Ostatnia wieczerza. Fresk z sandomierskiej katedry
Дам'ян Горняткевич*
Господні Страсти й Воскресення в нашій іконографії
Господні Страсти й Воскресення в нашій іконографії
"Свобода", 7 квітня (Великодня П'ятниця) 1950 р.
Трагічна, потрясаюча своїм змістом страшна дорога Спасителя, яка закінчилася Воскресним тріюмфом правди над злом, знайшла глибокий вислів не тільки в прегарних церковних обрядах, але й у нашому малярстві. Багато картин зі зображенням сцен Христових страстей мальовані вірно на основі опису євангелистів, проте в численних випадках мистці йшли ще дальше, вони намагалися поглибити зміст своїх композицій символічними елементами, натяками-алюзіями на деякі події, які не лучаться безпосередно зі страстями, але все ж таки мають із ними тісний причиновий зв'язок. Мистці пояснювали таким чином вагу жертви Христа, вони хотіли підкреслити, що ця жертва була актом спасення людського роду після первородного гріха наших прародичів. Існують приміром прегарні леґенди, що на горі Голготі був гріб Адама й саме тому під хрестом Спасителя бачимо у „Розп'ятті" дуже часто намальований людський череп, який є черепом Адама. Також дерево, з якого витесано хрест Спасителя, мало вирости на могилі Адама, а походило воно із насіння, чи перещепленої галузки дерева життя. Всі ці оповідання творять цілу драму, що почалася в раю, а довершилася в страстну п'ятницю на Голготі.
Перша картина із цього циклю — не в'їзд Ісуса до Єрусалиму, її зміст покривається вповні з текстом Євангелія. На першому місці в цій композицїї виступає Ісус на ослі, а напроти Нього стоїть громада людей, які пальмовими вітками й окликами вітають його. Східні іконографічні канони допускають в описі тої сцени ще й громадку дітей — (в доповненні до вияву любови Христа до дітей), одні з них вистелюють дорогу одягами, другі піднімають зпід ніг Спасителя терня, а ще інші примістилися на деревах і звідти скидають галузки.
Тріюмфальний в'їзд до Єрусалиму закінчився сумно, Христос заплакав над долею цього міста, знаючи майбутню його долю. Ісус знав також, що чекає його вже в найближчих днях. Надходив четвер — день, коли Спаситель мав установити тайну св. Евхаристії й коли почалися страсті.
Замітне явище, що коли малярі на заході знають лише один тип сцени „Тайної Вечері": установлення жертви тіла й крови Ісуса Христа, то східні іконописці розділювали її' на три часті. До них належали: 1) умивання ніг; 2) властива „Тайна Вечера" з виявленням зради Юди й 3) зображення найвеличавішої хвилини; „Причастя Апостолів”.
Картина „Умивання ніг" стала улюбленим мотивом для мистців на сході, вони намагалися відтворити в ній цілу повагу хвилі, коли Спаситель упокорився перед своїми учениками, щоби своїм прикладом навчити їх покори. Пригадуються слова Ісуса, які Він сказав до св. Петра: „що я роблю, ти не знаєш тепер, але довідаєшся про це згодом".
Щоби краще зрозуміти зміст „Тайної Вечері", слід вияснити, що вона складається зі слідуючих моментів: 1) обрядової частини, 2) виявлення зради Юди, 3) установлення тайни Евхаристії, 4) причастя апостолів і 5) прощальна проповідь Спасителя. Історична Тайна Вечера зачалася ритуальним звичаєм, що полягав у [… в газеті тут пропуск] żydів на випиванні вина й споживаниі пасхального агнця. Кожний голова родини складав учасникам великодного стола побажання, випиваючи зі спільної чаші трохи вина й подавав її дальше з рук до рук. Ісус Христос задержав у страстний вечер цей самий звичай, але надав йому виразний спасительний характер, змінюючи традиційні побажання на свій пресвятий заповіт. Саме установлення Пресв. Евхаристії стало найпопулярнішим мотивом на заході, малярі вплітали дуже часто до цієї композиції теж виявлення зради Юди до слів Ісуса: „кому я подам кусок хліба, умочивши в солі, той ще сьогодні зрадить мене". Юду зображували звичайно з мішечком у руках, рідше з простягненою по хліб рукою. В картинах „Тайної Вечері" східних іконописців бачимо Юду в доволі різних позах. Найчастіше він сягає рукою по хліб зі сіллю, але бувають від цього типу доволі великі відхилення, зокрема в українських малюваннях середніх віків, що повстали з почину польських королів і на польських землях. Так прим, в катедрі в Сандомирі (з часів Ягайла) збереглася композиція „Тайної Вечері", де Юда сидить із розв'язаним сандалом**. Тут іконописець спирався на законі Мойсея, який уважав найбільшою обидою розв'язати комусь сандал і плюнути йому в лице. He менше ориґінально зображений Юда в костелі св. Трійці в Люблині (в тамошньому стінописі українського маляря Андрія з року 1415)***, він енергійним рухом відбігає від стола — з малим чортом на раменах! І саме тоді, коли всі голови учеників „Тайної Вечері" — Христос і апостоли мають золоті сяйва довкруги голов, Юда являється з чорним кругом, або взагалі без него.
Unikalne freski Kaplicy Zamkowej Trójcy Świętej w Lublinie. Розпис каплиці виконала близько 1415 року група малярів, якою керував русинський мистець Андрій.
"Причастя апостолів" східні мистці трактували незвичайно торжественно. Вже в київських мозаїках і фресках княжої доби XI. — XII. вв. зображувано Ісуса найчастіше у двох постаттяххліба, а другим вина, при чому вони — західним звичаєм, причащаються стоячи. Але вже в згаданому люблинському розписі бачимо помітні різниці в Причастю апостолів: являеться на головному місці Бог-Отець, одягнений в ясноголубий одяг, а зза Його пояса вихиляються дві менші постаті Ісуса, що причащає два гуртки учеників вином і хлібом, при чому апостоли зображені навколішки, саме за звичаєм — прийнятим у зах. Церкві. Коли зважимо, шо східні іконописці малювали тільки в дуже рідких випадках Бога-Отця, уважаючи його такою великою святістю, що смертна людина недостойна цього, тоді легше зрозуміємо незвичайно сміливий задум автора люблинських малювань в свому творі, одному із найоригінальніших у цілій іконографії.
Інші композиції з циклю Страстей, а саме: “Молитва Господня на Оливній горі", „Піймання Христа", „Заперечення св. Петра", „Суд Каяфи". й „Бичування", оперті здебільшого на текстах Євангелій, не відзначаються вже більшими відхиленнями від іконографічних приписів. Щоправда бувають і в тому випадку деякі виїмки, як у сцені “Наругування з Христа" в костелі у Люблині, іншому творі українського майстра Андрія, де він зобразив Спасителя в червоних ризах — як царя і довкруги Нього намалював музик, що тримають такі інструменти в руках, як теорбан, ріг, гарфа, — то-що. Без сумніву, тут маємо до діла з двірською орхестрою Ягайла, що складалася — як це знаємо з архівних даних, — зі, самих українців. Подібні музичні інструменти зустрічаємо теж у фресках київського собору св. Софії з часів Ярослава Мудрого.
Все ж таки фантазія мистців виявилася якнайсильніше в композиції „Розпяття". Вже це, що я згадував на початку Ще про перепис 1950 року мнстці трактували незвичайно торжественно. Вже це, що я згадував на початку цієї статті про символіку „Розп'яття", свідчить проречисто, скільки уваги присвячували їй іконописці. Попри це на Сході прийнято ще в XI. ст. спеціяльний тип постаті розп'ятого Ісуса, де зображували Його мертвим на хресті в противенстві до західніх зразків, де бачимо Христа на хресті з правила живим. З цеї причини вив'язалася навіть між представниками обох Церков у 1050 р. дискусія, в якій доказували, що західний тип Спасителя має свідчити про його невмиручість, схід натомість хотів „за законом природи" відтворити смерть Богочоловіка для викликання якнайсильніших настроїв серед своїх вірних. Мабуть не від речі буде згадати, що крім таблички І. Н. Ц. Ю., над головою Христа бачимо часто, зокрема на різблених ручних хрестах напис „Ніка", це скорочення відомого клича „під цим знаменем переможеш" (по грецьки „Ен туто ніка").
В старших картинах „Розп'яття" зустрічаємо нераз сцену, як римські жовніри розбивають залізом ноги обом розбійникам, що висять на хрестах побіч Ісуса. Це можна пояснити фактом, що смерть через розп'яття належала до найжахливіших тортур. Засуджені мучилися іноді й два дні, заки вмерли, бо виплив крови із ран був розмірно не надто великий. Христос помер винятково скоро, приблизно після 3 годин мук (мабуть наслідком попередних катувань, спеціально бичування). Зате розбійники витримували свої терпіння довше. А що żydівський ритуал наказував безоглядно хоронити своїх покійників перед заходом сонця у сабат, тому сотник наказав розбити двом розбійникам кості ніг, що спричинювало негайну смерть.
Цікаве, що як в Україні, так і на цілому Сході зустрічається частіше композицію „Вхід до ада" ніж „Воскресення". В дійсності —s вона є властивим зображенням „Воскресення". Тут маємо ще один доказ більше, що східні малярі шукали у всіх своїх картинах зв'язку зі жертвою спасення Христа. „Смертю смерть поправ і сущим во гробіх живот дарував". Це не ефектовний зрив з обіймів смерти, але сповнення діла спасення аж до самого кінця, дві перемоги добра над злом: Христа й Адама.
Вже цей короткий огляд відкриває глибінь християнської думки, над поглибленням якої працювали мистці впродовж довгих віків і так служили Вічній Правді.
__________
* Дам’ян (Дем’ян) Горняткевич
** Ostatnia wieczerza
Fresk z sandomierskiej katedry
Fresk z sandomierskiej katedry
*** Unikalne freski Kaplicy Zamkowej Trójcy Świętej w Lublinie
https://pl.wikipedia.org/wiki/Kaplica_Tr%C3%B3jcy_%C5%9Awi%C4%99tej_w_Lublinie
https://pl.wikipedia.org/wiki/Kaplica_Tr%C3%B3jcy_%C5%9Awi%C4%99tej_w_Lublinie
