Лист до ЕКА
“Свобода”, 20 лютого 1992
Вельмишановному Панові Едвардові Козакові сиріч ґречному дєдьові Грицеві Зозулі, а в тій же самій особі Лисові Микиті, панові на дітройтських Лисовичах, Гантерських колибах і полонинах, найбільшому в цілому світі цехмайстрові цеху весельчаків, дорогому ЕКОві в його славне 90-ліття!
Вельмишановний Пане Едварде! Дорогий ЕКО! Чесний і ґречний дєдю Пане Зозуля! Достойний маестро!
Уклінно подаю і прохаю прийняти потрійні привітання у Ваше 90-ліття!
Поперше: Поклін Вам, Достойний Ювіляте (Ювіляре! Юбіляте!) від торонтонського відділу Організації українських письменників „Слово", Ваших найближчих сусідів. Довгий ряд наших членів стоїть у доземному поклоні з висловами признання за Вашу громадську чутливість, за Вашу незмінну віру й надію на доброту української людини, за Ваше мистецтво кисті і слова, за Ваші неповторні дотепи й рисунки!
Подруге: Чолобитня Вам від недобитків Веселого Цеху, який ще так недавно рахував своїх майстрів, підмайстрів, челядників та підчелядників малощо не сотню! У Веселому Цехові були такі майстри, що вже їх тепер ніде не можна найти, навіть у далекій Україні — а це Понеділок, Ікер*, Бабай, Ломачка, Яць. Було їм весело бувати з Лисом Микитою та з Грицем Зозулею. І нам усім було радісно й почесно бачити наші, часто мало дотепні закарлючки, друковані поруч Вереса, Лясі, Зої, Микавки, Евентуального та ще інших поважних і поважаних майстрів українського гумору. Тепер, коли нам всім на превеликий жаль перестав показуватися із свого замку в Лисовичах Лис Микита, щойно пізнаємо, що це був за Лис! Цей Лис був чарівником, мольфаром, знахаром, ворожбитом — а рівночасно добрим духом цілої нашої діяспори на цій землі сущої. Бистре лисяче око підгледіло усяку замітну і незамітну подію, бистре вухо вчуло найтихіший шепіт серед найбільш голосного гармидеру, чутливий ніс занюхав кожний запах громадської кухні! Махнув Лис своїм пухнастим хвостом і вже настовбурчилися пишні пера громадських пав, павичів і павиченят, стояла дубом шерсть цуциків-муциків, пробігала дрож по більших чи менших президентах, головах, секретарях і їм подібним діячам видоячам. Часом мусів Лис Микита голосно крикнути і показати биту стежку до правди. Про те звичайно викладав своїм здоровим розумом Гриць Зозуля, господар і ґазда не лише свого власного поля, але й широкої української неполитої ниви. Ми, звичайні собі більш чи менш дотепні весельчаки, мабуть навіть не розуміли якслід, що ЕКО — Лис Микита — Гриць Зозуля в одній людині сподобив і нас бути співучасниками неповторного Лисячого Часу.
У Лисячому Часі все було можливе, все було сказано, все намальовано, все занотовано. Все, що діялося у нас! А у нас різне діялося — у нас — у нас — діяспорників, діпістів або новоприбулих, у баняків чи старих, у нас — львівських батярів, станиславівських театральників, бойківських міняйлів, яворівських лижників, сокальських завзятців, самбірських солярів, дрогобицьких цибульників, золочівських гончарів, тернопільських кавунів, коломийських фудульників, бориславських вибушників, стрийських маслосоюзників, рогатинських січкарів. снятинських дєдів, теребовельських каменярів, бережанських розбийголов, чортківських медунів, волинських хитрунів, посянських гадаїв, холмських православних християн, перемиських каштанів, підгаєцьких мудрагелів, подільських дуків, полтавських галушок, київських вельмож, переяславських угодників, буковинських спритярів, наддністрянських кулешників, одеських жуліків, кримських папуг, миколаївських заячих пастухів, донецьких гатил, уманських гайдамаків, запорізьких запорожців, наддунайських щук і менших рибок, закарпатських перепійників, чернігівських підсусідів, воронізьких нетудихатників, поліських тутешників, підляських потайників! Все, що у нас діялось, отут і от там на протязі півстоліття! Цих п'ятдесят років пропоную назвати „Епохою Лисячої Думки, Золотим Часом Українського Гумору, Ерою Великого Цехмайстра Веселого Цеху ЕКА - Едварда Козака".
Потретє: Дорогий і Вельмишановний ЕКО, дорогий приятелю цілої моєї родини! На протязі майже сорок років мала я особливу честь і щастя перебувати в незвичайно для мене милому й привітному домі подружжя Козаків, покійної пані Марії і самого ЕКА в Дітройті. З тих незабутніх днів осталися лише спомини-згадки про веселі зустрічі Товариства Чорної Хмари, де співалося про рекрутів, бідну голоту, дуків, про Едварда й Кунеґунду. Там величали ми Ікера „паном письменником", пили з Дуфтою сивуху чи інший коньяк, розглядали нові делікатні рисунки Яця, розважалися дещо заплаканими дотепами Понеділка, сміялися з нових віців Лясі — а передусім насолоджувалися присутністю ЕКА. Була для мене теж особлива нагода в часі вакацій у Гантері зазнавати приязні від цілої родини Козаків. За всі ті чудові зустрічі дуже вдячна ЕКОві, як теж за прикрасу моїх віршів. Дорогий ЕКО! У дні Вашого ювілею кланяюся Вам три рази по три та дякую Вам за добро й прихильність та за ласку Вашої приязні!
Ваша підчелядниця Марго, Ник Колька і проче
ЕКО І XX СТОЛІТТЯ
Кожна декада віку оцього
належить Едвардові Козакові:
Дитинства час — перша декада,
друга декада — стрілецька громада.
Третя декада — то Комарева,
а що четверта — то втікачева.
П'ята декада — Дітройт і Лис,
шоста і сьома — малярський час.
Восьма й дев'ята — час слави й змін,
а на десяту від всіх нас поклін.
Кожна декада віку оцього
належить Едвардові Козакові:
Дитинства час — перша декада,
друга декада — стрілецька громада.
Третя декада — то Комарева,
а що четверта — то втікачева.
П'ята декада — Дітройт і Лис,
шоста і сьома — малярський час.
Восьма й дев'ята — час слави й змін,
а на десяту від всіх нас поклін.
_____________
* Ікер — Іван Керницький.
* Ікер — Іван Керницький.
Едвард Козак, "творець, який не мав і не матиме собі рівних" https://lesinadumka.blogspot.com/2019/09/blog-post_50.html
