Ігор Римарук
Перед «Автопортретом зі свічкою» Тараса Шевченка
Ви, хто щедро платив на відомий мотив
дань усім одноденкам,
а на кручу зіниці камінні котив, –
не кляніться Шевченком.
Хоч насунули смушком собі на чоло
правдолюбіє кволе,
там, де триста як скло товариства лягло,
не було вас ніколи.
Під воротами, звідки нема вороття,
гримав попіл у груди, –
п’ястуком каяття обчухрали життя…
Вас і завтра не буде.
Ані вдень, ні вночі піднебесні ключі
не дістать окоренком –
неспроста шукачів, що ішли при свічі,
ви лякали Шевченком.
Та не клятви кликуш і не платний кунтуш
у Шевченковім спадку,
а кошуля катуш, а незгашених душ
піднебесна загадка.
І хоча шукача водномить від ключа
ви плечем одітрете,
але світить йому молоденька свіча –
та, що з “Автопортрета”!
Тарас Шевченко. Автопортрет зі свічкою. [СПб.] [Не раніше VI] 1860. Папір, офорт, акватинта, 43×31.1 см.
Офорт виконано з автопортрета 1845 року, місцезнаходження якого не встановлено.
