вівторок, 28 грудня 2021 р.

Битва під Толваярві і перша здобута фіннами перемога у Зимовій війні

 


Фінські військові повідомляють про захоплення совєтського танка. За перший місяць совєтсько-фінської війни червона армія втратила понад 300 танків


СУОМІ - КРАСУНЯ
До річниці битви під Толваярві і першої здобутої фіннами перемоги у Зимовій війні

У Фінляндії завжди розуміли, що таке росія, і знали криваві звички цієї тварюки, а тому, будучи під її окупацією, завжди тримали в думці формулу звільнення від гніту цього монстра. Коли люди начальника генштабу німецьких сухопутних військ Еріха Людендорфа допровадили дідуся Лєніна та його червоних соратників, а заразом і казну, призначену «на революції», від дядечка Еріха до Швеції, фінни погодилися прийняти цю бриґаду і провести таємними стежками аж до Пітера. А самого дідуся Лєніна – зберегли в цілості та безпеці, поки оперативники Тимчасового уряду намагалися знешкодити це шпигунське угруповання.
І треба зауважити, що, перебуваючи у фінському Разліві, Ленін справді був у безпеці, оскільки фінни охороняли його не за страх, а за совість. Їм було зрозуміло, що відчалити від імперії можна в той момент, коли та битиметься в корчах і харкатиме кров'ю, а цей лисий вірус міг влаштувати це росії якнайкращим чином. Тому, коли настав час Лєнінові перебиратися до Пітера, фінни його туди понесли б на руках, якби того вимагали обставини, навіть не роздумуючи.
Але такого екстриму не знадобилося, оскільки дідусь ще жваво сукав своїми короткими ніжками, і треба було лише забезпечити його охороною. Фінни її й забезпечували аж до захоплення большевиками влади. У большевицькій історіографії цей епізод окреслено лише кількома штрихами, мовляв, жив товариш Лєнін у курені, а потім його до Пітера супроводжував фінський робітник, де й охороняв його на конспіративній квартирі.
Нікому навіть на думку не спадало спитати про те, як у глухому селі, а точніше – за його околицею, в курені опинився той самий фінський робітник і як цей робітник зміг «охороняти Лєніна». Адже якби це був місцевий селянин – усе було б красивіше і зрозуміліше. Але ні, саме робітник звідкись приїхав у глушину й узявся охороняти Ілліча.
Усі, хто знайомий зі статутом караульної служби, знають, що будь-який пост - а охорона лєнінської халабуди, як не крути , це пост – потребує трьох вартових на добу, які міняються що дві години. Це тому, що, якщо треба справді охороняти пост і робити це пильно, то дві години - це максимум, протягом якого вартовий може забезпечити пильність. Потім його треба міняти. Звісно, можна тримати на посту й довше, але тоді треба обирати з двох одне: або шашечки, або їхати.
І от, замість одного фінського робітника ми отримуємо щонайменше трьох, а то й більше. Адже в такому разі має бути розвідни́й або начальник варти, котрий провадитиме зміну варти і, в разі нападу на пост, забезпечуватиме його охорону і оборону всім особовим складом варти. Це до того, що в Разліві дідуся охороняли десятеро «фінських робітників», не менше.
А потім була організована операція переходу до Пітера. Це ще складніша операція, якщо треба допровадити цінний і вразливий вантаж, оскільки крім безпосередньої охорони тіла, мають бути люди, які йдуть попереду і перевіряють безпеку проходу, прикривають тил і так далі. Далеко не треба ходити, а просто подивитися на кортеж янелоха. Технічно це виконано інакше, але принцип – той самий. Тоді виникає питання про те, що ж це за угруповання таке й чому дідусь Лєнін довіряв власну безпеку не російським охоронцям, а фінським? І згодом його безпеку забезпечували латиські стрілки. Могло виникнути питання, чому немає докладних описів саме цих аспектів. Адже йшлося безпосередньо про шкурку Ілліча.
Але якщо на все це поглянути з позиції розуміння того, хто такий Лєнін і навіщо німці його закинули до імперії, то все стає на своє місце. Тим же фіннам було зрозуміло те, що от зараз відкривається вікно можливостей здобуття незалежности без бійки і кровопролиття. Тому забезпечуючи безпеку Лєніна, фінни виборювали свою незалежність і майбутню державність. Такий приз був вартий усіх витрачених зусиль, масштаб яких досі до ладу не описано.
Між іншим, саме ця колаборація фіннів та латишів з товаришем Лєніном – дуже показова, але вона не знайшла відображення в історіографії, втім – зрозуміло чому. Річ у тім, що й фінни, і латиші чудово розуміли, з якою поганню вони мають діло. Це випливає з того, що, здобувши незалежність, вони майже цілком придушили своїх «червоних», і, коли згодом вибухнула війна, вони особливо не роздумували, на чиєму боці їм воювати.
Тобто там і близько не було «класової солідарности», але був холодний розрахунок на те, що большевики спричинять ґіґантські потрясіння в імперії, під гуркіт яких звідти можна вийти по-англійськи, не прощаючись і не грюкаючи дверима. І ось усе це, нехай і без подробиць, большевики описують у позитивнім аспекті, а між тим українські націоналісти робили те саме, і, коли у 41 році Вермахт ступив на нашу землю, вони теж чудово розуміли, яке це зло проте, підтримали німців у боротьбі з куди страшнішою чумою – большевизмом.
Наслідком дій фіннів, які безпечно доставили до Пітера смертельну бацилу на прізвисько «Лєнін», став один із перших декретів большевиків. Ось його повний текст, із іменами підписантів:
«Декрет о государственной независимости Финляндии
18(31) декабря 1917 г.
В ответ на обращение финляндского правительства о признании независимости Финляндской Республики Совет Народных Комиссаров, в полном согласии с принципами права наций на самоопределение, постановляет:
Войти в Центральный Исполнительный Комитет с предложением:
а) признать государственную независимость Финляндской Республики и
б) организовать, по соглашению с финляндским правительством, особую комиссию из представителей обеих сторон для разработки тех практических мероприятий, которые вытекают из отделения Финляндии от России.
Председатель Совета Народных Комиссаров В.Ульянов (Ленин).
Народные комиссары: И.Штейнберг. Карелин. Сталин.
Управляющий делами Совета Народных Комиссаров Бонч-Бруевич.
Секретарь Совета Народных Комиссаров Н.Горбунов».
Ми не даремно навели повний текст цього декрету, його справді ухвалено одним з перших. Йому передували декрети, якими затверджувалася нова влада та її нова структура, а от саме цей декрет і саме такого міжнародно-правового характеру був найперший. Крім того, у перші дні совєтської влади видано безліч дивних документів, які потім канули в Лету, - йдеться про “воззванія” аби до кого, їх справді було вельми багато, значно більше, ніж декретів.
Зокрема, рівно за 10 днів до Декрету про державну незалежність Фінляндії, 8(21).12 був ухвалений дуже промовистий документ під назвою «Воззвание к украинским рабочим, солдатам, крестьянам, ко всему украинскому народу». Що характерно, окрім типових большевицьких гасел, у тексті звернення є й такі слова:
«Братья-украинцы! Вас уверяют, будто мы выступаем против самоопределения Украины. Это – ложь. Ни на минуту не помышляем мы покушаться на права Украины. Революционный пролетариат один только заинтересован в том, чтобы за всеми нациями было обеспечено право на самоопределение, вплоть до отделения». Звідси виникає запитання до Вови Путіна: якщо він так сякається і тре сльози, ридаючи за совком, чи він взагалі читав першоджерела?
Це звернення написано від імені вождя світового пролетаріяту. Навіть у самій назві документа він звертається до українського народу, якого Вова Путін не бачить. А в тексті документа, одного з перших, виданих за совєтської влади, чітко написано, що дідусь Лєнін не ставить під сумнів право українців на самовизначення. Тобто, дідусь Лєнін ВИЗНАЄ це право, а не дарує його, як цар. Але цього невіглас Путін не знає й розповідає, що немає України і не було ніколи. Звідси випливає ще одне запитання, прямо за Фаїною Раневською: «Вова, как же так, слова нєт, ж*па єсть?».
Але повернімося до декрету про Фінляндію. Тут треба звернути увагу не лише на самий текст, але й на перелік підписантів. Якщо уважно до нього придивитися, то через два підписи від вождя світового пролетаріяту Лєніна стоїть підпис “отца і учітєля”, друга балерин і вівчарів Сталіна, від котрого підпису, втім, він дуже скоро відмовився. І загалом, фінни досить добре розуміли, що вікно можливостей вони вдало використали, й це допомогло їм уникнути бійки за здобуття незалежности, але також розуміли, що бійку цю лише відкладено, але уникнути її в принципі - не вийде. “Si vis pacem, para bellum”, що аналогічно нашому “зберігаємо спокій і чистимо зброю”. Тобто Фінляндії вдалося виграти час, щоб підготуватися до неминучої бійки. Нічого не нагадує?
У цей час, наскільки це дозволяли ресурси, Фінляндії посилено готувалася до оборони від вторгнення большевиків. Прийдешня війна обіцяла бути моторизованою і маневреною, але місцевість Фінляндії не давала змоги розвернутися ні тому, ні другому. Ліси та болота сковували будь-які масштабні маневри, а на найнебезпечніших напрямках споруджено масштабні фортифікації, відомі як «Лінія Маннергейма». Тому, щоб мати хоч якусь свободу маневрів, большевики призначили вторгнення на зиму, коли більшість водних перешкод скуто льодом.
І тут треба зауважити, що військово-політичне керівництво совка хвилювали саме ці питання, суто технічного характеру, і їх абсолютно не хвилював підпис Лєніна на декреті про незалежність Фінляндії. Ба більше, Сталінові було начхати на власний підпис під цим документом — оце й усе, що треба знати про будь-які договори з Московією тим, хто забув слова Отто фон Бісмарка про вартість будь-якої угоди з росією. Ну, а сфабрикувати привід було зовсім неважко: Майнільський, як і Ґляйвицький інциденти стали класикою провокацій і прологом до великої війни.
Коротше, наскільки це було можливо, фінни підготувалися до совкового вторгнення, а після ультиматуму Москви, аналогічного тому, який був поставлений країнам Балтії, на лінії оборони висунуто приписані фінські війська. Як згодом показав перебіг подій, оборону фінни влаштували грамотно, й там, де вони очікували большевиків, ті зазнавали жахливих втрат. Але, за початковим оперативним планом командування червоної армії, передбачалося розсікти лінію оборони фіннів ударом у напрямку великого залізничного вузла Вяртселя.
Атака мала на меті просування на 80 кілометрів углиб території Фінляндії та вихід на місцевість, яка більш-менш дозволяла маневрувати механізованими з'єднаннями. А крім того, цей удар, завданий з метою розсічення, дозволяв зайти в тил фінським оборонним позиціям, уводячи в цей пролом нові сили. Загалом, воно так і було, бо поки передові частини рухалися вперед, прибували нові сили, що їх планувалося ввести у пролом фінської оборони вже другою хвилею.
Особливість цієї частини наступальної операції полягала в тім, що фінська армія вважала цей напрямок неможливим для атаки великими силами саме через пересічену місцевість і практичний брак доріг. Те, що совкові планувальники надумали здійснити, Вермахтові через півроку вдалося реалізувати у значно більших масштабах у Франції, на ділянці фронту, яка вважалася непридатною для цього. Німцям це вдалося, і вони зайшли у тил оборонних споруд Лінії Мажино. То був приблизно той самий задум, тільки в иншому виконанні і в инших умовах.
Коротше, призначені для наступу частини 139 дивізії досить швидко пройшли перші шістьдесят кілометрів просто тому, що на своєму шляху майже не зустрічали фінських військ, за винятком прикордонників та ополченців з місцевих мешканців. 17-тисячній дивізії, з танками і важким озброєнням, протистояли тут максимум кілька сотен фінських бійців, які не належали до реґулярної армії й не мали нічого, крім легкої стрілецької зброї.


Околиці Толваярві

Перші реґулярні частини фінської армії большевики зустріли біля населеного пункту Толваярві. Напоровшись на незвично сильний зустрічний вогонь, дивізія зупинилася для того, щоб серією обхідних маневрів збити противника з позицій. Задля цього були виділені три батальйони з двох полків дивізії, але ці маневри не принесли успіху. Щобільше, рейдові групи вперше зазнали великих втрат, а тому були змушені не просто відступити, а бігти без нічого, кинувши важке стрілецьке озброєння.


Фельдмаршал Карл Ґустав Еміль Маннергейм, 1940 р.


Генерал-майор Пааво Талвела, 1939-1940 рр.

Приблизно в цей же час до місця подій прибула особлива бойова група фінської армії під командуванням генерал-майора Пааво Талвели, який особисто Маннергеймові сказав, що для стабілізації ситуації в районі Вяртселя немає сенсу йти у глуху оборону, бо, на відміну від інших місць, тут оборонні позиції були підготовлені, й тому треба контратакувати. На це Маннергейм відповів генералові, що противник має п'ятиразову перевагу в живій силі й повну – в бойовій техніці та озброєннях, на що Талвела відповів, що в цьому разі треба піднімати бойовий дух своїх військ, а сидячи у глухій обороні цього досягти неможливо. Бійці мають побачити спини ворога, який біжить. І Маннергейм погодився.
Ми коли-небудь детальніше напишемо про цю подію, а тут лише зазначимо, що пізно ввечері 8 грудня 1939 року рейдова група фіннів здійснила вилазку в тил противника, і той, не розуміючи, що відбувається, влаштував бій між двома власними батальйонами. Ну, а фінський наступ був призначений на 12 грудня. Фінни не знали, що на той самий день був призначений і наступ червоних армійців, і, по суті, оскільки місцевість дозволяла наступати лише у вузьких проходах між озерами та заростями лісу, почався зустрічний наступ, в якому червоні армійці мали чисельну перевагу, але не витримали натиску й почали відступати, а відтак почали відверто драпати.

Під час бою під Толваярві

Коротше, перебіг бою ми залишимо на «потім», а тут важливим є те, що червоні армійці згадали досвід «Походу на Варшаву» під проводом майбутніх маршалів Тухачевського, Будьонного та комісара Йосипа Сталіна. Тоді червоні армійці виявили здатність добігти до Східної Пруссії, де героїв інтернували і відпровадили додому пароплавами. У фінських лісах цю здатність продемонстровано ще раз.
Власний кордон був поруч, а дорога була вузька, й військо, що драпало, вперлося у підкріплення, яке йшло їм на поміч. Воно теж побігло, а дороги на всіх не вистачало. При цьому фінни розжилися численними трофеями, кинутими «визволителями»: 20 танків, 60 кулеметів, 6 75-мм гармат, 4 45-мм протитанкові гармати, 3 міномети та 1,5 тис. гвинтівок.


Совєтська гармата, захоплена фіннами під Толваярві

До того ж вдалося захопити штаб 609-го стрілецького полку, і, оскільки штабники оборонялися, він був цілком знищений. Щоправда, командир полку таки встиг змитися. При цьому фінни втратили 103 вояків вбитими, 250 отримали поранення різного ступеня тяжкости і 6 бійців зникли безвісти. Червоні армійці втратили до 5 тис. убитими. 139-а стрілецька дивізія була розгромлена й деморалізована, а 75-та, що йшла для здійснення наступу вже через проломлену оборону, дивлячись на 139-ту, що бігла, й собі драпанула .
Цей, загалом не найбільший, бій Фінської війни показав фінській армії, що ворога можна і треба бити попри несприятливе співвідношення сил. Він бадьоро воює проти прикордонного загону та груп добровольців, але тікає, коли стикається з реґулярною, вмотивованою й дисциплінованою армією. Крім того, фінни виявили ще одне джерело поповнення озброєння та боєприпасів - шляхом їх вилучення в противника.


Фінський офіцер гордо позує поруч із захопленим совєтським танком

Ця перемога вселила впевненість у бійців фінської армії, а їхній бойовий дух зашкалив. Багато хто вирішив для себе, що, якщо вони змогли, то зможемо й ми. І справді, далі фінські вояки шматували большевиків із таким ККД, що у це було важко повірити. Дивізію, що йшла лісовою дорогою, вони різали на сеґменти, як ковбасу, багато меншими силами, після чого, навалювалися на один відрізаний сеґмент, маючи локальну чисельну й вогневу перевагу, і двохсотили його начисто, відтак переходили до наступного сеґменту, аж поки дивізія не кінчалася. Що характерно, ті сеґменти дивізії, що їх належало одвохсотити не в першу чергу, чули, як закінчується бій із попереднім сеґментом, і чекали на невідворотну смерть під ці самі звуки. І вона приходила. Але ті, кому дивом вдавалося врятуватися з цієї м'ясорубки, вже знали, що «от тайґі до брітанскіх морєй красная армія – всєх сільнєй» і додавали – лягає в землю або, як тут, – у сніг.
Коротше, цього дня ми вітаємо фіннів із днем ​​Єдности нації, ну, а нам не те, щоб треба брати з них приклад, адже в нас вже маса власних прикладів і не менш яскравих, просто в нас про це писати нікому, оскільки преса наша – наскрізь кротяча, але просто треба знати або не забувати про те, як треба діяти, і що це вже неодноразово успішно спрацьовувало. І - так, ми переможемо!
ANTI-COLORADOS 13 ГРУДНЯ, 2021

Джерело знимок:
The Battle of Tolvajärvi – The First Victory
Битва під Толваярві - перша перемога


Зимова війна: Червоні рушили визволяти Фінляндію... від фіннів, але фінни показали зуби

https://lesinadumka.blogspot.com/2020/11/30-1939.html