* * *
Знаєш, що я тобі розповім про вірші? Клекотіння ніяк не прорветься у плач.
Випадково знаходиш на дні душі, як забутий в кишені жетон метро,
Своєрідний стан. Це наче третя стать, чи четвертий, і вже нестрашний сурмач,
Від якого пересихають вуста, наче взимку фонтани Трокадеро,
І незнанням шляху набрякає брук. Отоді набираю твій номер, бо
Я хоч щось дістану із перших рук. Добру звістку чи згубну, але яка
Дасть можливість загинути від краси, переходячи вперше міст Мірабо.
Кажуть, я повернувся звідти, як всі. Менше вірити треба дурним чуткам.
