понеділок, 14 вересня 2020 р.

"...Ви хочете довідати ся про спів і музику у стрільцїв? Добре, я розкажу." Михайло Гайворонський

 


Струнний квартет УСС. Зліва праворуч: Роман Лесик, Антін Баландюк, Ярослав Барнич, Михайло Гайворонський


Йде січове військо
Та співає стиха:
Як поборем воріженьків -
Не буде в нас лиха.

Йде січове військо
В боротьбу криваву,
Як поборем воріженьків
Здобудемо славу.

Йде січове військо
Пісня степом лине:
Як поборем воріженьків -
Слава не загине.

Слова та музика М. Гайворонського



СТРІЛЕЦЬКІ ПІСНІ І ТРУБИ

Розповідь Михайла Гайворонського
...Ви хочете довідати ся про спів і музику у стрільцїв? Добре, я розкажу.
Був я зараз з початку у Львові в першій сотнї. Ми мешкали в Академічнім Домі, а їли в академічній кухни при вул. Оссолїнських, там варили і обслугували при столї львівські панночки. Товаришка Калина Величківна пекла шницлї. Знамениті шницлї. Її сестра Орися помагала. Варили і подавали на стіл також товаришка Кудликівна, висока Гузарівна і инші.
Потім перейшли ми до бурси на вул. Петра Скарги. Товариш Марків варив нам їсти, той, що у нас дістав малу срібну медаль, а недавно на італїйськім фронтї здобув золоту медаль. Варив добру мамалиґу. Виж її paз кушали, як приходили на оглядини касарнї.
В сотнї були добрі співаки. Був Кобєрський Левко, любив дуже спів, співав другим басом, помер в Волівци. Був небіщик Павлів Микола, погиб в бою і лежить десь за Болеховом. Не знаю, як те село зове ся. Він співав першим тенором. Добрий тенор, дуже добрий. Оба з Самбора, справні хлопцї. Сух тоді не був ще хорунжим, але вістуном. Бас II. лежить тепер в Карпатах коло Явірника. Провадив патрулю, дістав кулею в чоло, йшов ще кілька кроків і повалив ся на другий світ. Був по матурі, з філїї львівської ґімназії, співав в львівській "Сїчи". Абрисовський Василько, І. бас-баритон, попав в полон як простий стрілець. Опинив ся в Ташкентї, я читав се в "Дїлї", укінчений правник, орґанїзатор сокільського житя на Личакові. Гаврилко Михайло, я осїдлав того степового коня, казав станути до хору, хлопцї взяли його в середину і мусїв співати І. басом. Зєднав я собі його через се, що розложив піснї від нього на чотири голоси і вчив хор співати. Зелений Антін, бувший голова спортової "України", співав ІІ. тенором. Дістав ся як хорунжий в неволю під Семиківцями. Мав дуже приємний сталевий голос.
Ми співали маршові піснї. Йшли Львовом з Петра Скарги на Український Город на вправи або на Перзенківку, далеко під лїс або за Високий Замок коло Кайзервальду. Пісню, яку грала орхестра на І-шім здвизї до вправ:
"Нумож братця до збруї
на герць погуляти".
Або:
"Гей зза гори чорна хмара встала,
То не хмара, молоді гузари."
Ага, був там і Ріпецький Стефко, І. бас з Самбора, тепер вістун, Остап Кобєрський тепер хорунжий, І. бас також з Самбора, був Загребний Гнат зi Станиславова, тепер підхорунжий, співав II. тенором. Паліїв Дмитро, — здає ся зі Станиславова, не знаю добре, — співав І. тенором.
Ті найбільше впадали в очи.
Я зібрав гурток знакомих коло себе ще в Академічнім Домі. Зараз стягали ся другі до нашої сотнї, бо в нас було більше інтелїґентів і житє було живійше. До нас належали оба Вахнянини, що прилучили ся вже в Академічнім Домі. Худощавий Вахнянин Богдан, професор натуральної з Перемишля, співав II. басом; обємистий Вахнянин Бицьо, також ІІ-гим басом. Черник Федь співав II. тенором. Знаєте, що то за спортсмен, бігає добре, копає мяч далеко, добре стріляє і добре співає.
Василь Дїдушок співав з нами. Сотник разом з нами І. тенором. В його голосї чути було якийсь металїчний звук, який вибивав ся понад всї голоси. Любив вибирати пісню "Ой там за Дунаєм молодець гуляє", бо дуже легко йшло ся коло того. Казав співати: "Козак виїзджає, дївчинонька плаче" до маршу або як ми стояли. Також пісню:
"Пливе човен води повен,
Тай все хлюп, хлюп, хлюп, хлюп,
Іде козак до дївчини
Taй все тюп, тюп, тюп, тюп."
Було ще много инших хлопцїв, що cпівали. От ІІ. бас Мицик Василь, тепер десятник, Вудкевич вістун, ага, от забув Семеця Василя. То був хлопчисько! Співучий, говірливий. Бувалий в світї. Подорожував по Росії і Нїмеччинї як копальняний робітник. Любий товариш!
Ми співали йому:
"Ой що то за шум счинив ся?
То Семець на дївчинї оженив ся".
З початку обурював ся, що ми хотїли, щоби женив ся, а потім сміяв ся. Він співав І. тенором чи II., не знаю вже. То був академик десь з Бережан. Зник менї з очий з початком тамтого року. Не знаю, де тепер співає. Як ступав, то все підкидав ся на пальцях неначе на спружинах і хитав ся то на лїво то на право.
Я заняв ся співаками так, що 2-га чета була майже самі співаки, до 60 люда. Мешкали на І-шім поверсї в дяківській бурсї на Петра Скарги. Два вікна виходили на Петра Скарги, а два виходили на капусту в городї коло лїчницї. Зберемо ся нераз по вправах перед вечером в городци і співаємо. Кождий веселий, кождий хотїв би, щоби співати, що йому найлїпше. Зачинаємо тим, що всїм найбільше подобає ся: "Закувала та сива зазуля", "Гуляли, гуляли", "З окрушків".
Бб. [Іван Боберський]
Далї буде
[Дїло, 14.03.1916]
Читати далі  https://zbruc.eu/node/49038



Михайло Орест Гайворонський, псевдонім Орест Тин – січовий стрілець, композитор, дириґент, скрипаль, критик, автор стрілецьких пісень, капельник Армії УНР, викладач у Вищому музичному інституті у Львові.

* 15 вересня 1892, Заліщики, Тернопільщина - † 11 вересня 1949, Нью-Йорк


...Його мати знала багато українських пісень, сама гарно співала, батько любив грати на сопілці. Наука гри на скрипці й музичної теорії почалася, коли Михайлові було 8 років.
Закінчивши народну школу, вступив на навчання до Заліщицької учительської семінарії. На 17-ому році життя вів мішаний та чоловічий хори семінарії та семінарський оркестр. Працював також з сільськими оркестрами у Старих Заліщиках, Добровлянах та в Блищанці.
З юнацьких років зазнав на рідній землі національної нерівности, тож використав першу нагоду, аби змінити польське звучання свого прізвища (Гавронський) на українське.
Перші композиторські спроби й успіхи Гайворонського пов'язані з 1910-м роком. До його найраніших творів належать: хорова композиція на слова із збірки М. Шашкевича «Ой, вилетів орел». Її виконав заліщицький хор 1911 року. 1910-го року дириґує оркестром товариства «Січ».
Навчався у Вищому музичному інституті у Львові (1912–14, клас скрипки Ф. Кребса). 1914-го вступив до лав УСС, у складі сотні Василя Дідушка брав участь у карпатських боях. З часом стає підхорунжим.
1915-го очолив військовий духовий оркестр, а також був одним із засновників струнного Квартету УСС. Йому допомогав Роман Лесик — підхорунжий, дириґент стрілецького оркестру, автор музичних творів «Леґіон УСС», «Вечір в Україні», секстетів для кларнетів і саксофонів.
М.Гайворонський згадував:
"При Українських Січових Стрільцях були три трубні орхестри. Першу вів я і Роман Лесик; від початків створення її аж до листопадових подій 1918. Друга орхестра повстала на весні 1918 при вишколі УСС під проводом Богдана Крижанівського”. Після декількох місяців самостійного існування цей оркестр (вже на Великій Україні) об’єднався із першим духовим оркестром. Третій оркестр УСС розпочав своє існування на початку 1919 під орудою музиканта першого оркестру Осипа Кухтина.
Гайворонський написав низку пісень на слова Ю. Назарака («Слава, слава, отамане», «Нема кращих в світі хлопців»), а також на власні слова («Пройшли гори», «Ой впав стрілець», «Їхав стрілець на війноньку», «Йде січове військо») та ин.
За часів ЗУНР його призначено візитатором (інспектором) військових оркестрів Української Галицької Армії. Згодом він – керівник оркестру Українського театру в Кам’янці-Подільському, оркестру в Театрі М. Садовського (1919). Тоді ж його призначено головним капельником Дієвої Армії УНР.
Від 1920 – у Львові: викладач жіночої гімназії сестер Василіянок та Вищого музичного інституту ім. Лисенка; дириґент хорів «Бандурист» і товариства «Боян».
1923 еміґрував до США. Від 1924 – у Нью-Йорку. Навчався в Колумбійському університеті (1924–27).
Разом зі скрипалем Р. Придаткевичем заснував Українську музичну консерваторію (її професор) і струнний оркестр, яким керував до 1936. У 1930 заснував і був дириґентом «Об’єднаних українських хорів».
З другої половини 1930-х зосередився на композиції, а також надавав постійну допомогу молоді, згуртованій у «Лізі Української Молоді Північної Америки».
1931-го важко захворів. Незважаючи на хворобу, видавав композиції до українських пісень «Полісся» (1933).
1934-го одружився із Неонілею Пелехович, уродженою на Поділлі, дочкою священика.



Гайворонський – один із засновників (разом із Романом Купчинським і Левом Лепким) жанру української авторської пісні. Автор творів для симфонічного , духового та струнного оркестрів, а також численних пісень на слова Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, Б. Лепкого, Олександра Олеся та ин. Гайворонський писав також церковну музику, музику для дитячих п’єс; музику до п’єси «Вій» М. Гоголя, драми «Гетьман Дорошенко» Л. Старицької-Черняхівської; для музичного театру – «Залізна острога» Л. Лісевича і А. Курдидика (1933, прем’єра відбулася в Заліщиках, Львові та ин. містах Галичини), «Вдаряй мечем» (лібрето за мотивами стрілецьких пісень Романа Купчинського). Автор статей на музичні теми.

1936-го опублікував свою працю «Наша музика в Америці». Незабаром у Жовкві вийшли його пісні у збірці «Поділля».
Особливо творчим для композитора був 1938 рік: опрацював білоруські народні пісні, оркестрові твори, видав твори «Прелюдія» та «Сонатіна» для скрипки з фортепіано.
З початком Другої світової війни мусив перервати кореспонденцію з рідним краєм. А згодом хвороба прикувала композитора до ліжка. Останні твори його були в більшості хоральні.
Похований у Нью-Йорку.



"Йде січове військо". Аудіозапис від "Не журись!"  http://www.pisni.org.ua/songsfiles/23012.html


Василь Витвицький. МИХАЙЛО ГАЙВОРОНСЬКИЙ: ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ. Нью-Йорк, 1954   http://diasporiana.org.ua/mistetstvo/3726-vitvitskiy-v-mihaylo-gayvoronskiy-zhittya-i-tvorchist/