Прізвище Пашинського було серед «орієнтувань» на першочергове знищення у разі прийняття рішення про повну зачистку Майдану від протестантів. Згідно з відео-документами, він був одним з небагатьох нардепів, хто не покинув Майдану в ніч проти 19 лютого і зранку 20 лютого 2014-го. Був одним з ключових «менеджерів революції», на яких трималося її матеріяльно-технічне, фінансове та організаційне забезпечення. Переслідуючи його, Портнов, безперечно, крім того що мститься йому сам, виконує доручення кремля.
Карл Волох:
Декілька років тому, отримавши на якесь побіжне схвальне зауваження щодо Яценюка купу лайна в коментарях, я пожартував, що почую звинувачення в проплаченості навіть якщо скажу, що він добре знає таблицю множення. І це реальність: більшість людей (зокрема, в ФБ) керуються в своїй оцінці фактів не логікою, не аналізом, не раціо, а емоційним відношенням до персон, котрі з цими фактами зв‘язані. За останні рік-два нам вдалося титанічними зусиллями добитися, що частина українських громадян уже не вірить сліпо всьому, що їм віщує телевізор. Але прорив цей стосується, переважно, Порошенка. Тобто, інформаційну спецоперацію з його дискредитації сьогодні вже частина людей визнають і ставляться до неї відповідно. Але при цьому впевнені, що решта інформації - про інших керівників Майдану і постмайданної влади - вірна, і вони мають тут цілком об’єктивну картину дійсності. І навіть факт, що запоребрикові і близькі до них пропагандони, котрі є частиною інформаційних спецоперацій проти України, свої наміри декларують відкрито (як той же Марков пару днів тому чи Портнов), наших мудрагелів на жодні роздуми не наводить.
Одне слово, якщо ви:
- вважаєте, що нинішня справа проти Пашинського має якесь відношення до правосуддя, а не до реваншу;
- готові проігнорувати цю ганьбу, бо погано ставитеся до Пашинського;
- не розумієте, що це лише «проба пера» щодо людей, яких Кремль вважає ворогами -
то за способом мислення і прозорливістю ви мало чим відрізняєтеся від виборців Зеленського.
Декілька років тому, отримавши на якесь побіжне схвальне зауваження щодо Яценюка купу лайна в коментарях, я пожартував, що почую звинувачення в проплаченості навіть якщо скажу, що він добре знає таблицю множення. І це реальність: більшість людей (зокрема, в ФБ) керуються в своїй оцінці фактів не логікою, не аналізом, не раціо, а емоційним відношенням до персон, котрі з цими фактами зв‘язані. За останні рік-два нам вдалося титанічними зусиллями добитися, що частина українських громадян уже не вірить сліпо всьому, що їм віщує телевізор. Але прорив цей стосується, переважно, Порошенка. Тобто, інформаційну спецоперацію з його дискредитації сьогодні вже частина людей визнають і ставляться до неї відповідно. Але при цьому впевнені, що решта інформації - про інших керівників Майдану і постмайданної влади - вірна, і вони мають тут цілком об’єктивну картину дійсності. І навіть факт, що запоребрикові і близькі до них пропагандони, котрі є частиною інформаційних спецоперацій проти України, свої наміри декларують відкрито (як той же Марков пару днів тому чи Портнов), наших мудрагелів на жодні роздуми не наводить.
Одне слово, якщо ви:
- вважаєте, що нинішня справа проти Пашинського має якесь відношення до правосуддя, а не до реваншу;
- готові проігнорувати цю ганьбу, бо погано ставитеся до Пашинського;
- не розумієте, що це лише «проба пера» щодо людей, яких Кремль вважає ворогами -
то за способом мислення і прозорливістю ви мало чим відрізняєтеся від виборців Зеленського.
Настя Пашинська:
А теперь серьёзно. Не знаю, как с Порошенко и Парубием, но знаю как с Сергеем Пашинским, потому что для меня это личное. Поэтому могу рассказать.
Началось все на Майдане. Когда Портнов угрожал людям, вышедшим на Майдан, мой дядя был на нем. Портнов привык решать все угрозами физической расправы, давлением на судей. После того, как начались расстрелы на Майдане, Портнов видимо понял, что ему это не простят и бежал в Россию, а после снятия с него европейских санкций начал жить в Вене.
Кадавр сидел в Вене и понемногу мстил. Фейками, странными комментариями и фантазиями про моего дядю.
Очередной виток ненависти Портнова,который мне запомнился, начался с закона о спецконфискации, которым непосредственно занимался Пашинский. Закон был принят для того, чтобы вернуть наворованые страусиным президентом деньги (около 50 млрд грн) обратно.
Закон очень бесил личного кадавра легитимного. Он долго возмущался и угрожал э, сидя в своей Вене. А с ним, как ни странно, возмущался и угрожал европейским судом Шабунин, сидя на своих грантах.
После победы Зеленского и последующей оттепели, когда еще один кадавр страусиного президента - Богдан, был назначен правой рукой президента, то другие кадавры тоже возрадовались и решили вернуться.
Вернулся и Портнов. Еще сидя в аэропорту в Вене он начал отдавать приказы судьям, и писать угрозы своим врагам и вносить планы по захвату мира. Обещал посадить Пашинского, Парубия и Порошенко.
Вернемся к истории с Химикусом
31 декабря вечером Пашинский со своей женой возвращались домой. Это была неосвещенная загородная трасса. Руслана сидела за рулем. По встречке в темноте кто-то толкал фургон. Ни габаритных огней, ни освещения.
Чуть ли не столкнувшись с таким призраком, Руслана остановилась, чтобы сделать замечание. Машину толкали двое подвыпивших мужчины, один из которых решил рассказать ей что он с ней сделает, если она не замолчит.
Сергей вышел из машины и потребовал извиниться. Один из молодцев пошёл на него с бутылкой. Сергей предупредил об оружии и сделал предупредительный выстрел. Мужик (по фамилии Химикус) ударил его по голове бутылкой. Падая, Сергей стреляет ему в ногу.
После этого вызывает скорую, полицию и проводит новогоднюю ночь в ментовке.
Вся история. Можно еще рассказать про то, как этот самый Химикус частенько оказывался в сомнительных ситуациях и в отделении полиции. Можно рассказать, как он угонял автомобиль, как выбивал зубы бывшей жене. С ним там много историй, но это не важно. Важно то, что оказавшись в неприятной ему ситуации Химикус решил напасть, но в ответ получил отпор.
После этого у Химикуса появляются лучшие адвокаты. Делом лично занимается Портнов, сидя еще в Вене. Дело два раза закрывают и не признают Химикуса потерпевшим. Есть две пули, признана самооборона.
Но дело раздувается. К этому прибавляется еще фейки. Вот тебе и какой-то универ "Украина", который якобы пытается редейрнуть Пашинский. Вот тебе и якобы найденный труп "Француз", вот тебе и визитка Пашинского в истории с Бабченко.
Понятно, что это все потом по-тихому опровергалось. Но осадочек то у людей оставался. Я не говорю уже о той информационной компании, которые шла последние пять лет. Там чего только не было.
Понятно, что за этими фейками никто не видит реально сделанных дел. Никто уже, наверно, не помнит военную технику образца 2014 года. А зря.
Сейчас кадавр Портнов вновь поднял дело Химикуса. Не скрывая, что это его личная месть. Не скрывая давление на судей. Просто по привычке. Потому что он так делал тогда и сейчас можно. Следствие не предоставило никаких новых доказательств. Но в этот раз, на третий раз, суд арестовал Пашинского.
Как я увидела в ленте у знакомого журналиста, что еще бы год назад он бы не поверил, что будут судить Пашинского. А я бы не поверила, что сюда вернётся правая рука Януковича и начнет мстить за Майдан. Но это такое. Разности приоритетов.
Сегодня это вас не коснулось. А моего дядю пообещали физически уничтожить в СИЗО за то, что он когда-то вышел на Майдан и перешёл дорогу упырям. За то, что попытался вернуть награбленное Януковичем. Его уничтожали все это время. А сегодня Портнов действительно сделал Путину подарок.
Вы смотрите на 33 машины в кортеже самого открытого президента, который возвращает банки своим патронам, даёт власть своим друзьям и подкармливает кадавров прошлого страусиного президента. Радуетесь концу эпохи бедности, концу войны и гонитесь за популистами за которыми скрываются те же страусиные короли.
Но не понимаете одного, что это вас физически уничтожают. И понадобится, наверно, еще не одна революция, чтобы появилась хоть какая будь политическая осознанность. Надеюсь, что революционеров окажется всё-таки больше, чем портновых.
А я буду бороться.
Началось все на Майдане. Когда Портнов угрожал людям, вышедшим на Майдан, мой дядя был на нем. Портнов привык решать все угрозами физической расправы, давлением на судей. После того, как начались расстрелы на Майдане, Портнов видимо понял, что ему это не простят и бежал в Россию, а после снятия с него европейских санкций начал жить в Вене.
Кадавр сидел в Вене и понемногу мстил. Фейками, странными комментариями и фантазиями про моего дядю.
Очередной виток ненависти Портнова,который мне запомнился, начался с закона о спецконфискации, которым непосредственно занимался Пашинский. Закон был принят для того, чтобы вернуть наворованые страусиным президентом деньги (около 50 млрд грн) обратно.
Закон очень бесил личного кадавра легитимного. Он долго возмущался и угрожал э, сидя в своей Вене. А с ним, как ни странно, возмущался и угрожал европейским судом Шабунин, сидя на своих грантах.
После победы Зеленского и последующей оттепели, когда еще один кадавр страусиного президента - Богдан, был назначен правой рукой президента, то другие кадавры тоже возрадовались и решили вернуться.
Вернулся и Портнов. Еще сидя в аэропорту в Вене он начал отдавать приказы судьям, и писать угрозы своим врагам и вносить планы по захвату мира. Обещал посадить Пашинского, Парубия и Порошенко.
Вернемся к истории с Химикусом
31 декабря вечером Пашинский со своей женой возвращались домой. Это была неосвещенная загородная трасса. Руслана сидела за рулем. По встречке в темноте кто-то толкал фургон. Ни габаритных огней, ни освещения.
Чуть ли не столкнувшись с таким призраком, Руслана остановилась, чтобы сделать замечание. Машину толкали двое подвыпивших мужчины, один из которых решил рассказать ей что он с ней сделает, если она не замолчит.
Сергей вышел из машины и потребовал извиниться. Один из молодцев пошёл на него с бутылкой. Сергей предупредил об оружии и сделал предупредительный выстрел. Мужик (по фамилии Химикус) ударил его по голове бутылкой. Падая, Сергей стреляет ему в ногу.
После этого вызывает скорую, полицию и проводит новогоднюю ночь в ментовке.
Вся история. Можно еще рассказать про то, как этот самый Химикус частенько оказывался в сомнительных ситуациях и в отделении полиции. Можно рассказать, как он угонял автомобиль, как выбивал зубы бывшей жене. С ним там много историй, но это не важно. Важно то, что оказавшись в неприятной ему ситуации Химикус решил напасть, но в ответ получил отпор.
После этого у Химикуса появляются лучшие адвокаты. Делом лично занимается Портнов, сидя еще в Вене. Дело два раза закрывают и не признают Химикуса потерпевшим. Есть две пули, признана самооборона.
Но дело раздувается. К этому прибавляется еще фейки. Вот тебе и какой-то универ "Украина", который якобы пытается редейрнуть Пашинский. Вот тебе и якобы найденный труп "Француз", вот тебе и визитка Пашинского в истории с Бабченко.
Понятно, что это все потом по-тихому опровергалось. Но осадочек то у людей оставался. Я не говорю уже о той информационной компании, которые шла последние пять лет. Там чего только не было.
Понятно, что за этими фейками никто не видит реально сделанных дел. Никто уже, наверно, не помнит военную технику образца 2014 года. А зря.
Сейчас кадавр Портнов вновь поднял дело Химикуса. Не скрывая, что это его личная месть. Не скрывая давление на судей. Просто по привычке. Потому что он так делал тогда и сейчас можно. Следствие не предоставило никаких новых доказательств. Но в этот раз, на третий раз, суд арестовал Пашинского.
Как я увидела в ленте у знакомого журналиста, что еще бы год назад он бы не поверил, что будут судить Пашинского. А я бы не поверила, что сюда вернётся правая рука Януковича и начнет мстить за Майдан. Но это такое. Разности приоритетов.
Сегодня это вас не коснулось. А моего дядю пообещали физически уничтожить в СИЗО за то, что он когда-то вышел на Майдан и перешёл дорогу упырям. За то, что попытался вернуть награбленное Януковичем. Его уничтожали все это время. А сегодня Портнов действительно сделал Путину подарок.
Вы смотрите на 33 машины в кортеже самого открытого президента, который возвращает банки своим патронам, даёт власть своим друзьям и подкармливает кадавров прошлого страусиного президента. Радуетесь концу эпохи бедности, концу войны и гонитесь за популистами за которыми скрываются те же страусиные короли.
Но не понимаете одного, что это вас физически уничтожают. И понадобится, наверно, еще не одна революция, чтобы появилась хоть какая будь политическая осознанность. Надеюсь, что революционеров окажется всё-таки больше, чем портновых.
А я буду бороться.
Пашинського не відпустили. Він найняв Федура. Не допоможе, але з Вови сміятиметься вся країна (
Сергій Пашинський: “Це означає, що ми повернулися в часи Януковича. Мені боляче і прикро за нашу державу. Я знаю, що з понеділка мені будуть десятками висувати нові підозри.”
С*ки.
І що тепер?
Володимир Мартинюк:
Портнов причетний до розстрілу Майдану 19-20 лютого. І до побиття студентів 30 листопада 2013 року. Пашинський це все знає - можливо, краще ніж ми усі - й тому Портнов хоче його розтоптати і змусити замовкнути.
Якщо чесно, то ненависть до Пашинського на 90% така сама ірраціональна і безпідставна, як і ненависть до Порошенка - тобто результат багатократного повторення очевидної брехні або нічим не підтвердженної інформації.
І що тепер?
Володимир Мартинюк:
Портнов причетний до розстрілу Майдану 19-20 лютого. І до побиття студентів 30 листопада 2013 року. Пашинський це все знає - можливо, краще ніж ми усі - й тому Портнов хоче його розтоптати і змусити замовкнути.
Якщо чесно, то ненависть до Пашинського на 90% така сама ірраціональна і безпідставна, як і ненависть до Порошенка - тобто результат багатократного повторення очевидної брехні або нічим не підтвердженної інформації.
Пашинського «саджають» за перший бойовий наказ
Написала вчора пост, що нинішня влада реваншу та капітуляції, каральними органами якої зараз керує Портнов, садить Пашинського в тюрму виключно з мотивів помсти за його роль в опорі російській агресії в 2014 році. Портнов через ДБР з тієї ж причини переслідує Порошенка за наказ про контрнаступ на Донбасі в 2014 році, а Парубія – за захист Одеси.
Після цього мені в коментарях почали писати, що Пашинського не було в АТО. А хто віддавав перший бойовий наказ, знаєте? Ні? Я зараз розкажу. І взагалі, для обороноздатності країни Пашинський зробив дуже багато – в несприятливих умовах і на грані можливого… І насправді, у нього стратегічне, державницьке мислення. Проте, нажаль, в нашій країні визнання можна отримати лише від ворогів. Те, що його Портнов саджає першим, насправді і є найвищою пробою якості.
А зараз я напишу про одну з найважливіших речей, які він зробив. І, можливо, те, що вас в ньому дратує, якраз і було потрібне країні в 2014 році?!
Почну зі своїх спогадів. Отже, початок квітня 2014 року я пробиваюся до Пашинського на прийом. Він в.о. керівника Адміністрації Президента. Дуже зайнятий і нервує, що я забираю в нього час. Але я ще більше його нервую, коли говорю, що в тому кабінеті я говорити не буду. (Адже Пашинський займав в АП кабінет папєрєдніка чи то Львочкіна чи Портнова, а я боялася прослушки). Тоді він мене відводить в якусь дальню кімнату і каже: «Говори». І я починаю шепотіти про те, що мій чоловік Микола з Горлівки, і його давній приятель звідти передає інформацію, що в маєтку Іванющенка під Єнакієвим розмістився штаб сепаратистів, де організовуються групи для захоплення адміністрацій в інших містах Донбасу. «Мій чоловік ( я ще стишую голос) готовий особисто піти (наступне слово, значення якого найкраще відповідає суті, але важко дається «книжним дітям») … на «зачистку», – нарешті видихаю я, дивлячись у очі Пашинському. А там розгорається чомусь гнів, якого я не розумію і якого точно не очікувала. Але я продовжую майже нечутно шепотіти: «Нам треба зброя».
І тут Пашинский вибухає. Як виявилося, його обурює не зміст, а форма: «А чого ти шепочеш? Що тут такого таємного? Якщо твій чоловік хоче захищати свою країну – це прекрасно. У нас війна!!! Ми зобов’язані стріляти ворогів. Мені осточортіли всі наші генерали, що очі відводять і руки опускають, а від думки про кров свідомість втрачають. А тут ще й ти шепочеш».
І він далі пояснює, чому такий знервований: «Зрозумій: те, що ти пропонуєш, Таню, – це не вихід. Це деталі. Зрозумій, мені важливо, щоб система запрацювала. Збройні сили України повинні воювати, а інакше ми програємо». І наступні хвилини він розказує про повний параліч системи, про здачі та відмови виконувати накази, про зради на користь ворога, про не підняті в повітря літаки і про не відведені кораблі, які росіяни захопили, просто перекривши вихід з бухт кількома затопленими суднами. Він з гнівом розповідає про «Тернопіль» – найновіший корвет – захоплений москалями 20 березня в Криму. Розповідає, як Турчинов наказував тримати оборону і командир Ємельяненко патетично йому відповідав: «Ми загинемо, але корабль їм не здамо. Руськіє не здаються!» Це було о 21 вечора, а вранці, коли до корабля підійшли шлюпки під «аквафрешем», Ємельянов зігнав особовий склад в машинне відділеня, закрив його там і здав корабель москалям. «На все про все» пішло півгодини…
Тобто, цілий ранок Пашинський вперто і безуспішно «строїв» армію, «ламав» генералів, а тут я звожу його на манівці з «партизанщиною».
І, насправді, він був правий: можна зробити вдалу спецоперацію в Єнакієво, а можна там і загинути, але і перше і друге нічого не змінять, або змінять ненадовго. Якщо держава у вигляді збройних сил і інших легальних формувань не почне захищатися, все буде даремно.
Разом з тим, повне психологічне заперечення насилля – такою була українська армія зразка початку 2014 року. Проливати кров? У себе дома? Це було табу. Останні втрати українців на війні були в Афганістані. З того часу виросло і постаріло ціле покоління. Як армії почати стріляти в країні, яка не знала насильства? Крові Майдану для зламу в свідомості було недостатньо…
Готові були стріляти тільки купка майданівців, у яких загинули побратими, і саме тому роль добровольчих батальйонів в українському спротиві 2014 року визначальна. В цей рух, зрештою, і влився мій чоловік Микола Березовий.
Готовий був стріляти і… Пашинський – в.о. керівника Адміністрації Президента України. І нам пощастило, що в квітні 2014 року невдовзі після цієї нашої розмови, йому були надані відповідні повноваження Турчиновим. Якраз в ці дні він зник із Києва. А згодом Пашинський мені розповів, чим він займався.
Він розповів, що 12 квітня йому на мобільний подзвонила мер Слов’янська Неля Штепа, яка дивом дістала його телефон. В неї була паніка. Вона повідомила, що в місті все захоплено озброєними людьми в балаклавах, що це бойовики екс-полковника ФСБ Ігоря Гіркіна (Стрєлкова), які в Слов’янськ групами проникли з Криму і що їх штаб у місцевому монастирі РПЦ.
«Что дєлать?», – кричала в трубку Неля. В цей же день Київ відправляє їй в поміч спецназ «Альфи». Але під Слов’янськом він потрапляє у засідку (один вбитий) і …відступає. Глава Антитерористичного центру Віталій Циганок не готовий виконувати поставлені задачі, на його місце негайно призначається Василь Крутов, якого Турчинову представляють, як «легенду спецназу», що зокрема звільняв моряків «Фаїни» від сомалійських піратів.
Він відразу прибув до Краматорська, специ там розгорнули свою базу. Під командування Крутова було передане найкраще, що було в Україні: і Альфу СБУ, і спецназ ВВ МВС «Барс», і «Омегу». За словами Пашинського, Крутов кожен день доповідав про готовність звільнити Слов’янськ. Але минають дні, а спецназ бездіє. Тим часом терористи зводять у місті укріплення і скоро стає зрозуміло, що Слов’янськ для терористів лише плацдарм для походу на Харків. Київ відправляє для потреб спецназу бронетехніку 25-тої окремої аеромобільної бригади. В Краматорську ця колонна (там були 2 БМД, і НОНА, і три БТРи) була оточена переодягненими в цивільне бойовиками Гіркіна, які кричали, що вони «мирні жителі» . Командир підрозділу не лише не віддав наказ на прорив, а й навіть забрав у бійців автоматні затвори, щоб ненароком якогось особливо нахабного «гіркінця» не підстрелили. Це було ганебно до неможливості! Бронетехніку військові здали сепаратистам без бою чи навіть бійки. «Гіркінці» віджали її голими руками і вкрай малими силами – 20 хлопаків на бойову машину. Так Гіркін отримав «Нону»-120 мм самохідну гаубицю міномет з… боєкомплектом. А в українських ЗСУ одиниці артилерійської техніки тоді були на ходу.
Бронетехніка була «віджата» так легко, що Гіркін особисто приїхав на місце, щоб великодушно подарувати життя і свободу полоненим, відпустивши їх додому.
Найпарадоксальніше, що потім саме ця бригада вкрила себе бойовою славою. Це її бійці ввійшли в Слов’янськ 5 липня, це вони героїчно брали Вуглегірськ і Саур Могилу. Але тоді вони психологічно стріляти не могли… І Гіркін розкошував і насміхався над дурними хохлами…
Ця ганебна історія стала останньою краплею терпіння для Пашинського. Він отримав повноваження від Турчинова і вирушив особисто в Краматорськ «бойовою групою» розібратися, що відбувається. Бойова група складалася з Пашинського з Полтораком та двох охоронців. На озброєнні були пістолети. У Пашинського був з собою відомий «Глок».
Приїхала «бойова група» в Ізюм, а там дно. Військові нещасні, налякані, деморалізовані, а також неозброєні і голодні. А відразу за Ізюмом на трасі на Слов’янськ новенький блокпост з нахабними та впевненими бойовиками Гіркіна.
А от в Краматорську на базі спецназу, куди Пашинського і Полторака одразу після Ізюму доставив вертоліт, навпаки повний розслабон і всі радості життя – весна, сонце, на молодій травичці “лежбище котиків” – більше сотні спецназівців розляглися.
Пашинський не стримує роздратування, коли бачить командира АТЦ Крутова, у якого теж все добре: «Чого розвалилися, мать вашу! Ви не в курсі, що пост Гіркіна вже, вважай, в Харківській області в 8 км під Ізюмом? Чому допустили?», – питає Пашинський.
– А що? Там же мирні люди. – вальяжно відповідає Крутов.
– Так це мирні люди озброєнні до зубів? – питає Пашинський, і додає, що це наказ – послати спецназ і звільнити дорогу. Крутов відмовляється брати на себе відповідальність та віддавати такий наказ. На що Пашинський вимагає від Крутова видрукувати письмовий бойовий наказ.
Через годину Пашинському приносять папірець, на якому зверху надруковано:
Бойовий наказ №1. Пашинський бере і підписує – в.о. голови адміністрації Президента України С.В.Пашинський.
Ось так вийшло, що це був перший бойовий наказ на Донбасі. Він був підписаний і …виконаний (про це пізніше).
Через цей бойовий наказ номер 1 для Путіна Пашинський особистий ворог, адже, виходить, саме він почав проти агресора визвольну війну на Донбасі.
Цікаво, що за військовим званням Пашинський лише старший сержант. Виходить, перший бойовий наказ був підписаний сержантом…
Але підписати бойовий наказ було маленькою справою, а вже великою – домогтися його виконання. Було зрозуміло, що «легенда спецназу» командир АТЦ до цього був не готовий, і поки Пашинський погрожував йому відповідальністю та всіма можливими карами, з неочікуваною новиною підійшов Полторак.
«Сергію, – нахилився він до Пашинського, – здається, нас Гіркіну здали».
Пашинський мені розказував, що після цих слів він озирнувся навколо і теж відчув, що щось не те. Як конвой, до Пашинського з Полтораком був приставлений радник Крутова – красєнь-дєдушка зі Стечкіним на пузі (як потім з’ясувалося, агент ФСБ). Вертоліт, на якому прилетіли, зник… Було схоже на те, що Крутов просто чекав, коли за офіційними особами приїдуть від Гіркіна…
Однак, Пашинському і Полтаруку пощастило покинути базу спецназу раніше, і так вони знов опинилися в Ізюмі, а якщо конкретніше – в «Семи вітрах». Цю точку знає кожен атовець, що добирається з Харкова. Відразу за Ізюмом траса підіймається вгору. Там ресторан і краєвид – півсвіту лежить під ногами. У багатьох традиція тут зупинитися і випити каву.
Але тоді, в 2014, тут планувалося виконання першого бойового наказу. Після «бази спецназу» опускалися руки і Пашинський поставив просте питання: «Чи є в усіх українських силах нацбезпеки і оборони хоч один бойовий підрозділ?». Це питання всіх загнало в повний ступор. Але ситуацію раптово порятував Юрій Аллеров (один з командирів в Національній гвардії), який зауважив, що є один бойовий підрозділ, який може виконати наказ. «Вега», – сказав Аллеров.
Що таке «Вега»? Україна – велика країна. Коли «покопатися» – завжди можна щось знайти. Так сталося і в цьому випадку. «Вега» – маленький, але елітний підрозділ спецназу, який «відкопали» в охороні Президенської резиденції Януковича в… Карпатах. Це був реально спецназ! Вони могли з легкістю пробігти 40 км горами. А ще – він був найбільш ідейний. Проти Майдану цих хлопців не кидали, а ще на Івано-Франківщині вони достатньо «обандерились». І, на щастя, за «Вегою» не треба було посилати на Франківщину – їх відшукали тут таки на базі в Крутова – на тому самому «лежбищі морських котиків».
Але спецназівці висунули свої вимоги – їм потрібні були «очі» (тепловізори або приціли нічного бачення). В квітні 2014 це була суцільна «екзотика». Це зараз навіть діти знають, що таке тепловізор. А тоді, на початку 2014, в «Семи вітрах» запала тиша. І хто би міг подумати – зірки неочікувано зійшлися – тут же виявилося, що власник «Семи вітрів» торгує оптикою, а Пашинський про всяк випадок перед поїздкою згріб з дому всю готівку, що лежала там з часів Майдану (щоб дружині було за що тікати, якщо його раптом вб’ють) і взяв з собою чималу суму.
Всі гроші пішли на оптику. Впевнена, що переплатив він двократно, але за терміновість… ввечері «очі» у спецназівців вже були. А вранці дорога з Ізюму аж до самого Слов’янська була вільна. Цю першу спецоперацію очолив син Алерова – Владислав.
Ось така вона історія першого бойового наказу. Нічого особливого, нічого особливо героїчного. Але це був прецедент, який став переломним для психології військових. Історія про вдалу спецоперацію поширилась, як лісова пожежа. Якщо змогли одні – почали спроби й інші. І від того маленького поштовху система раптом запрацювала, збройні сили почали воювати.
І той же Слов’янськ невдовзі був звільнений легендарною 95-тою бригадою, яку на той момент очолював Михайло Забродський – нинішній депутат Верховної Ради.
Сподіваюсь, ці факти багатьом допоможуть зрозуміти хто є хто в нашій країні. Де вороги, а де свої. І, можливо, комусь стане соромно бездумно розповсюджувати фейки про людей, без сміливості яких ми могли б зараз жити на підконтрольних рашкою територіях.
Тетяна Чорновол
Джерело: http://www.sxdon.info/?p=4496&fbclid=IwAR3m6sHtu73a2F7U_NEprOitsZkGPIOlAabo49oAq63KrrPs5WwXCo1mJ8EПісля цього мені в коментарях почали писати, що Пашинського не було в АТО. А хто віддавав перший бойовий наказ, знаєте? Ні? Я зараз розкажу. І взагалі, для обороноздатності країни Пашинський зробив дуже багато – в несприятливих умовах і на грані можливого… І насправді, у нього стратегічне, державницьке мислення. Проте, нажаль, в нашій країні визнання можна отримати лише від ворогів. Те, що його Портнов саджає першим, насправді і є найвищою пробою якості.
А зараз я напишу про одну з найважливіших речей, які він зробив. І, можливо, те, що вас в ньому дратує, якраз і було потрібне країні в 2014 році?!
Почну зі своїх спогадів. Отже, початок квітня 2014 року я пробиваюся до Пашинського на прийом. Він в.о. керівника Адміністрації Президента. Дуже зайнятий і нервує, що я забираю в нього час. Але я ще більше його нервую, коли говорю, що в тому кабінеті я говорити не буду. (Адже Пашинський займав в АП кабінет папєрєдніка чи то Львочкіна чи Портнова, а я боялася прослушки). Тоді він мене відводить в якусь дальню кімнату і каже: «Говори». І я починаю шепотіти про те, що мій чоловік Микола з Горлівки, і його давній приятель звідти передає інформацію, що в маєтку Іванющенка під Єнакієвим розмістився штаб сепаратистів, де організовуються групи для захоплення адміністрацій в інших містах Донбасу. «Мій чоловік ( я ще стишую голос) готовий особисто піти (наступне слово, значення якого найкраще відповідає суті, але важко дається «книжним дітям») … на «зачистку», – нарешті видихаю я, дивлячись у очі Пашинському. А там розгорається чомусь гнів, якого я не розумію і якого точно не очікувала. Але я продовжую майже нечутно шепотіти: «Нам треба зброя».
І тут Пашинский вибухає. Як виявилося, його обурює не зміст, а форма: «А чого ти шепочеш? Що тут такого таємного? Якщо твій чоловік хоче захищати свою країну – це прекрасно. У нас війна!!! Ми зобов’язані стріляти ворогів. Мені осточортіли всі наші генерали, що очі відводять і руки опускають, а від думки про кров свідомість втрачають. А тут ще й ти шепочеш».
І він далі пояснює, чому такий знервований: «Зрозумій: те, що ти пропонуєш, Таню, – це не вихід. Це деталі. Зрозумій, мені важливо, щоб система запрацювала. Збройні сили України повинні воювати, а інакше ми програємо». І наступні хвилини він розказує про повний параліч системи, про здачі та відмови виконувати накази, про зради на користь ворога, про не підняті в повітря літаки і про не відведені кораблі, які росіяни захопили, просто перекривши вихід з бухт кількома затопленими суднами. Він з гнівом розповідає про «Тернопіль» – найновіший корвет – захоплений москалями 20 березня в Криму. Розповідає, як Турчинов наказував тримати оборону і командир Ємельяненко патетично йому відповідав: «Ми загинемо, але корабль їм не здамо. Руськіє не здаються!» Це було о 21 вечора, а вранці, коли до корабля підійшли шлюпки під «аквафрешем», Ємельянов зігнав особовий склад в машинне відділеня, закрив його там і здав корабель москалям. «На все про все» пішло півгодини…
Тобто, цілий ранок Пашинський вперто і безуспішно «строїв» армію, «ламав» генералів, а тут я звожу його на манівці з «партизанщиною».
І, насправді, він був правий: можна зробити вдалу спецоперацію в Єнакієво, а можна там і загинути, але і перше і друге нічого не змінять, або змінять ненадовго. Якщо держава у вигляді збройних сил і інших легальних формувань не почне захищатися, все буде даремно.
Разом з тим, повне психологічне заперечення насилля – такою була українська армія зразка початку 2014 року. Проливати кров? У себе дома? Це було табу. Останні втрати українців на війні були в Афганістані. З того часу виросло і постаріло ціле покоління. Як армії почати стріляти в країні, яка не знала насильства? Крові Майдану для зламу в свідомості було недостатньо…
Готові були стріляти тільки купка майданівців, у яких загинули побратими, і саме тому роль добровольчих батальйонів в українському спротиві 2014 року визначальна. В цей рух, зрештою, і влився мій чоловік Микола Березовий.
Готовий був стріляти і… Пашинський – в.о. керівника Адміністрації Президента України. І нам пощастило, що в квітні 2014 року невдовзі після цієї нашої розмови, йому були надані відповідні повноваження Турчиновим. Якраз в ці дні він зник із Києва. А згодом Пашинський мені розповів, чим він займався.
Він розповів, що 12 квітня йому на мобільний подзвонила мер Слов’янська Неля Штепа, яка дивом дістала його телефон. В неї була паніка. Вона повідомила, що в місті все захоплено озброєними людьми в балаклавах, що це бойовики екс-полковника ФСБ Ігоря Гіркіна (Стрєлкова), які в Слов’янськ групами проникли з Криму і що їх штаб у місцевому монастирі РПЦ.
«Что дєлать?», – кричала в трубку Неля. В цей же день Київ відправляє їй в поміч спецназ «Альфи». Але під Слов’янськом він потрапляє у засідку (один вбитий) і …відступає. Глава Антитерористичного центру Віталій Циганок не готовий виконувати поставлені задачі, на його місце негайно призначається Василь Крутов, якого Турчинову представляють, як «легенду спецназу», що зокрема звільняв моряків «Фаїни» від сомалійських піратів.
Він відразу прибув до Краматорська, специ там розгорнули свою базу. Під командування Крутова було передане найкраще, що було в Україні: і Альфу СБУ, і спецназ ВВ МВС «Барс», і «Омегу». За словами Пашинського, Крутов кожен день доповідав про готовність звільнити Слов’янськ. Але минають дні, а спецназ бездіє. Тим часом терористи зводять у місті укріплення і скоро стає зрозуміло, що Слов’янськ для терористів лише плацдарм для походу на Харків. Київ відправляє для потреб спецназу бронетехніку 25-тої окремої аеромобільної бригади. В Краматорську ця колонна (там були 2 БМД, і НОНА, і три БТРи) була оточена переодягненими в цивільне бойовиками Гіркіна, які кричали, що вони «мирні жителі» . Командир підрозділу не лише не віддав наказ на прорив, а й навіть забрав у бійців автоматні затвори, щоб ненароком якогось особливо нахабного «гіркінця» не підстрелили. Це було ганебно до неможливості! Бронетехніку військові здали сепаратистам без бою чи навіть бійки. «Гіркінці» віджали її голими руками і вкрай малими силами – 20 хлопаків на бойову машину. Так Гіркін отримав «Нону»-120 мм самохідну гаубицю міномет з… боєкомплектом. А в українських ЗСУ одиниці артилерійської техніки тоді були на ходу.
Бронетехніка була «віджата» так легко, що Гіркін особисто приїхав на місце, щоб великодушно подарувати життя і свободу полоненим, відпустивши їх додому.
Найпарадоксальніше, що потім саме ця бригада вкрила себе бойовою славою. Це її бійці ввійшли в Слов’янськ 5 липня, це вони героїчно брали Вуглегірськ і Саур Могилу. Але тоді вони психологічно стріляти не могли… І Гіркін розкошував і насміхався над дурними хохлами…
Ця ганебна історія стала останньою краплею терпіння для Пашинського. Він отримав повноваження від Турчинова і вирушив особисто в Краматорськ «бойовою групою» розібратися, що відбувається. Бойова група складалася з Пашинського з Полтораком та двох охоронців. На озброєнні були пістолети. У Пашинського був з собою відомий «Глок».
Приїхала «бойова група» в Ізюм, а там дно. Військові нещасні, налякані, деморалізовані, а також неозброєні і голодні. А відразу за Ізюмом на трасі на Слов’янськ новенький блокпост з нахабними та впевненими бойовиками Гіркіна.
А от в Краматорську на базі спецназу, куди Пашинського і Полторака одразу після Ізюму доставив вертоліт, навпаки повний розслабон і всі радості життя – весна, сонце, на молодій травичці “лежбище котиків” – більше сотні спецназівців розляглися.
Пашинський не стримує роздратування, коли бачить командира АТЦ Крутова, у якого теж все добре: «Чого розвалилися, мать вашу! Ви не в курсі, що пост Гіркіна вже, вважай, в Харківській області в 8 км під Ізюмом? Чому допустили?», – питає Пашинський.
– А що? Там же мирні люди. – вальяжно відповідає Крутов.
– Так це мирні люди озброєнні до зубів? – питає Пашинський, і додає, що це наказ – послати спецназ і звільнити дорогу. Крутов відмовляється брати на себе відповідальність та віддавати такий наказ. На що Пашинський вимагає від Крутова видрукувати письмовий бойовий наказ.
Через годину Пашинському приносять папірець, на якому зверху надруковано:
Бойовий наказ №1. Пашинський бере і підписує – в.о. голови адміністрації Президента України С.В.Пашинський.
Ось так вийшло, що це був перший бойовий наказ на Донбасі. Він був підписаний і …виконаний (про це пізніше).
Через цей бойовий наказ номер 1 для Путіна Пашинський особистий ворог, адже, виходить, саме він почав проти агресора визвольну війну на Донбасі.
Цікаво, що за військовим званням Пашинський лише старший сержант. Виходить, перший бойовий наказ був підписаний сержантом…
Але підписати бойовий наказ було маленькою справою, а вже великою – домогтися його виконання. Було зрозуміло, що «легенда спецназу» командир АТЦ до цього був не готовий, і поки Пашинський погрожував йому відповідальністю та всіма можливими карами, з неочікуваною новиною підійшов Полторак.
«Сергію, – нахилився він до Пашинського, – здається, нас Гіркіну здали».
Пашинський мені розказував, що після цих слів він озирнувся навколо і теж відчув, що щось не те. Як конвой, до Пашинського з Полтораком був приставлений радник Крутова – красєнь-дєдушка зі Стечкіним на пузі (як потім з’ясувалося, агент ФСБ). Вертоліт, на якому прилетіли, зник… Було схоже на те, що Крутов просто чекав, коли за офіційними особами приїдуть від Гіркіна…
Однак, Пашинському і Полтаруку пощастило покинути базу спецназу раніше, і так вони знов опинилися в Ізюмі, а якщо конкретніше – в «Семи вітрах». Цю точку знає кожен атовець, що добирається з Харкова. Відразу за Ізюмом траса підіймається вгору. Там ресторан і краєвид – півсвіту лежить під ногами. У багатьох традиція тут зупинитися і випити каву.
Але тоді, в 2014, тут планувалося виконання першого бойового наказу. Після «бази спецназу» опускалися руки і Пашинський поставив просте питання: «Чи є в усіх українських силах нацбезпеки і оборони хоч один бойовий підрозділ?». Це питання всіх загнало в повний ступор. Але ситуацію раптово порятував Юрій Аллеров (один з командирів в Національній гвардії), який зауважив, що є один бойовий підрозділ, який може виконати наказ. «Вега», – сказав Аллеров.
Що таке «Вега»? Україна – велика країна. Коли «покопатися» – завжди можна щось знайти. Так сталося і в цьому випадку. «Вега» – маленький, але елітний підрозділ спецназу, який «відкопали» в охороні Президенської резиденції Януковича в… Карпатах. Це був реально спецназ! Вони могли з легкістю пробігти 40 км горами. А ще – він був найбільш ідейний. Проти Майдану цих хлопців не кидали, а ще на Івано-Франківщині вони достатньо «обандерились». І, на щастя, за «Вегою» не треба було посилати на Франківщину – їх відшукали тут таки на базі в Крутова – на тому самому «лежбищі морських котиків».
Але спецназівці висунули свої вимоги – їм потрібні були «очі» (тепловізори або приціли нічного бачення). В квітні 2014 це була суцільна «екзотика». Це зараз навіть діти знають, що таке тепловізор. А тоді, на початку 2014, в «Семи вітрах» запала тиша. І хто би міг подумати – зірки неочікувано зійшлися – тут же виявилося, що власник «Семи вітрів» торгує оптикою, а Пашинський про всяк випадок перед поїздкою згріб з дому всю готівку, що лежала там з часів Майдану (щоб дружині було за що тікати, якщо його раптом вб’ють) і взяв з собою чималу суму.
Всі гроші пішли на оптику. Впевнена, що переплатив він двократно, але за терміновість… ввечері «очі» у спецназівців вже були. А вранці дорога з Ізюму аж до самого Слов’янська була вільна. Цю першу спецоперацію очолив син Алерова – Владислав.
Ось така вона історія першого бойового наказу. Нічого особливого, нічого особливо героїчного. Але це був прецедент, який став переломним для психології військових. Історія про вдалу спецоперацію поширилась, як лісова пожежа. Якщо змогли одні – почали спроби й інші. І від того маленького поштовху система раптом запрацювала, збройні сили почали воювати.
І той же Слов’янськ невдовзі був звільнений легендарною 95-тою бригадою, яку на той момент очолював Михайло Забродський – нинішній депутат Верховної Ради.
Сподіваюсь, ці факти багатьом допоможуть зрозуміти хто є хто в нашій країні. Де вороги, а де свої. І, можливо, комусь стане соромно бездумно розповсюджувати фейки про людей, без сміливості яких ми могли б зараз жити на підконтрольних рашкою територіях.
Тетяна Чорновол
