До 30-х роковин відходу
“Свобода”, 10 лютого 1990
Ню Йорк. Тут в п'ятницю, 2-го лютого [1990], в одному з міських шпиталів померла корифей українського театру і вірна довголітня дружина покійного актора Йосипа Гірняка, Олімпія Добровольська-Гірняк.
Вона була акторкою „Молодого Театру", театру „Березіль", Львівського Театру-Студії і творцем Студії Мистецького Слова в Ню Йорку. Покійна, яка померла на 95-му році життя, вже декілька років була у старечому домі та не була свідома смерти свого мужа у січні 1989 року.
Олімпію Добровольську поховали поруч Йосипа Гірняка на цвинтарі Пресвятої Діви Марії у Факс Чейс, Філядельфія, у вівторок, 6-го лютого 1990 року, в присутності найближчої родини. Залишилися в смутку дочка Іва Чарська з родиною і широка родина Гірняків.
Ню Йорк. Тут в п'ятницю, 2-го лютого [1990], в одному з міських шпиталів померла корифей українського театру і вірна довголітня дружина покійного актора Йосипа Гірняка, Олімпія Добровольська-Гірняк.
Вона була акторкою „Молодого Театру", театру „Березіль", Львівського Театру-Студії і творцем Студії Мистецького Слова в Ню Йорку. Покійна, яка померла на 95-му році життя, вже декілька років була у старечому домі та не була свідома смерти свого мужа у січні 1989 року.
Олімпію Добровольську поховали поруч Йосипа Гірняка на цвинтарі Пресвятої Діви Марії у Факс Чейс, Філядельфія, у вівторок, 6-го лютого 1990 року, в присутності найближчої родини. Залишилися в смутку дочка Іва Чарська з родиною і широка родина Гірняків.
“Свобода”, 2 березня 1990
Відійшла у вічність ще одна яскрава постать з ґенерації наших недостріляних, які, вирвавшися в роки війни на Захід, з усіх сил намагалися розповісти про українське відродження 20-их років, правду про комуністичний „рай".
2-го лютого ц.р [1990] померла в Ню Йорку на 95-му році життя Олімпія Добровольська, блискуча драматична акторка, режисер, педагог, дружина і сподвижниця Йосипа Гірняка. Вона народилася 1895 року в Одесі, в 1915 році закінчила музично-драматичну школу ім. Миколи Лисенка в Києві. Ті перші кроки на сцені, зразу в головних ролях, були в Молодому Театрі в Києві (1916-1919), яким керував Лесь Курбас. Грала в психологічних драмах В. Винниченка і в п'єсах европейського репертуару. Ідеям Курбаса в театрі і в художньому читанні Доброволська була віддана все життя.
1919 року Добровольська у Проскурові познайомнлася з Йосипом Гірняком. У своїх „Споминах" Гірняк згадує зустріч із прімадонною Молодого.Театру, про яку гомоніла вся столична преса. На початку 1920 року молоді артисти разом їхали чотири дні поїздом з Вінниці до Києва. Гірняк пише: „Ми продовжували свою кількаденну розмову про театр, про світової слави акторів, про ролі, які мріялося колись заграти і про всяку всячину. Тільки одне питання ми обминали і не зважувалися шукати відповіді на нього: чому вже ось п'яту добу ми не пробували хоч би на одну мить задрімати, чому нам так цікаво говориться, і чому одне одному так уперто і глибоко заглядаємо в очі".
Відтоді — спільне життя і праця: спершу в театрі і театрі-студії імени Франка, а від 1922 року в театрі „Березіль", що піднісся на хвилі українського відродження.
Олімпія Добровольська в ролі Зосі у п'єсі І. Карпенка-Kapoгo “Сава Чалий" в театрі "Березіль" (1927 рік)
О. Добровольська в ролі Соні у п'єсі “Хазяїн” І. Карпенка-Карого, Березіль, 1932
Далі розгром „Бсрезоля". В 1933 році Гірняк був заарештований і засуджений до ув'язнення в таборах примусової праці. „Березіль" був перетворений на театр ім. Шевченка, в якому Добровольська грала до свого арешту в серпні 1937 року. Була ув'язнена в тюрмі Харківського НКВД. В кінці року слідчий порадив їй виїхати на Далеку Північ, де перебував у засланні Гірняк. В 1938-1940 роках Добровольська грала в театрі Чіб'ю, режисером і актором був Гірняк. 1940 року обоє повернулися на Україну. В 1942 році вирвалися на захід. В 1942-1944 роках працювали у Львівському оперному театрі.
О. Добровольська в ролі Нори у п'єсі “Нора” Г. Ібсена, театр ім. [прости Господи. - Л. П.-С,.] Косолапкіна (на засланні в Чіб'ю, “столиці” Ухт-Печорського концтабору), 1938
У перші повоєнні роки Добровольська була ентузіястом, артисткою, учителькою і чорноробом у новоствореному в Австрії театрі-студії Гірняка — Добровольської. Обидва корифеї прагнули передати молоді традиції „Березоля", мріяли створити український театр в еміґрації. Театр-студія грав в Австрії і Західній Німеччині до 1949 року, в Америці до 1951. Потім два роки була співпраця з Українським театром в Америці, заснування театру „Слово", численні виступи Гірняка й Добровольської з живим мистецьким словом, праця артистки з дітьми й молоддю.
Мистецтво Добровольської насвітлено в численних статтях і книжках. Очевидно, ще будуть опубліковані статті й спогади про її творчу й педагогічну працю. Сьогодні над свіжою могилою я поділюся кількома фраґментами спогадів про неї.
В 1920-их роках і на початку 1930-их років Добровольська й Гірняк були далекі від мене як зірки, і дивлячися на них на сцені „Березоля", я ніколи не думала, що наші шляхи перехрестяться. Пригадую Добровольську в ролі Леонори в „Змові Фієско в Генуї”, Зосі в „Саві Чалому". Був особливий стиль в акторок „Березоля": принадливість без дешевні, підкресленість без кльовнади, плястнчність рухів. І раптом зорі упали. В січні-лютому 1934 року Олімпія Добровольська носила Гірнякові передачі до тюрми ҐПУ в Харкові, я теж з передачами. Звичайно Добровольська, чекаючи відповіді, сиділа поруч із Валентиною Чистяковою, яка носила передачі чоловікові, Лесеві Курбасові. Обидві були хоч сумні та нерозкислі, „трималися".
В 1936 році, після перетворення „Березоля" на театр ім. Шевченка, я бачила Добровольську в п'єсі Ґорького „Васса Железнова". Мені врізалася в пам'ять хитра купчиха в темночервоній оксамитовій сукні. П'єса була даниною реалізмові в театрі і російській літературі.
Ми познайомилися в 1947 році в Західній Німеччині. Я захоплювалася виставами театру-студіі, начебто „Березіль" воскрес. Хоч я ніколи не була театральним критиком, від душі писала рецензії на вистави театру-студії. Заходила поговорити з Гірняком і Добровольською, бачила її муравлину працю — костюми акторам шила.
6 травня 1949 року “нескорені березільці" прибули до Ню Йорку з мрією відновити діяльність театру-студії і створити в Америці модерний український театр. Невдовзі і я приїхала до Ню Йорку, зразу ж завітала до Гірняків, які жили у мебльованій кімнаті на 96-ій вулиці. Гірняк працював на нічній зміні в готелі. Добровольська для заробітку не працювала. Вечорами інтенсивно готувала вистави театру-студіі з молодими студійцями, які вдень заробляли на хліб щоденний. Незабаром Добровольська потягла мене до „Манастирів" — музею середньовічного мистецтва в Ню Йорку. Здавалося, що тераси з колонами і каплиці були її рідною стихією.
9-го жовтня 1949 року була в Ню Йорку прем'єра п'єси „Мати і я" (за творами Хвильового). Грали Гірняк і Добровольська. Всього в сезоні 1949-50 року поставили шість п'єс. Але життя показало, що існування стаціонарного українського театру в Америці неможливе. Лебединою піснею театру-студії була „Лісова пісня", поставлена 30 грудня 1950 року. В жовтні 1951 року Гірняк опублікував в „Свободі" заяву про припинення існування театру-студії. Та обидва корифеї були далі одержимі. Співпрацювали з Українським театром в Америці, виступали з читанням поезій.
Заснований і керований Гірняком та Добровольською Театр „Слова" у 1956 році блиснув чудовою виставою „Мойсей" Франка. Останньою виставою були „Неофіти" Шевченка на відкритті пам'ятника у Вашінґтоні в 1964 році.
Добровольська вкладала душу в працю з дітьми, вчила їх мистецького читання. Пригадую про одну дівчинку казала: „Воно таке здібне порося - така жива мова", а про другу: „Така сіра, без інтонацій". Дуже пильнувала вимови у дітей і студійців - плекала українське літературне мовлення. Посміювалася з галичан - впливу на їхню мову польської говірки. Але й східнякам влітало, про декого говорила: “Хохла дражнять". Свого часу я не спитала її, що вона тут має на увазі. Недавно одна студійка мені пояснила, що так Добровольська обзивала некультурну імітацію мови селян.
Роки йшли. Наступила жорстока старість. Не було вже сил у Добровольської керувати Студією мистецького слова, в 1965 році передала її Лідії Крушельницькій. Студія активно діє й сьогодні, а Крушельницька з вдячністю згадує як Добровольська передавала їй цілу систему педагогічної праці з молоддю і знання театру.
Добровольська дбала про фотографії театральних вистав і окремих акторів, упорядкувала їх. Нині вони зберігаються в Українському Музеї в Ню Иорку, вже не раз були внкористані в публікаціях.
У жовтні 1983 року довелося Добровольській переселитися до будинку для хронічно хворих у Ню Йорку. Я бувала в неї. Ще довго велика артистка була одержима словом. Читала поезії. Багато розповідала, здебільшого про свою молодість.
Щастя, що вона була.
Л. Дражевська
