Валентин Мороз
ВІРУЮ
У громі — Бог. А ти зробись камінням,
і боже слово викуй на ґраніті,
бо камінь лиш у громі не згоряє,
і лиш на нім карбують заповіти.
Спаліть солому. Доказам — не вірте,
Великі правди пишуться вогнем.
У громі — Бог. Його наказ одвічний:
плекайте С и л у, затиснувши меч.
УКРАЇНА
Сонячна червінь, важка чорнота —
твої барви
вигнуті вії летючих тополь —
твоя пісня
сплетені берла трирогих богів —
твої знаки
сивого степу нічне шепотіння ---
молитва
сонячний присок на синьому небі —
знамено
Валентин Мороз.
Історик, політв'язень, дисидент, автор понад 100 наукових праць. Доктор гуманітарних наук (Honoris Causa) Державного Коледжу Джерсі. Письменник.
* 15 квітня 1936 - † 16 квітня 2019
Валентин Мороз
ПЕРШИЙ ДЕНЬ
Перший тюремний день — це безкінечність, заповнена болем. Абсолютно все: звуки, запахи, розміри, слова — зіткане з болю.
Перший тюремний день — це людина без шкіри. Кожний спогад — розпечена крапля, кожна думка — жарина.
Перший тюремний день — це світ, розрубаний на дві половини. Розрубано посередині кожний нерв. Основа, з якої родиться ХОЧУ — тут, а корінці, якими воно занурюється в товщу буття, - лишилися, відрубані, там. Звичні ХОЧУ течуть звичними каналами до шару живої стихії і — неминуче доходять до місця розриву. І кожного разу — свіжий біль.
Перший день — це рослина з повислим у повітрі корінням, яке ні до чого не може прирости в порожнечі, і це найбільша мука, бо сенс коріння — у тому, щоб приростати.
Найстрашніше — замріятись. Тоді забуття стулює докупи два свіжих розриви і ХОЧУ досягає мети. Але раптове пробудження зненацька розриває ниточку, і біль, що починав пропадати, спалахує знову.
Сильним - трудно. Усі їхні ХОЧУ дуже великі - ті, що привели за ґрати, і ті, що поривають на волю. Ні, то не поєдинок ХОЧУ і МУШУ. То битва двох сатанинських ХОЧУ, обоє мускулясті і несамовиті, обоє з дужим, виразним пульсом, з міцним апетитом до життя, обоє вигодувані пружним, повнокровним організмом.
Слабим — спокійно. Їхні ХОЧУ маленькі і мляві, вони ніколи не зрушать людину з місця. Часом і в таких заговорить ХОЧУ — але потім навіки німіє, загіпнотизоване страхом. Ці не доп'ють до дна, злякані гірким, і ніколи не знатимуть СМАКУ.
Прийде час, і з кінчиків ран повиростають нові корінці, приростуть до нового ґрунту і вбиратимуть нові соки, щоб нагодувати вічно голодне людське ХОЧУ. Біль загусне і перетвориться і постійну, тривку тугу — важку і темну, як смола. З кожним днем смола буде світліти і тверднути, аж поки не закам'яніє у прозорий КРИШТАЛЬ ЧЕКАННЯ. Найчарівніша з воль — це воля, побачена крізь його затуманену товщу.
Б'є сокира часу до кришталевої брами — і вже стоїш на волі. Але зовсім не та воля, що світила багато-багато днів з-за кришталевої стіни. Стоїш на волі — п'яний, розгублений і... знову — без шкіри... Бо пролізти крізь ґрати неможливо — ні сюди, ні туди — не залишивши на них шкіру. Кожного разу - хай буде він сотим - тюрма забирає мито...
Потім будуть спогади, розповіді — все факти, факти, факти: смішні і страшні, бридкі і зворушливі. Але тюрма — то не факти. Тюрма — це людина без шкіри в перший день. Хто зуміє сказати про це - той розкаже про тюрму.
Та цього не розкажеш...
І все одно будеш розказувати.
Так буде — потім, потім.
А сьогодні — перший день...
Івано-Франківськ, тюрма КҐБ
З Іваном Гелем
«… Коли говорять про москальських істориків, то першими у списку, як правило, фіґурують Соловйов і Ключевський. Останній – цікавіший, а Соловйов з його величезними томами – дуже нудний…
Але…
Він мав доступ до головних архівів Московської імперії. І тому я читав його охоче в свої молоді роки. Один факт – і все стане зрозумілим.
Десь у якомусь томі він цитує бюджет Московської імперії за якийсь там рік 18-го століття. Рік я вже не пам’ятаю, цифри бюджету теж. Але пропорції бюджету запам’ятав назавжди – пам’ятаю й тепер. Так от: у цьому бюджеті сума на підкупи була більшою, ніж сума на артилерію!
І тоді я зрозумів як історик назавжди: головною «артилерією» Москальської імперії завжди були підкупи. Потім я вже не здивувався, коли прочитав, що під час Північної війни (між Московією і Швецією) більшість членів шведського парламенту отримували гроші від Москви…
І тоді я зрозумів, чому корпус Левенгаупта, що йшов із Швеції на допомогу Карлові XII й Мазепі, був розбитий у Білорусії. З цим корпусом українці і шведи перемогли б під Полтавою, а Петро I був би скинутий з москальського трону (як і планувалося).
Але Москва через свою аґентурну «голоту-сволоту» мала всю інформацію про корпус Левенгаупта, і він не дійшов до України».
З книжки Валентина Мороза «Україна в двадцятому столітті», 2016.
Валентин Мороз щойно після висилки з СССР. Нью-Йорк, квітень 1979 р.
1979 року влада обміняла Мороза і ще чотирьох політв’язнів на двох екс-службовців ООН, засуджених у США за звинуваченням у шпигунстві. Водночас Мороза та інших осіб, котрих обміняли на громадян СССР, позбавили совєтського громадянства.
Жив у США та Канаді. Викладав у Гарвардському університеті, видавав журнал «Анабазис», вів щотижневу радіопрограму в Торонто.
Повернувся на батьківщину у квітні 1990 року.
Був професором Українського поліграфічного інституту імені Івана Федорова (згодом — Академія друкарства) та Інституту фізкультури (згодом — університет). Також викладав у філії Української академії державного управління при Президентові України.
Автор близько тридцяти книжок. 2016 року, святкуючи 80-річчя, представив заключну книжку із трилогії «Україна у двадцятому столітті».
Вірші, датовані 1970 р., взято з добірки, вміщеної у лютневому 1972 р. числі "Сучасности" з таким коментарем:
Засуджений у листопаді 1970 року на 9 років ув’язнення і 5 років заслання, український історик і публіцист, автор есеїв «Репортаж із заповідника ім. Берії», «Хроніка опору», «Серед снігів» та ін. Валентин Якович Мороз, народжений 1936 року на Волині (не ідентичний з совєтським поетом Валентином Леонидовичем Морозом, з Кіровоградщини, 1938 року народження), — також поет. Подана в цьому числі «Сучасности» збірка його поезій передруковується із машинописного захалявного видання, що його поширюють засобами самвидаву на Україні. Публікуємо цю збірку без відома і згоди автора. — Редакція.
Могила Валентина Мороза на 5-му полі Личаківського цвинтаря
