неділя, 17 квітня 2022 р.

"темної ночі коли навіть сну не розгледіти..." Ігор Римарук

 





Ігор Римарук

* * *
темної ночі коли навіть сну не розгледіти
шукаєш давньої стежки у диких травах
біжиш як пес чиїмись невиспаними слідами
до річки до чорного каменя з якого жінки
стільки закривавлених сорочок перепрали

на холодну воду руки сполохані кидаєш
на темну таку мовчазну таку і тривожну
аж крицева луска наростає на сонних рибах
навіть бродячі вітри до берега туляться
а твою непутящу голову чорториєм крутить

важкими бризками листя з верби стинає
заливає камінь змиває зі стежки сліди
а твоїм загребущим рукам кожної краплі шкода
здається тобі що впадеш удосвіта в дикі трави
й на твою сорочку мамі води не вистачить

і страшно стає за світ як дитина голий
і скалки голосу з горбатого дна визбируєш
і кожне стебло виціловуєш як на прощання
і стежку обмацуєш допоки сонце не зійде
й ним як яйцем верба тобі переляк не викотить