Знимка з архіву Надії Світличної
“Сучасна Україна прийняла від Юрія Шевельова його унікальний творчий і науковий талант і нині залишається в боргу перед ним - у боргу, чиє повернення пролягає через повноцінне відродження українського духу, слова і мислі. “
Про харків’янина, який полюбив Львів
Ольга Кузьмович
Вчора довелося знову іти до “Яреми” - так ми, ньюйорчани, називаємо давнє традиційне похоронне заведення, в якому раз-у-раз тепер зустрічаємося, прощаючи відомих і менш відомих членів нашої спільноти. Тим разом довелося прощати одного з провідних наших інтелектуалів-науковців - проф. Юрія Шевельова. То ж усі слова ішли у напрямі прославлення його як науковця, якого праці та слава залишаться назавжди, увічнені у книжках, доповідях та пам'яті сучасників.
Мені, однак, стоячи перед труною, вбачалися несподівано зовсім інакші картини та зовсім інакший Ю. Шевельов. Я бачила „мій" Львів у 1943 році та тісні приміщення Українського видавництва, в яких вперше зустріла високу постать професора Шевельова в оточенні групи осіб, що, як і він, приїхали з Харкова. Були там Оксана С., „Вова" Куліш, Юрій Лавріненко та інші, яких вже не пригадую. Але усім їм передував Юрій Шевельов, а його дружба з нашим проф. В. Сімовичем, якого усі ми звали „дядя Вася", відразу поставила його у зовсім окрему катеґорію. З повагою, але сердечністю, питоменною для львів'ян, ми, члени цієї групи, що працювала у Видавництві, вітали його кожночасно серед нас, а часом прислухувалися до його дискусій з д-ром М. Шлемкевичем, головою нашого „колективу", з проф. І. Крип'якевичем чи Юрком Стефаником. В тих роках мені, як наймолодшій, не годилося втручатися у високоінтелектуальні дискусії, але з яким захопленням я їх слухала!
Вчора у „Яреми" я немов бачила їх усіх знову. Вони пересувалися крізь призму невидного далековида, такі далекі і такі близькі, а мій погляд раз-у-раз спинявся на постаті Оксани С., що струнка і немов незмінена віддалю шістдесяти років сиділа у першому ряді. Довго вночі я сиділа відтак, переглядаючи ще раз спомини Ю. Шевельова, немов бажаючи продовжити нитку картин і думок, що їх навіяло прощання у “Яреми”. Ще раз перечитувала частину про перебування у Львові, про усі думки і переживання, що полонили цю непересічну людину. Із усіх цих рядків та сторінок неважко було відчути зовсім виняткове ставлення, що мала ця людина до нашого спільного улюбленого міста - Львова. Якась невідома сила тягнула його туди вже у часи першої окупації, і ця сама сила привела його до Львова, як найкращої пристані в часі воєнної хуртовини.
Усі воєнні негаразди, ціла його часом критична настанова до львів'ян-людей забувалися, коли читала так незвичні для аналітичного роздумування рядки: „... Бо для мене Львів був Україна, і поза нею в ньому нічого не існувало...” Не хочеться вірити, що цей холодний аналітик, критик таких різних проявів українського життя так беззастережно міг полюбити це моє родинне місто, що представилося йому у недуже ясному світлі неспокійних сорокових років. Шістдесят років минуло з того часу, і вчора правом природи ми прощали Ю. Шевельова - відомого науковця, холодного аналітика і беззастережного критика деяких проявів українського життя та його представників. Але я, відкривши його спомини, читала ще раз і ще раз його рядки про це місто, що ми любили кожен на свій спосіб. „Для мене це був захват мого найглибше відчутого медового місяця в обіймах уявного міста князя Льва і Лева. І була це така злива щастя, що вона навіть переплеснулася в перші повоєнні роки. Щастя позірного, уявного, самотужки вигаданого й створеного, - але хіба, зрештою, не кожне щастя буває саме таке?", пише він.
Дякую Вам професоре, що Ви залишили пам'ять про моє родинне місто таку теплу та щиру, як вона є у багато „вроджених" львів'ян. Тепер Ви вже можете мандрувати нашим Львовом скільки завгодно, маючи товариство усіх цих наших спільних знайомих із львівських незабутніх часів.
О-КА
“Свобода”, 19 квітня 2002
У грудні 1998 року, під час відзначення в УВАН 90-річчя від дня народження проф. Юрія Шевельова, разом з ним зфотографувалися Теодор Костюк, Тамара Булат, Олекса Біланюк, Аня Процик, Оксана Радиш, Богдан Рубчак, Ася Гумецька, Євген Федоренко, Альберт Кіпа, Мотря Мілянич.
