Варшавська угода Пілсудського з Петлюрою

С.Петлюра та Ю.Пілсудський приймають парад. 1920 р.

Варшавська угода Пілсудського з Петлюрою
Св. п. Ігор Мельник

99 років тому, вночі проти 22 квітня, у Варшаві міністр закордонних справ Української Народної Республіки Андрій Лівицький та віце-міністр закордонних справ Польщі Ян Домбський підписали Угоду про співпрацю обох урядів.
У першому розділі угоди польський уряд визнав "право України до незалежного державного життя", а Директорію УНР на чолі з Симоном Петлюрою – верховною владою УНР.

Наступний розділ Угоди визначав перебіг кордону між Польщею й УНР, який мав проходити "на північ від Дністра вздовж ріки Збруч, а далі вздовж колишнього кордону між Австро-Угорщиною та Росією до Вишгородка, а від Вишгородка на північ через Кременецькі гори, і далі на схід від Здолбунова, далі вздовж східної адміністративної границі Рівненського повіту, далі на північ вздовж кордону колишньої Мінської губернії до перетину його річки Прип’ять, а далі Прип’яттю до її гирла" ¹.

Таким чином Директорія УНР на чолі з Симоном Петлюрою остаточно денонсувала Акт злуки між УНР і ЗУНР, проголошений у Києві 22 січня 1919 року, і відмовилася на користь Польщі не лише від Галичини, але й від Західної Волині, Холмщини, Берестейщини, Підляшшя й частини Полісся.

Варшавський договір 1920 року був негативно сприйнятий у Галичині. Зокрема, галицький історик і член делегації ЗУНР на Паризькій мирній конференції Степан Томашівський (1875–1930) писав, критикуючи С.Петлюру: "Загалом панує погляд, що польська орієнтація "головного отамана" почалася щотілько в зимі 1919–1920. Нічого більше фальшивого! В дійсности посередні звязки з Поляками сягають ще часів Гетьманщини, а прямі навязалися вже в січні 1919 р. Вже в травні 1919 р. прийшло до першого варшавського порозуміння, і вже тоді мировій конференції в Парижі була знана нова лєґенда про те, що Польща буцім-то стала чемпіоном ідеї самоозначення українського народу. Варшавське порозуміння відновлювано правильно що четвертину року (останній раз 22 квітня 1920) і за кожним разом підписувано його розпаленим залізом на спині західного відлому української нації, а відносним копіям давано хід у дипломатичних колах Антанти.
В кожному з цих документів зречення "УНР" і набутки Річипосполитої були означені дуже докладно і ясно; натомість надії першої й обіцянки другої дуже загально і мрачно. Та воно й не могло бути инакше. Щож уявляв із себе Петлюра з осени 1919 р.? З утікача-комірника став політичним наймитом. Про моральний і національно-політичний бік цеї служби нема що й казати; з дипломатичного і міжнародно-правного становища беручи, були всі варшавські акти найдурніші у світі. Та Петлюра не бачив і не розумів цього; він навіть не відчував усеї смішности свойого становища – смішности, яка убиває...
Коли сьогодні Польща приневолена – за ціну великих здобутків у Ризі – виповісти найми Петлюрі, то – віримо дуже – робить це із щирим жалем. Не ізза вдячности для "союзника", а тому, що з остаточним упадком "головного отамана" Польща тратить політичне і моральне placet: на володіння західно-українськими землями, – одиноке, яке досі встигла здобути у небольшевиків. У хвилі упадку совєтського режіму на сході це може мати не аби-яке політичне значіння. Значить – Петлюра справді дорогий Польщі" ².

Читати далі: https://zbruc.eu/node/35275