Лев Ґец, він же Leon Getz. Графік і живописець, педагог. Січовий стрілець, член Пресової Кватири УСС, стрілець УГА
Leon Getz. Dla Polaków zbyt ukraiński, dla Ukraińców zbyt polski...
* 13 квітня 1896, Львів — † 16 грудня 1971, Краків
Знимка 1936 року
Уривок з життєпису
...Під час німецької окупації Ґец став керівником Сяніцького музею, що був створений на базі музеїв “Лемківщина” та Сяніччини. Він теж рятував від пограбування безцінну колекцію, допомагав полякам і євреям. Керівником Сяніцького музею був протягом усієї війни, хоч постійно слідкувало за ним ґестапо, а навіть двічі був арештований. Відразу після визволення переказав польській владі цілу сяніцьку музейну колекцію. Вслід за фронтом 1944 виїхав спочатку до Нового Санча, а згодом до своєї сестри Ольги Рибалтовської у Краків. З цим містом відтоді він зв’язався уже назавжди.
Краківські роки, багаті на творчість, дидактичну роботу в Художній академії та громадську діяльність, були водночас роками його випробувань та особистих трагедій. 1944 почав працювати в Кооперативі праці митців. 1945 його арештував “Смерш”, а згодом, у січні 1946, був затриманий функціонерами Міністерства громадської безпеки та ув’язнений без процесу в тюрмі у ряшівському замку, в камері смертників. Завдяки допомозі друзів 14 квітня 1947 виходить на волю, відразу старається про влаштування на роботу в краківській Художній академії. За той час змінився його громадський стан (другий шлюб), 1948 оженився він з Марією Дрималик, разом вони замешкали в Кракові при вул. Реторика, 24/4. У 1950 Л. Ґец став доцентом Художньої академії.
Сімейне щастя та професійну й творчу діяльність, що почали вже влаштовуватись, перервали раптово і підступно функціонери краківського Управління безпеки на чолі з керівником, полк. Ґжеґожем Ланіном. Брутальна спроба завербувати митця та його дружину навесні 1953 закінчилася рішенням подружжя про самовбивство з патріотичних міркувань – не хотіли бути втягнутими в діяльність проти української громади. Доведені до відчаю, вони вчинили самогубство у власній квартирі у ніч проти 13 травня 1953 Дружина померла в шпиталі, не прийшовши до пам'яти, а самого Ґеца вдалося врятувати, після чого він понад рік повертався до життя. Внаслідок цих трагічних подій та переслідувань з боку державних службовців і комуністичних спеціальних служб, він замкнувся у власнім світі – мистецтва і спогадів. Почав тоді писати спогади у формі щоденника “Марія і моє життя”.
Під кінець 1950-х Ґец брав активну участь у громадському й культурному житті Кракова в рамках місцевого відділу Українського суспільно-культурного товариства (УСКТ), а також у нелеґальній діяльності, пов’язаній з відновленням греко-католицької парафії св. Норберта. Внаслідок старань ініціятивної групи, очолюваної Йосипом Голинським і Левом Ґецом, 7 січня1958 – на Різдво – о. Микола Денько відправив Службу Божу в каплиці св. Дороти при костелі св. Катерини. Новий краківський душпастир був раніше якийсь час учнем Лева Ґеца в сяніцькій гімназії.
Від липня 1957 за професором Ґецом постійно слідкувала новостворена Служба безпеки, була заведена персональна справа, у якій йому надано псевдонім “Рись”. Спеціяльними службами він був кваліфікований як небезпечний український націоналіст, що має значний вплив на українську громаду Кракова, крім того, має численні зв’язки серед українських еміґрантів на Заході. В одному з оперативних рапортів, складених ІІІ Відділом СБ у Кракові у 1959, записано: “Ґец служив у Січових Стрільцях сержантом. Під Львовом був поранений і українські націоналісти визнають його героєм, що боровся за Самостійну Україну, тепер його називають українським послом у Кракові, і кажуть, що в Кракові він має свою Україну…”.
За дорученням начальника V Відділу ІІ Департаменту МВС у Варшаві від 25 червня 1960, ІІ Відділ СБ у Кракові підготовив активний нагляд за посередництвом аґентів з метою розшифрувати контакти Ґеца за кордоном та приготувати таємну ревізію у квартирі, щоб знайти опрацьовані Ґецом матеріяли, приготовлені до передачі їх на Захід. Одним із виконавців цього плану, який закінчився симульованим вламанням у квартиру і викраденням щоденників Ґеца, був інформатор “Зайонц”. Довкола Лева Ґеца діяла ціла мережа аґентів, що складалася з 14-ти джерел з псевдонімами “Козак-Заґурскі”, “Зайонц”, “Маріан”, “Вєрни”, “Пєльскі”, “Цельни”, “Вітольд”, “Маліна”, “Желязни”, “Лешек”, “Чермак”, “Міхал” і “Боґдан”. Йому на постійно встановили підслуховування телефону і реґулярно переглядали кореспонденцію. Оперативні дії щодо Ґеца велися службами ПНР аж до його смерти, тобто до 16 грудня 1971.
Останній запис в актах, що зберігаються в краківському відділі ІНП, такий: “…У краківському українському середовищі його вважали духовним провідником, який скеровував у націоналістичному напрямку. Часто брав участь у зустрічах з керівничим активом УСКТ у Кракові і давав відповідні доручення щодо подальшої діяльності. Оскільки 16 грудня 1971 професор Ґец Лев помер, складаю внесок про припинення справи і складення її у Відділі С місцевого Відділку. Підписано: підпор. Юліуш Фощинський, офіцер ІІІ групи ІІІ Відділу СВ Воєвідського відділку міліції у Кракові”.
Від 1944 проф. Лев Ґец постійно мешкав у Кракові, в кам’яниці на вул. Реторика. З короткими перервами від 1950 до 1962 був доцентом і вчителем рисунку на кафедрі проф. Зигмунта Радницького. Був дуже плідний як художник і пейзажист, також і в малюванні архітектури. Творив безперервно від дев’ятнадцятирічного віку аж до своєї смерти, а помер маючи сімдесят п’ять років. Створив близько 3200 малюнків, акварелей, картин і ґравюр. Залишив у спадщині багато праць, найбільші колекції яких знаходяться в Історичному музеї міста Кракова (450 унікальних малюнків архітектури “Старого Кракова”, виконаних технікою графіки) і в Римі, в архіві Чину оо. василіан при вул. св. Йосафата, 8 (“Альманах стрілецької творчости 1915-1918” і папка з кількома сотнями малюнків “Домб’є 1919”). Багато праць Ґеца експонуються й дотепер у музеях Києва, Львова, Сянока, Рима, Відня, Софії та Нью-Йорка.
Протягом понад піввіку відбулися 74 виставки й вернісажі українського художника по всьому світі, описані у понад 850-ти рецензіях, опублікованих 12-ма мовами. Про Лева Ґеца та його захоплення писали багато газет і періодичних видань – польських, українських і чехословацьких. Згадка про нього є в “Енциклопедії українознавства” Володимира Кубійовича (Париж, 1949 – 1984), а також в українській енциклопедії “Історія українського мистецтва” (Київ, 1970, т. II, ст.12, 14, 223, 293). Останнє інтерв’ю з митцем, який мав видатні заслуги для Кракова, провела редактор В. Закшевська у квітні 1968 для “Слова повшехного” у Варшаві.
Альбомне видання праць художника “Давні площі і подвір’я на малюнках Лева Ґеца” з 1958 з передмовою Єжи Добжицького пролежало у видавництві WAG десять років на складі. А коли було допущене до продажу, весь тираж розійшовся моментально. Ця особливо цінна для краків’ян праця була видана вдруге 1986.
Лев Ґец похований на Раковицькому цвинтарі у Кракові, на лінії 69b, побіч гробу полк. Владислава Беліни-Пражмовського, поблизу пам’ятника, присвяченого жертвам концентраційних таборів.
Вівсє. 1915. Папір, акварель
Могила четаря Северина Яремкевича
Костел у Бережанах. 1916
Schody w Sanoku w nocy, ok. 1930
„Kontrasty”
Водонос. 1933, картон, олія
“Жах війни”. 1915. Папір, олівець
Похоронна пісня. 1917
З альбому “Домб’є”. 1919
"Україна". 1970
З книг Зиновія Лиска. 1934. Папір, дереворит.
Leon Getz i jego magiczny Sanok*
