Тарас Федюк
ДИПТИХ
1
наберу семизначний номер – останній з невикреслених
хоч зв’язок геть поганий за києвом це оболонь
ми в горілці не потонули у мідних трубах в руїнах книг
ми ще можемо говорити про те що робить професор штонь
ми ще можемо дихати важко і семизначний набрати теж
в «купідоні» зустрітись раз на місяць чи два
там де пиво квасить здіймає хвилю хвиля нова
а на наше пиво лисиці брешуть старі еге ж
а на наші спогади читачів-слухачів нема
наші спогади нам заледве потрібні самим
ну повільна але ще тепла розмова як оболонський дим
який міг би бути третім якби не ігор і не зима
ми як наше «вибране» ще не холодні і не товсті
ми ще дякувати всевишньому зелений п’ємо чай
прочитай мені щось прочитай або не прочитай
якщо встигнемо в цій кав’ярні і цьому житті
ми ще встигнемо вийти і навіть встигнем піти
вздовж глухих узвозів театрів ступки тремтіння мряк
ми ще встигнемо розійтися прийти і наші хати
нам відчинять двері а далі буде уже хто як
2
байстрюки гутенберга поплічники сиві мої
зберемося ще раз
наберемо вина і консервів
одірвемося від телевізорів внуків і нервів –
українські забуті але золоті солов’ї
наша ера минула нас тихо зіллють в інтернет
нашим почерком будуть лякати дітей в інтернатах
ще п’ять років ну шість і нас всіх рознесуть по палатах
ми лежатимем в них між сестричок старих і газет
а поки що зберемось повстанських співати пісень
і ковтати ковтки за збереження книги і слова
за збереження запаху фарби…
залізо столове
стукотітиме в такт
і не буде кінчатися день
наші прізвища у хрестоматіях тихо лежать
ми зробили своє
далі майже не наша робота
наше ловлення вітру і вічна марноти марнота
наша нашого зникнення синя як губи печать
зберемося ще раз
як збирається мертва трава
у осінніх садах
як у полі збирається жито…
зберемося ще раз
як збирались не раз і не два
не співати не пити а так,
іще трохи пожити
З книги віршів "Хуга"
