Підполк. Петро НЕДЗЕЛЬСЬКИЙ*
Спілка офіцерів України
«ГЕТЬ ВІД БОЖЕВІЛЬНОЇ МОСКВИ!»
Здеґрадована нація, або абсолютний вирок академіка І. Павлова
1996
«Отож заповітую вам усім: молітеся, працюйте і боріться за збереження християнської душі кожної людини українського роду і за весь український народ».
Патріярх Йосиф
Навесні 1918 р. у Петрограді всесвітньо відомий учений психофізіолог, лавреат Нобелівської премії академік І. ІІавлов виступив з двома публічними лекціями на тему «Про розум взагалі і російський зокрема».
У цих лекціях академік І. Павлов визначив і схарактеризував вісім основних «властивостей і прийомів, що їх має належно діючий розум», а потім «приклав цю характеристику як критерій і як міру до російського розуму».
До восьми властивостей загальнолюдського розуму академік І. Павлов відніс такі: здатність концентрувати думку на поставленому питанні; думати в безпосередній єдности з дійсністю; думати вільно; утримувати думку на конкретній ідеї; думати обґрунтовано і детально; думати просто і ясно; спрямовувати і приходити думкою до істини; усвідомлювати істину і підкорятися їй.
За цими вісьмома характеристиками академік І. Павлов дав нищівну оцінку російському розумові. Фактично, він доводить, що в порівнянні з іншими народами росіяни є найбільш нерозвинутою у розумовому пляні нацією, з низьким рівнем інтелекту й культури. Тобто, низький рівень загальнолюдського розуму в росіян — це «нещастя російського народу».
Немає потреби наводити весь зміст лекцій академіка І. Павлова та його доказів щодо низької характеристики російського розуму. Враховуючи колосальний всесвітній авторитет академіка як провідного фахівця в галузі психофізіології, не викликає сумнівів досконалість і науковий рівень висновків, що їх робив цей академік. Крім того, не викликає сумніву, що він діяв у цьому питанні як російський патріот, що по-справжньому переживає долю Росії і хоче допомогти російському народові піднятися до рівня цивілізованого. Але, як науковець і високопрофесійний лікар, він змушений сказати свою думку про розум російської нації. Тож надамо слово академікові І. Павлову та його висновкам щодо російського розуму.
«Намальована мною характеристика російського розуму сумрачна. І я це усвідомлюю, гірко усвідомлюю. Ви скажете, що я згустив фарби, що песимістично настроєний. Що я відчуваю насолоду від нещастя російського народу? Ні, тут є життєвий розрахунок. Це обов’язок нашого достоїнства усвідомлювати те, що є. Для майбутнього корисно мати про себе уявлення. Нам необхідно чітко усвідомлювати, що ми є таке».
Такою ж критичною думкою академік І. Павлов говорить і про рівень культури росіян. Ось що він каже:
«Що Росія зробила для культури? Які взірці показала вона світові? Але ж люди вірили, що Росія протре очі „гнилому“ Заходові. Звідкіля ця гордість і впевненість? І Ви думаєте, що життя змінило наші погляди? Ані скільки! Хіба ж ми тепер не читаємо майже кожен день, що ми — авангард людства! Чи не свідчить це, до якої міри ми знаємо дійсності, а до якої міри ми живемо фантазіями!»
Проте, будучи патріотом Росії, академік І. Павлов, поряд з нищівною характеристикою російського розуму, залишає надію, що російський народ самоусвідомить своє нещастя і не здеґрадується остаточно. Ось що він каже: «Розум людини є специфічним органом розвитку. На ньому найбільше проявляються життєві впливи, і, вірогідніше всього, розум окремої людини і розум нації розвиваються однаково. А це означає, що наколи в нас (росіян) були дефекти, то вони можуть бути скореговані. Це науковий факт. І тоді над нашим народом моя характеристика не буде абсолютним вироком. У нас можуть бути і надії, і декотрі шанси».
Тож, чи виправдали росіяни надії свого академіка, чи використали вони оті «декотрі» шанси, щоб позбавитися дефектів, здобути розум і стати в коло цивілізованих народів?
Щоб відповісти на це запитання, скористаємося розробленою академіком І. Павловим методою щодо визначення загальнолюдського розуму, його невтішними висновками зокрема щодо російського і зробимо спробу з’ясувати, що міг би сказати академік І. Павлов про російський розум сьогодні? Тобто через 78 років після попередньої негативної оцінки того розуму, зробленою ним у 1918 році.
Перш за все мусимо визнати, що з приходом до влади в Росії большевиків у 1917 році ситуація з російським розумом катастрофічно погіршала. Академік І. Павлов називає інтелігенцію «мозком народу», що саме «інтелігентний розум визначає долю народу». Проте, як відомо, вождь російських большевиків Ленін дотримувався іншої думки. Про російську інтелігенцію він сказав, що «це не цвіт нації, це — багно». А в умовах класової боротьби інтелігенція була оголошена класовим ворогом і зазнала жахливого переслідування. «Потрібна спрямованість усіх сил соціальних для боротьби з цією структурою — інтелігенцією, з хорошими манерами» (Ленін, том 16, ст. 69).
Кращі представники російської нації, а в першу чергу інтелігенти, були або знищені фізично, або повтікали за кордон, або знайшли свій кінець у концтаборах Сибіру. Генофонд російської нації зазнав непоправних збитків. І це тоді, коли він і так був низько оцінений академіком І. Павловим. Як зауважив з цього приводу письменник Фазіль Іскандер:
«Вигнання філософів з Росії — це відверте намагання провести експеримент в чистому вигляді: відтепер Росія обійдеться без розуму». На місце Вавілових та Преображенських прийшли шарікови та швондери, які в генах передали наступним поколінням рецидив дебілізму.
Фактично в Росії за дуже короткий час відбувся процес дебілізації нації. Наступні більше як 70 років комуністичного правління не поліпшили ситуації з російським розумом. Навпаки, процес деградації російської нації завершила її невилікувана хвороба, яка давно вже стала національною рисою росіян — пияцтво. В Росії п ’ють усі, від школяра до Президента. Ось що кажуть про це самі росіяни (газета «Аргументи і факти» нр. 25; 28; 1993 р.):
«Росіяни найбільш неорганізована нація колишнього Союзу. Ганебне ставлення до культури і мови супроводжується безпросвітним пияцтвом. А в п ’яному стані матеріальних цінностей не збудуєш, особистість не виховаєш».
«В Росії повальне пияцтво. П’ють вже 14-16-18-ти річні, не кажучи вже про 40-50 літніх чоловіків, з яких більшість майже закінчені алькоголіки».
Як відомо з медицини, і на що в першу чергу звернув би увагу академік І. Павлов, в п’яному стані не тільки не створиш матеріальних і духових цінностей, але й не народиш повноцінної дитини. Тобто, у п’яничок народжуються генетично зруйновані діти.
Рівень дефективних людей в Росії виріс настільки, що вони стали соціальним явищем. Ідіоти, дебіли, шизофреніки, навіть відверті давуни проникли в усі прошарки російського суспільства. їх можна побачити навіть в російській Думі, в російському уряді. І це закономірно, бо кого може обрати російський дебіл? Тільки собі подібного. Розумні там — об’єктивна рідкість. Навіть щодо самого президента Росії, то діяґноза академіка І. Павлова була б також абсолютним вироком. Подібної характеристики з вуст академіка І. Павлова отримала б поважна більшість представників російської еліти, чий розум, скоріше відсутність такого, визначає сьогодні долю російського народу. На жаль, не тільки російського... Чого, скажімо, вартий приклад шизофреніка Жироновського або ідіота Ампілова.
Проте, як військовому, мені більш цікавий приклад генерала Павла Ґрачова. Один мій колега з Міністерства оборони України, який вчився в академії Генерального штабу разом з Ґрачовим у Москві, розповів про випадок, коли Ґрачов влаштував бійку під час гри у волейбол. Звертає на себе увагу той факт, що мова йде не про звичайне військове училище, де вчаться хлопчики — вчорашні випускники середніх шкіл, що можуть посваритись під час гри у волейбол чи футбол. Не йдеться навіть про звичайну академію, де вчаться старші офіцери. Мова йде про академію Генерального штабу, де поведінка Ґрачова характеризує його як людину з низьким рівнем культури, психічно незрівноважену і недалеку розумом. Ще за рік до кровавих подій у Чеченії мій колега казав про Ґрачова: «Не дай Бог, щоб від цього драчливого півника залежала доля світу цього! Він наробить! Вже наробив...
Якщо до цього добавити любов Ґрачова до матеріальних благ — мерседесів тощо, а також, що Ґрачов уважає себе ззовні схожим на Наполеона, то це вказує на серйозні дефекти в структурі особистости Ґрачова. В нормальних країнах люди з «синдромом Наполеона» перебувають в психічних лікарнях, але в Росії ж такі стають міністрами оборони, навіть президентами.
Проте показовим та повчальним для українських політиків, як треба поводитись з російськими «колегами», серед яких домінує здеґрадований елемент, може бути випадок під час переговорів щодо Чорноморської фльоти між Ґрачовим і колишнім міністром оборони України Віталієм Радецьким. З інтерв’ю Ґрачова після переговорів стало зрозумілим, що найбільше Ґрачов лякався кулаків (!) Віталія Радецького. І було чого лякатися: В. Радецький в минулому майстер спорту в боксерстві. Що ж, типова реакція істоти, що керується низькими інстинктами і розуміє тільки грубу силу.
Список дегенератів на політичному олімпі Росії, що вирішують долю народів, можна продовжити. Але ще гірша ситуація серед простого люду. Там процес деградації і морального підупадку набув катастрофічних форм. Знов таки наведу приклад з військового життя. Ось цитата з перехопленого листа російського солдата з Чеченії до своєї матері: «Вдень я убиваю чеченців, а вночі забавляюся з їх жінками». Що ж це за народ? До якого звірячого рівня здеґрадованости треба дійти, щоб таке робити і писати про це своїй матері?
Подібні відносини можливі не серед людей, а серед шакалів, де молоде шакаленя хизується своїми кривавими вчинками перед мамоюшакалицею. Здавалося б, що російський народ, переживши таку важку війну з гітлерівським нацизмом, утратив мільйони людських життів, зазнав людських знущань і катувань з боку нацистів, мусів би мати на генетичному рівні несприйняття війни і будь-якого насильства. Проте, не може мати генетичної пам’яти той народ, чий генетичний код зруйнований. І тому, пройшло небагато історичного часу і ще не встигли відійти з життя учасники жахливої II світової війни, а Росія вже чинить геноцид проти іншого народу, як колись проти неї чинили гітлерівські нацисти. Навіть мер Сан-Петербурґу А. Собчак дивується: «Чому це внуки ветеранів, що розбили нацизм, сьогодні ходять із свастиками?»
На це академік І. Павлов дав би однозначну відповідь: «Російська нація — це не нація, а здеґрадована спільнота людей, яка позбавлена не тільки розуму, але й елементарних норм людської моралі».
Про рівень виродження і здеґрадованости російської нації можна судити по російському війську в Чеченії. Більшість російських солдатів, «дітей російського похмілля», ззовні схожі на астенічних інфантів й оліґофранів з очима переляканих кроликів, що, здається, зараз заволають: «Хочу до мами!». На фоні цього горевоїнства виглядають лицарями чеченські воїни. Спокійні, виважені, міцні духом і тілом — справжні чоловіки. І це не диво. Бо чеченець народжується від генетично здорових предків і веде фізіологічно здоровий образ життя. Чеченці, відповідно до канонів Ісляму, не вживають алькоголю і не палять тютюну. Додати до цього традиційне чеченське виховання в мусульманському дусі, в повазі до старших людей, до суворого чоловічого товариства, і буде зрозумілим, чому один чеченець здатний розігнати роту російських горевояків. Мені можуть заперечити, що серед росіян, в тому числі і серед інтелігенції, є порядні люди, які, на взірець академіка І. Павлова, щиро вболівають за долю російського народу. Вони не бояться виступати проти агресії у Чеченії і взагалі проти здеґрадованої політичної верхівки в Росії. Так, безумовно є. Але їх мало і вони є виключенням з правил. Як кажуть англійці: «Будь-яке виключення з правила тільки підтверджує правило». А це значить, що російська інтелігенція здеґрадована, аморальна і лицемірна. Мабуть, єдиний випадок, коли Ленін був правий, кажучи про російську інтелігенцію — багно.
Не помилюся, коли скажу, що всю сьогоднішню російську інтелігенцію можна розмістити на одній осі — від Бориса до Бориса. Тобто від Єльцина до Мойсеева. І якби російська інтелігенція була здатна вирішувати долю народу і була в більшості представлена такими людьми, як Андрій Сахаров, Сергій Ковальов, Наталя Новодворська, Костянтин Боровий, то автор тієї статті виступив би першим за дружбу з Росією.
Проте, дійсність є іншою. Росія — це керована дегенератами здеґрадована спільнота людей, яка, будучи озброєною ядерною зброєю, проводить агресивну імперську політику і являє собою загрозу для усього людства. Реґан був правий, коли називав Росію — «імперією зла».
Виходячи із ствердження академіка І. Павлова, що націю можна порівняти з організмом окремої людини, не залишається сумніву, що він порівняв би російську націю з важко хворою людиною. Наприклад, такою, у якої Гангрена або ракова пухлина вразила значну частину організму. Тобто організм ще живе, дихає і рухається, але лікарям зрозуміло, що він приречений і незабаром загине.
Так і з російською нацією. Рівень її деґрадації перейшов критичну межу. Кількість дегенератів серед росіян на всіх соціальних рівнях настільки велика, що немає сумніву, що російська нація погибає. Вона неминуче загине, тобто припинить своє історичне існування. Але поки що російська нація агонізує, і як помираюча кобила б’є копитами навколо себе. І горе тому народові, що потрапить під копита агонізуючої російської імперської кобили, як це сталося з чеченським народом.
Тому святий обов’язок кожної людини перед людством — прискорити кінець російської імперської кобили. Це штучне утворення мусить зникнути в ім’я прогресу людства. Не в буквальному розумінні — зникнути фізично, хоч і така постановка питання була б моральною щодо народу, який проти інших народів чинить геноцид. Ні. Мається на увазі, що на терені російської імперії мусять обрати свободу десятки народів і утворитися десятки держав. А москвини (не росіяни (!) мусять жити на своїй історичній території, до складу якої входили землі декількох областей: московської, рязанської, тульської.
Джерело:
ВИЗВОЛЬНИЙ ШЛЯХ
Суспільно-політичний і науково-літературний місячник
Травень 1996
Видавництво Української Інформаційної Служби
Лондон
________________
* Полковник Петро Недзельський - учасник бойових дій, колишній очільник розвідки 92-ої окремої механізованої бригади ЗСУ. В армії з 1964 року. В 1989 році (за пів року до розпаду ссср) вступив до Української Гельсинської спілки, був учасником першого з’їзду Української Республіканської партії на чолі з Левком Лук’яненком.
