
Чи змінилося в нашій спільноті почуття гумору? Чи серед читачів надто багато ще тих, які пригадують давнє і не звикли до сьогоднішньої форми псевдо-гумору? Чи, може, треба нам часом заплющити очі, читаючи це, як просить один із сьогоднішніх т. зв. гумористів у вступі до своєї збірки?
Щось надто багато приходиться ставити запитань. А все тут, здається, залежить від простого зрозуміння, що таке гумор, а що — зусилля його показати. Саме вчора в „Ню Йорк Тайме" відомий театральний критик охопив цю проблему таким окресленням: є велика різниця між „foolish and funny" або, переклавши цю дефініцію гумору на українську мову: „Є велика різниця між дурним висловом, а смішним". Хто цього не розуміє — пише цей критик — не може надіятися на щирий сміх своїх читачів чи слухачів.
Чи саме це не є причиною, що деякі наші сьогоднішні т. зв. гуморески, коли їх читаємо, викликують більше здивування, як сміху?
Якось ніколи цього не було при читанні „Лиса Микити", але, на жаль, таких гумористів, як був ЕКО, тепер вже „не роблять", а ті, що думають, що вони є такими, радше себе осмішують, а не викликають сміху у читачів. Тому з приємністю буду позичати моїй молодій журналістці писання ЕКА у журналах чи у його збірках, бо все це ще й сьогодні викликує здоровий, а передусім невульґарний гумор, що зрозумілий для кожного покоління.
О-КА
Оцифровані числа "Лиса Микити": http://diasporiana.org.ua/page/2/?s=%D0%BB%D0%B8%D1%81+%D0%BC%D0%B8%D0%BA%D0%B8%D1%82%D0%B0У моїй бібліотеці „Лис Микита" є в особливому пошанівку, його річники гарно оправлені в тверді обкладинки — це ж справді багатство, коли йдеться про еміґраційну літературу.
Саме переглядаючи їх тепер, я просто не могла налюбуватися тим тонким почуттям гумору, що мав його подостатком наш незрівняний Едвард Козак, який влучним і точним словом і своїм мистецьким пером умів не лише відтворити різні гумористичні ситуації, але їх відповідно зілюструвати. І таким був ЕКО від самого початку своєї журналістично-гумористичної кар'єри, від 20-их років, коли ілюстрував і редагував „Зиза" у Львові, а відтак „Комаря", щоб вкінці довгими роками бути творцем і виконавцем кожного числа „Лиса Микити". Чи справді із ЕКОМ вмер не лише цей ориґінальний гумористичний журнал, але і розвинене, культурне почуття гумору та вміння його висловити?
Переглядала я тепер ці річники і, може, аж тепер зрозуміла витонченість і культуру цієї людини, яка давала нам усім можливість посміятися щиро та, до того ж, зрозуміти, з чого сміємося, а не читати при тому ряд некультурних слів, які висловлюють персонажі сьогоднішніх т. зв. гуморесок. Чи можна ще і тепер не засміятися із розповіді ЕКА, як його дружина хотіла купити собі машину до миття посуду, і щоб заробити на це, пішла мити сама посуд у жидівському ресторані? Або перечитайте одну із постійних рубрик Гриця Зозулі, що хоча писані говіркою, але такою, яку кожен може легко зрозуміти.
Яке ж інакше, однак, почуття гумору знаходимо у деяких теперішніх т. зв. „гумористів". У них звичайно десятки слів, що для читачів нашої преси не є зрозумілі, часто між ними натрапляємо на вульґаризми, і немає тої тонкости дотепу, до якої ми були звикли раніше.
Чи змінилося в нашій спільноті почуття гумору? Чи серед читачів надто багато ще тих, які пригадують давнє і не звикли до сьогоднішньої форми псевдо-гумору? Чи, може, треба нам часом заплющити очі, читаючи це, як просить один із сьогоднішніх т. зв. гумористів у вступі до своєї збірки?
Щось надто багато приходиться ставити запитань. А все тут, здається, залежить від простого зрозуміння, що таке гумор, а що — зусилля його показати. Саме вчора в „Ню Йорк Тайме" відомий театральний критик охопив цю проблему таким окресленням: є велика різниця між „foolish and funny" або, переклавши цю дефініцію гумору на українську мову: „Є велика різниця між дурним висловом, а смішним". Хто цього не розуміє — пише цей критик — не може надіятися на щирий сміх своїх читачів чи слухачів.
Чи саме це не є причиною, що деякі наші сьогоднішні т. зв. гуморески, коли їх читаємо, викликують більше здивування, як сміху?
Якось ніколи цього не було при читанні „Лиса Микити", але, на жаль, таких гумористів, як був ЕКО, тепер вже „не роблять", а ті, що думають, що вони є такими, радше себе осмішують, а не викликають сміху у читачів. Тому з приємністю буду позичати моїй молодій журналістці писання ЕКА у журналах чи у його збірках, бо все це ще й сьогодні викликує здоровий, а передусім невульґарний гумор, що зрозумілий для кожного покоління.
О-КА
Молоді (або принаймні ще не старі)), в доброму гуморі й, хочеться думати, здоров'ї - Яків Гніздовський, Любослав Гуцалюк, Стефанія Гніздовська та ЕКО на Союзівці — в українському культурному центрі, Керґонксон, шт. Нью-Йорк. Якого року знимка, не зазначено.
Член пластового куреня ім. Ярослава Осмомисла, з яким 1 листопада 1918 приєднався до УСС. Під час українсько-польської війни 1918–1919 воював в артилерійській бриґаді УГА, в батареї сотника Селешка
Підсудний у процесі УВО (Львів, 1922)
Служив у Війську Польському (1923–24)
1929 одружився з Марією Бортник (1905–89)
У 1930-х роках у Львові видавав карикатури в редаґованих ним сатирично-гумористичних журналах «Зиз» (1926–1933) та «Комар», проілюстрував усі видання Івана Тиктора у Львові (1933–1939), ілюстрував дитячий журнал «Світ дитини» під редакцією Михайла Таранька, розробляв малюнки журнальних обкладинок, створював олійні етюди та картини.
Був активним членом Асоціяції незалежних українських мистців (АНУМ), Товариства українських письменників і журналістів.
1939 – переїзд з сім’єю до Кракова, зумовлений сталінськими репресіями, карикатури на які та на траґічну ситуацію в совєтській Україні стали надзвичайно влучними. Став головою мистецької організації «Зарево» та ілюстратором видань «Українського Видавництва»
1944 – очолював Спілку образотворчих мистців (СОМ) на еміґрації
1945 – викладав на вищих образотворчих студіях у Карлсфельді й Берхтесґадені
1947 – голова СОМ у Мюнхені
1948 – Едвард Козак започаткував черговий гумористично-сатиричний журнал – «Лис Микита», який виходив аж до смерти його засновника
1951 – переїзд до США, де оселився спочатку у Детройті, а згодом — у Воррені, штат Мічиґан
1955-1957 – виграв першу нагороду на великому конкурсі мультиплікаційних фільмів у Детройті
1973, 1982 – вийшли збірки сатиричних та гумористичних оповідань «Гриць Зозуля» та «На хлопський розум Гриця Зозулі»
1990 – перша виставка ЕКО в Україні відбулася у Львові, на якій був присутній 88-річний художник
1992 – Едварда Козака удостоїли звання почесного громадянина Львова
Роман Свередюк
МИСТЕЦТВО ЕДВАРДА КОЗАКА (ЕКО)
Нарис про мистця й багата добірка репродукцій його творів
https://sverediuk.com.ua/mistetstvo-edvarda-kozaka-eko/
** Джерело - Фотографії старого Львова.
