11 років без Ігоря Римарука...

Ігор Колісник. Портрет Ігоря Римарука

Ігор Римарук

Сорок — це сором, це погляд вужа,
київський скрекіт...
В сорок зненацька вночі наїжджа
проза, мов рекет.
Тою, що найсолов’їніша знов,
як не збрехати?..
Речення бритоголові, немов
хлопці з «бригади».

В сорок буває пригода й така:
мізер морозу,
вечір, бруківка, обцас... і «швидка»
в галицьку прозу.
Там персонажів — на том і на рік,
теми ж — локальні...
Врізався Львову в каварняний бік
лікоть лікарні.

При сороківці поет-маніяк —
«prozit» при морсі...
Доля підморгує, ніби маяк,
прозі приморській:
доки ти в ґлоріях чуба купав,
струнами бринькав,—
десь мудрагель-одесит відкопав
золото інків.

Нумо в прозорий прозовий експрес,
сороканіжки!
Жменька ж вар'ятів, упавши з небес,
дибає пішки.
В писках зашиті, немов у пасках,
віші волання.
Сорокалітнє блукання в пісках —
аж до заклання.

Сорок — це морок, це посвист ножа,
часу і слова,
ще не безмежжя і вже не межа —
це післямова,
післялюбов без гріха і гроша...
Наче в «Токаї»,
сорок — це корок... а клята душа
все ж витікає.

3 жовтня 2008 року ненадійно витікла душа Ігоря Римарука... 🥀 Пом'янімо...

* * *

Оком, чи словом, чи співом
той колядник тебе врік?
Темним неправедним гнівом
розпочинається рік.

Тричі свіча догоріла —
та не розвіяла тьми.
Тричі сльоза перестріла —
ти відмахнувся дверми.

То пропадай же в безсонні,
тож не вертайсь і на мить!..
Ти озирнувся:
босоніж
свічка
снігами
біжить.

Гладиш худесенькі плічка...
А в заметілі зника
інша незгашена свічка —
клятого колядника.

"З ним можна було говорити годинами. Читати вірші. Пити холодне вино. Блукати Подолом. У нього можна було переночувати і позичити гроші. Його просто не могло не бути! Я ніколи не мав брата, але завдяки Ігореві Римаруку добре знаю, що означає це слово — і як багато за ним стоїть. Думаю, ці слова могло би повторити все наше покоління."
Кость Москалець

Поховали Ігоря Римарука 6 жовтня 2008 року на 78-му полі Личаківського цвинтаря, неподалік Олександра Кривенка. Про його занедбану могилу ми всі нещодавно читали... https://dilo.net.ua/kultura/duhovni-golodrantsi-abo-chomu-osyrotila-mogyla-igorya-rymaruka/

* * *

змовкла осінь змахнувши кривавим крилом
зжовкли янголи бо врятувати не вміли

як заснув — то сиджу за родинним столом
а прокинувся — тільки чотири могили

підкидає в дитинство цей сон як батут
але сила тяжіння така невблаганна

я не сплю — я прокинувся в осінь — я тут
де Галина й Микола Ликера і Ганна

в когось янголи білі як перші сніги
в когось чорні мобіли вищать як дебіли

вже заснув — і вернувсь на свої на круги
наче дим — на свої на чотири могили

і лягає осіння рука на плече
і якої ще треба від роду офіри

і дунай бистроводий — тече то й тече

і співають фраєрочки — штири то й штири

Тарасові Федюку

Здається, так було одвіку:
глухий паркан... руда трава...
І знову, мов земля об віко,
об душу стукотять слова.

Скрегочуть заступи - допоки
заходить сонце, - а вночі
циганитимуть сни на спокій,
як на півлітру копачі.

Вітри в далечині порожній
шкребуть кущем, немов ключем,
а випадковий подорожній
ворота підпира плечем.

Блукає іскорка в цигарці,
над очі вечір нависа...
Сухим окрайчиком на чарці
лежать на водах небеса.

А голос Ігоря Римарука живе:
http://bukvoid.com.ua/addons/?audio=73

https://www.youtube.com/watch?v=LupUGTP8iHU